Молекулярний рівень організації життя[ред. • ред. Код]

Це специфічні для живих організмів класи органічних сполук (білки, жири, вуглеводи, нуклеїнові кислоти тощо), їх взаємодія між собою і з неорганічними компонентами, роль в обміні речовин та енергії в організмі, зберіганні й передачі спадкової інформації. Цей рівень можна назвати початковим, найбільш глибинним рівнем організації живого. Кожен живий організм складається із молекул органічних речовин—білків, нуклеїнових кислот, вуглеводів, жирів, які знаходяться в клітинах. Зв'язок між молекулярним і наступним за ним клітинним рівнем забезпечується тим, що молекули — це той матеріал, з якого створені надмолекулярні клітинні структури. Тільки вивчивши молекулярний рівень можна зрозуміти, як протікали процеси зародження і еволюції життя на нашій планеті, якими є молекулярні основи спадковості і процесів обміну речовин в організмі. Адже саме на молекулярному рівні відбувається перетворення всіх видів енергії і обмін речовин в клітині. Механізми цих процесів також універсальні для всіх живих організмів.

Клітинний рівень організації життя[ред. • ред. Код]

Представлений вільноживучими одноклітинними організмами і клітинами, що входять в багатоклітинні організми.

Тканинний рівень організації життя[ред. • ред. Код]

Тканинний рівень представлений тканинами, що об'єднують клітини певної будови, розмірів, розташування і подібних функцій. Тканини виникли в ході історичного розвитку разом з багатоклітинністю. У багатоклітинних організмів вони утворюються в процесі онтогенезу як наслідок диференціації клітин. У тварин розрізняють кілька типів тканин (епітеліальна, сполучна, м'язова, нервова, а також кров і лімфа). У рослин розрізняють меристематичну, захисну, основну і провідну тканини. На цьому рівні відбувається спеціалізація клітин.

Наукові дисципліни, які здійснюють дослідження на цьому рівні: гістологія.

Органний рівень організації життя[ред. • ред. Код]

Органний рівень представлений органами організмів. У найпростіших травлення, дихання, циркуляція речовин, виділення, пересування і розмноження здійснюються за рахунок різних органел. У досконаліших організмів є системи органів. У рослин і тварин органи формуються за рахунок різної кількості тканин. Для хребетних характернацефалізація, яка захищається в зосередженні найважливіших центрів і органів чуття в голові.

Організмовий рівень організації життя[ред. • ред. код]

Представлений одноклітинними і багатоклітинними організмами рослин, тварин, грибів і бактерій.

Популяційно-видовий рівень організації життя[ред. • ред. код]

Представлений в природі величезною різноманітністю видів і їх популяцій.

Біогеоценотичний рівень організації життя[ред. • ред. код]

Представлений різноманітністю природних і культурних біогеоценозів у всіх середовищах життя.

Біосферний рівень організації життя[ред. • ред. код]

Представлений вищою, глобальною формою організації біосистем — біосферою.

8.Основні ознаки живого Основні критерії живого

Всі живі організми мають низку спільних ознак і властивостей, які роблять їх відмінними від тіл неживої природи.

1. Високоупорядоченное будову. Живі організми мають певний план будови - клітинний або Неклітинний (віруси), складаються з хімічних речовин більш високого рівня організації, ніж речовини неживої природи.

2. Обмін речовин і енергії. Для живих організмів характерна сукупність процесів дихання, харчування, виділення, за допомогою яких вони отримують із зовнішнього середовища необхідні речовини та енергію, перетворюють і накопичують їх в організмі, виділяють унавколишнє середовище продукти своєї життєдіяльності.

3. Подразливість. Організми здатні специфічно реагувати на зміни навколишнього середовища, адаптуватися і виживати в умовах, що змінюються.

4. Розмноження. Усе живе здатне до самовідтворення. Розмноження пов'язане з процесом передачі спадкової інформації і є найхарактернішою ознакою живого. Життя будь-якого організму обмежена, але за рахунок розмноження жива матерія «безсмертна».

5. Ріст і розвиток. Живі організми ростуть, збільшуються в розмірах, розвиваються, змінюються за рахунок надходження поживних речовин.

6. Рух. Організми здатні до більш-менш активного руху. Це один з яскравих ознак живого. Рух характерно як для організму, так і для клітини.

7. Саморегуляція. Одним з найбільш характерних властивостей живого є сталість внутрішнього середовища організму при зміні зовнішніх умов. Регулюється температура тіла, тиск, насиченість газами, концентрація речовин і т. д. Явище саморегуляції здійснюється не тільки на рівні всього організму і на рівні клітини. За рахунок діяльності всіх живих організмів саморегуляція властива і біосфері в цілому.Саморегуляція пов'язана з такими властивостями живого, як спадковість і мінливість.

8. Спадковість - це здатність передавати ознаки і властивості організму з покоління в покоління в процесі розмноження.

9. Мінливість - це здатність організму змінювати свої ознаки при взаємодії з середовищем.

10. Еволюція. Усе живе розвивається від простого до складного. У результаті історичного розвитку виникло все різноманіття живих організмів.

9 Хімічний склад живих організмів ніорганічні сполуки Який елементарний хімічний склад живих організмів?

Живі організми містять майже всі відомі в природі хімічні елементи. Одні з них виявлені в усіх організмів без вийнятку, інші - лише в окремих або трапляються зрідка (див. таблицю).

Хімічний склад живих організмів відносно сталий. У найбільшій кількості в них наявні чотири хімічні елементи: Гідроген, Карбон, Нітроген і Оксиген. Їхня частка у хімічному складіклітини становить майже 98%, і вони належать до макроелементів. Їх називають також органогенними, оскільки насамперед ці елементи входять до складу органічних сполук.

До макроелементів також належать Фосфор, Калій, Сульфур, Хлор, Кальцій, Магній, Натрій і Ферум, їхня сумарна частка становить до 1,9%. Понад 50 хімічних елементів відносять до мікроелементів (Йод, Кобальт, Манган, Купрум, Молібден, Цинк тощо). Їхній вміст у клітині - від 10^-12 до 10^-3 %. Ще менше у клітині ультрамікроелементів: Плюмбуму, Брому, Аргентуму, Ауруму та ін. Хімічні елементи, що містяться в клітині, входять до складу органічних та неорганічних сполук або перебувають у вигляді іонів.

Хімічний склад усіх живих організмів відносно подібний. Натомість, у різних компонентів неживої природи він різний. Наприклад, у водній оболонці Землі (гідросфері) переважають Гідроген і Оксиген, у газоподібній (атмосфері) - Оксиген і Нітроген, у твердій (літосфері) — Силіцій, Оксиген та ін.

Хімічний склад організмів, на відміну від об'єктів неживої природи, відносно сталий. З понад 100 різних типів атомів хімічних елементів та їхніх ізотопів у живих організмах виявляють майже 60. Одні з них є обов'язковими в усіх організмах без винятку, інші - лише в окремих. Разом з тим у живих організмах не виявлено жодного з хімічних елементів, якого б не було в неживій природі. Це одне зі свідчень єдності живої і неживої природи.

Найбільше в організмах так званих макроелементів, тобто хімічних елементів, сумарна частка яких - близько 99,9 % їхньої маси. До них належать Гідроген, Карбон, Нітроген, Оксиген, Кальцій, Калій, Натрій, Ферум, Магній, Сульфур, Хлор, Фосфор (див. табл. 4.1). Перші чотири з них відносять до органогенних елементів, оскільки їхня сумарна частка становить майже 98 % маси живих істот. Крім того, ці елементи є основними складовими органічних сполук, про які йтиметься в наступній темі.

Важко переоцінити роль органогенних елементів у забезпеченні нормального функціонування організмів. Так, з атомів Гідрогену й Оксигену складаються молекули води. Докладніше біологічну роль води, її властивості та функції у біологічних системах ми розглянемо згодом. Варто пригадати роль кисню (О2) у процесі дихання організмів. Надходячи в організм живої істоти під час дихання, він забезпечує окиснення різних органічних сполук.

Унаслідок цих процесів вивільняється енергія, що забезпечує різноманітні процеси життєдіяльності. Лише деякі організми, переважно бактерії та паразитичні тварини, можуть існувати за відсутності кисню; їх називають анаеробними.