Лекція №6. Судова влада вірменської громади львова

1. Правовий статус війта у вірменських громадах на українських землях

2. Особливості застосування Судебника Мхітара Гоша у вірменських громадах на українських землях

3. Вірменський статут 1519 р. та його вплив на правовий статус вірменських громад

4. Характерні риси основних галузей та інститутів вірменського права

1. Правовий статус війта у вірменських громадах на українських землях

У Львові вірмени, відповідно до привілею Казимира III від 1356 р., мали свою автономну громаду, на чолі якої стояв війт та рада старійшин. З метою централізації влади у місті в одних руках – в руках війта міста – та недопущення одночасного існування національних органів влади, привілей встановлював, що усі судові справи слід вирішувати під головуванням міського війта.

Дослідник історії вірменських громад О. Бальцер, аналізуючи документи другої половини ХІV ст., стверджував, що в цей час існувало вірменське війтівство. Деякі історичні джерела свідчать про те, що у 1368 p. вірмени мали свого війта Абрагама, з 1368 p. − війта Богдана, упродовж 1434–1441 рр. − війта Якуба та ін.

29 вересня 1388 р. Владислав II видав привілей, за яким вірменській громаді Львова було надано право вибирати свого війта та здійснювати судочинство під його головуванням. Повноваження війта поширювалися винятково на львівських вірмен та вірмен, що проживали у передмісті. Юрисдикція війта не поширювалася на тих вірмен, які прийняли католицьку віру, а також тих вірмен, яких за їхнім бажанням судили за магдебурзьким правом у міських судах Львова.

За привілеєм польського короля Владислава ІІІ від 17 лютого 1434 р. вірменський війт Іванис мав дотримуватися правових звичаїв вірмен, зокрема права заповіту „останньої волі”, незважаючи на те, скільки разів його складали.

Судове самоврядування вірменської громади не влаштовувало міську громаду. Зокрема, міська громада Львова стверджувала, що в місті повинен бути один війт і його суду повинні підпорядковуватися всі міщани, незалежно від національності, і прагнула скасувати посаду вірменського війта.

23 листопада 1462 р. привілеєм Казимира ІV Ягеллончика (14471492) вірменському війтівству було надано повну незалежність від міських судів, підтверджено усі існуючі привілеї вірменської громади та звільнено її з-під юрисдикції будь-яких королівських та міських урядників, а також встановлено головування вірменського війта у вірменському суді.

Після смерті воєводи А. Одровонжа, не бажаючи ділитися повноваженнями з вірменським війтом, міська влада скористалася приїздом до Львова короля Казимира ІV і звернулася до нього з проханням про обмеження юрисдикції львівських вірмен та ліквідацію інституту вірменського війтівства.

Королівський декрет від 10 квітня 1469 р. ліквідовував вірменське війтівство взагалі, а не тільки як окрему правову інституцію.

Судові справи львівських вірмен мав вирішувати міський війт з допомогою вірменських старійшин. Документ про скасування вірменського війтівства не визначав механізму детального регулювання взаємин вірменського суду під керівництвом війта відповідно до магдебурзького права. У декретах польських королів коротко зазначалося, що грошові штрафи у справах між львівськими вірменами буде передано на користь вірмен, а у суперечках з представниками вірменських громад інших міст чи країни – на користь львівського війта.

Після скасування вірменського війтівства вірменська громада Львова все ще сподівалася на відновлення втрачених правових привілеїв. У судових справах за 1476 р. вірменські старійшини вимагали відновлення повноправного війтівського суду. Львівські райці, посилаючись на декрет 1469 р. заперечували ці вимоги.

25 жовтня 1476 р. польський король змушений був видавати новий привілей, який врегулював повноваження діяльності вірменського суду.

Відповідно до королівської грамоти Казимира ІV, міський війт повинен був судити вірмен за участю вірменських старійшин. Проте кримінальні справи (крадіжки, зґвалтування, вбивство, поранення), що стосувалися львівських вірмен, було вилучено з повноважень вірменського війта та передано міському війту та його лавникам без участі вірменських старійшин. У разі суперечки стосовно віднесення тієї чи іншої справи до компетенції суду, остаточне рішення залишалося за королівським судом, апеляцію до якого відсилали за згодою обох сторін. Окремий пункт королівського декрету стосувався форми присяги вірмен, що також створювало труднощі для вірменського населення Львова – король доручив львівському старості вивчити форму та звичаї, за якими таку присягу складали в інших містах.

Війта обирали старійшини зі свого середовища. В одних документах одна й та ж особа виступає у ролі старійшини, а в інших – війта. Дані стосовно терміну повноважень війта і періодичності виборів відсутні, проте їх можна реконструювати, вдаючись до аналогії з іншими органами міського самоврядування.

Оскільки вибори вірменських старійшин та львівської міської влади відбувалися щорічно, можна зробити припущення про річний термін перебування вірменського війта на посаді. Досліджуючи терміни переходу повноважень від одного війта до іншого, О. Бальцер встановив, що такі вибори могли відбуватися в період між 20 жовтня і 2 листопада.

Вірменський війт за межами громади мав право виступати як довірена особа вірмен, викликаних до міського суду, та захищати інтереси громади. Так, вірменський староста Абрагам у 1378 р. брав участь у судовому засіданні старостинського суду. У межах громади до обов’язків війта входили: опіка над неповнолітніми, виконання вірменських заповітів та інші правові та адміністративні функції.

Юрисдикцію вірменського війта над вірменами-чужоземцями закріплював привілей Казимира ІІІ, за яким приїжджі вірмени могли обирати, до суду якої юрисдикції – вірменського суду чи війтівського міського – їм звернутися. Актовий матеріал дозволяє простежити, що вірмени-чужоземці переважно зверталися до міського лавничого суду. Проте судочинство над іноземцями (у тому числі над приїжджими вірменами) було віднесено до повноважень лавничого суду привілеєм Владислава ІІІ від 16 липня 1444 р.

Слід зазначити, що існувала категорія львівських вірмен, вилучених з-під влади вірменського війта. Це були вірмени-католики, які перебували в юрисдикції магістрату.

Згідно із записами до лавничої книги за 1441 р., вірмени-католики виступали перед лавою міста як позивачі, а в записах 1383 р. – як відповідачі.

Вірменський магістрат, до якого входив і вірменський війт, було створено згідно з привілеєм власника м. Станіславова А. Потоцького 14 січня 1677 р. Цей магістрат діяв найдовше з усіх вірменських судових установ. Діяльність його припинилася після судової реформи 1788 р.