10. Виховання вольової поведінки, гуманізму, бережливого ставлення до здоров’я.

Виховання вольової поведінки

Воля є важливим чинником морального розвитку осо¬бистості, основою свідомого дотримання правил  поведінки , забезпечує вибір способу  поведінки  відповідно  до  за¬гальнолюдських норм моралі, інколи навіть усупереч власним бажанням і потягам. Щоб досягнути мети, довести до завершення доручену справу, відмовитися на користь товариша від омріяної перспективи, людина повин¬на виявити не тільки знання, вміння, особистісну культуру, а й  вольові  зусилля.

Моральність особистості є наслідком таких морально-вольових якостей, як самостійність, організованість, ці¬леспрямованість, наполегливість, дисциплінованість, смі¬ливість.[10]

Розвиток волі починається з першими свідомо спря¬мованими, довільними діями. А довільна  поведінка  роз¬вивається із формуванням ініціативності — самостій¬ності дитини у виборі дії, прийнятті рішення, що дає їй змогу відчути себе джерелом дії, та усвідомленості — здатності розуміти смисл своєї діяльності й ситуації, в якій відбувається ця діяльність. Поступово розвивається здатність ставити перед собою складніші завдання, дола¬ти труднощі, що надає діям справді  вольового  характеру. Цей процес триває з 3 до 7 років. Про ступінь  вольового  розвитку свідчить здатність до цілеспрямованої  поведінки  за обставин, що перешкоджають досягненню мети, долан¬ню різноманітних перешкод.[11]

Особливо відповідальним для розвитку волі є період, під час якого формується самостійність дитини, яка нама¬гається звільнитися з-під опіки дорослих, хоч і не володіє ще достатніми уміннями і навичками. Нав’язування волі дорослого у цей час може спричинити порушення поведін¬ки дитини — негативізми. При переході від раннього до власне дошкільного віку найхарактернішими є такі проя¬ви негативної  поведінки :

1. Прагнення робити все навпаки. Дитина ігнорує про¬хання дорослого лише тому, що її про це просили, навіть якщо вона й мала намір це робити. За такої ситуації дити¬на чинить наперекір не лише дорослому, а й собі.

2. Упертість. Часто її плутають з наполегливістю. Свід¬ченням упертості є домагання дитиною свого лише тому, що вона так хоче і не бажає змінити свого рішення.

3. Непокірність. Проявляється як неслухняність, неба¬жання підкорятися будь-кому. Дитина весь час обурюється тим, що пропонує і робить дорослий; категорично від¬мовляється виконувати те, що донедавна робила залюбки.

4. Самовілля (свавілля). Реалізується в домаганнях са¬мостійності, прагненні робити все самому, відмовляючись від допомоги дорослого. Така налаштованість нерідко по¬роджує конфлікти, агресивну бунтівну  поведінку , сварки, категоричне неприйняття, ображання старших, ламання іграшок.

5. Деспотизм. Свідченням його є крайня свавільність, ігнорування інтересів інших. Найчастіше проявляється у взаємодії з рідними, особливо в сім’ях, у яких виховується одна дитина.

Усі ці явища спричинені зламом попередніх і станов¬ленням нових якостей особистості дитини. У зв’язку з не¬достатньою розвиненістю  вольової  сфери дитині не просто адекватно виконувати вимогу, пораду дорослого, перебо¬рювати труднощі, досягати мети.

Формуванню  вольової   поведінки  дитини сприяють та¬кі педагогічні умови:

— поступове посилення вимог  до  дитини, сприяння до¬сягненню нею успіху в діяльності;

— заохочення прагнення і готовності дитини виявляти самостійність та ініціативу;

— поступовий перехід від завдань, пов’язаних із вико¬нанням вимог дорослого за його прямими інструкціями, до творчих завдань за власним бажанням дитини;

— створення умов для реалізації провідної позиції ди¬тини у творчій діяльності й на заняттях.

Головним методом  виховання   вольової   поведінки  дітей раннього і дошкільного віку є постановка перед ними розумних вимог у різних формах (вимога-довіра, вимога-прохання, вимога-порада), мотивування їх, що забезпечує роз¬питок усвідомленості. Психологи радять використовувати вправляння дитини у  вольових  діях, влаштовуючи ігри з правилами, особливо з правилами-заборонами, коли грав¬цеві слід докласти  вольових  зусиль, щоб не порушити їх.

У молодшому і старшому дошкільному віці можливі прояви вередувань і впертості.

Виховання гуманізму

Виховання гуманістичних засад особистості починається з перших років її життя. Стосовно дітей раннього віку його зміст полягає у формуванні досвіду спілкування з близькими людьми в процесі спільної з ними предметної та ігрової діяльності. Йдеться про виховання інтересу, доброзичливого ставлення до співрозмовників, вироблення установки, що в сім'ї всі мають піклуватися один про одного.

Гуманність (лат. humanus — людяний) — увага до людей, прагнення добрих стосунків з ними, готовність надавати допомогу, виявляти співчуття і співпереживання.[12]

Світ людей відкривається для дитини реальними взаєминами її найближчих родичів, вихователів дитячого садка, їх ставленням до неї. У спільній діяльності з дітьми дорослий створює ситуації привітності, співчуття, взаємо-участі. У ранньому віці дитина володіє неабиякою здатністю до наслідування, що є передумовою поступового її переходу від споглядання дій дорослих до спільних дій з ними, згодом — до окремих дій дитини і дорослого, а ще через якийсь час — до самостійних дій дитини. Свої побажання батьки, вихователі мають висловлювати ласкавим, спокійним тоном, щоб дитина поступово усвідомлювала необхідність реагувати на таке ставлення відповідною поведінкою.

Поведінка дорослих визначає сприйняття навколишнього світу і дітей молодшого дошкільного віку. Інтерес, позитивне ставлення до близьких людей 3—4-річні діти повинні виявляти у певних формах спілкування: вітанні, ввічливому звертанні з проханням, висловлюванні подяки, відгукуванні на пропозиції і прохання, допомозі дорослим тощо. У цьому віці важливо розвивати прагнення до спілкування у спільній діяльності, до вияву радості від успіхів, співчуття близьким. Дитина вже має усвідомлювати необхідність утримуватися від бажаної гри, якщо хтось відпочиває; турбуватися про хворого, втішати, допомагати втомленому, готувати подарунки до свята, вітати. Процес розвитку самостійності у молодших дошкільників має відбуватися під уважним поглядом дорослих, готових за необхідності допомогти їм, наголошуючи, що вони все роблять добре, заохочуючи до самостійності.[2]

Поступово дітей привчають до ввічливості не лише зі знайомими, а й із незнайомими людьми. Найперше це відбувається у взаєминах, спільній грі, інших діях з однолітками, під час яких вони опановують елементарні норми поведінки в колективі. Усе це дає змогу дітям молодшого дошкільного віку усвідомлювати моральну цінність правил поведінки, набувати досвіду взаємин з людьми на основі цих правил. Найефективнішою умовою усвідомлення правила є самостійне відкриття його дитиною у проблемно-ігровій ситуації, яка моделює реальні життєві відносини.[13]

Виховання бережливого ставлення до здоровя

Для формування компетентності дітей у сфері фізичного  здоров’я  необхідно щоденно планувати і проводити освітню роботу, використовуючи дидактичні ігри, посібники, художні та фольклорні твори, ілюстрації. Створювати умови для самостійного визначення дітьми функцій органів тіла, а саме: проводити досліди, експерименти, пропонувати для виконання проблемні завдання відповідно до теми, що вивчається. Під час виконання вихованцями гігієнічних і загартувальних процедур, у ході сюжетно-рольових ігор „Сім’я”, „Дитячий садок”, „Лікарня”, „Перукарня” закріплювати назви органів тіла і правила догляду за ними. Необхідно спонукати дітей встановлювати зв’язок між станом окремих органів тіла і загальним самопочуттям, робити висновки щодо доцільності дотримання здоров’язберігаючого стилю поведінки.

Кожні два тижні доцільно оновлювати комплекс вправ із коригувальної гімнастики та проводити її з дітьми з метою формування правильної постави, зміцнення стоп, м’язів тіла. Постійно спонукати дошкільників контролювати поставу в однолітків та рідних, пояснювати вплив постави на стан внутрішніх органів людини. У процесі спілкування доводити вихованцям доречність щоденного виконання фізичних вправ і дотримання рухового режиму, розкривати їх роль у розвитку організму дитини. Підтримувати бажання дошкільників організовувати рухливі ігри, придумувати власні загальнорозвивальні вправи. Спонукати слабоактивних дітей включатися в ігри, розваги. [1]