Моральне виховання в процесі спілкування з дорослими

 Спілкування  є головною соціальною потребою дитини, яка виявляється з перших місяців її життя. Спочатку іні¬ціатором  спілкування  є  дорослий , згодом ініціатива пере¬ходить до дитини, а наприкінці першого півріччя життя  спілкування  включається  у  спільну предметну діяльність дитини і  дорослого . Дитина від народження розвивається як соціальна істота, набуваючи в контактах з людьми, які її оточують, певного досвіду. Протягом раннього дитинства розвиток  спілкування  дитини  з   дорослим  долає два етапи:[7]

— перше півріччя — емоційно-особистісне, ситуативне  спілкування ;

— від другого півріччя до 3-х років — практичне, дієве  спілкування . На цьому етапі  дорослий  виступає партнером  у  грі, взірцем для наслідування, особою, яка оцінює знан¬ня і вміння дитини.

Потреба дитини в оцінці  дорослого  є одним із головних стимулів її поведінки. Діти, які мають повноцінне спілку¬вання з  дорослими , виявляють ініціативність, прагнуть привернути увагу до своїх дій, довірливо, відкрито и емо¬ційно ставляться до  дорослого , вимагають від нього спів¬участі  у  своїх справах, чутливі до його ставлення й оцінки, перебудовують свою поведінку залежно від його поведін-ки. Вони тонко розрізняють схвалення й осуд, віддаючи перевагу предметному співробітництву з  дорослим , вияв¬ляють до нього любов і охоче відгукуються на ласку, при¬вертають до себе увагу і прагнуть його позитивної оцінки. Якщо  дорослий  і надалі ініціюватиме емоційні форми  спілкування , а дитина вже прагнутиме діяльності з пред¬метами, може виникнути конфліктна поведінка.[6]

 У  дошкільному віці розширюються можливості дитини щодо пізнання навколишнього світу і  спілкування  з дорос¬лими. Це відбувається  у  таких формах:

1. Пізнавальне  спілкування . Дитина, добре володіючи мовою, розмовляє  з   дорослим  про речі, які не перебувають  у  полі її зору, виявляє допитливість.

2. Особистісне  спілкування . Дитина вбачає  у   доросло ¬му джерело знань, їй важливо заслужити його повагу, визнання, вона потребує підтримки і схвалення  дорослим  правильності своєї поведінки. Якщо дитина впевнена, що  дорослий  справедливий і добре до неї ставиться, вона спо¬кійно вислуховує його зауваження і побажання щодо сво¬їх знань, умінь, навичок, активно реагує на них, прагне відповідно скоригувати свою поведінку чи дії. Головною умовою особистісної форми  спілкування  є потреба  у  взає¬морозумінні.

Надзвичайно важливо забезпечити дитині емоційний комфорт, оскільки почуття захищеності, задоволеності своїми взаєминами з іншими сприяє формуванню довір’я до людей, є основою розвитку самооцінки й реалізації особистісних потреб. Емоційно захищена дитина активна, са¬мостійна,  у  неї яскраво виражені емоційні реакції.

Ефективність виховного впливу  спілкування  дитини з педагогом залежить від вимог вихователя, які мають бути справедливими, обґрунтованими, послідовними, спрямо¬вуючими; від його зауважень (важливо, щоб вони були не¬образливими, доброзичливими, не принижували гідності дитини), а також оптимального співвідношення позитив¬них і критичних оцінок.

Довірливе, педагогічно ефективне  спілкування  з діть¬ми можливе за умови, що педагог є розвиненою особистіс¬тю, прагне  морального  самовдосконалення. Важливе зна¬чення має індивідуальний стиль його діяльності. Щодо цього побутують різні твердження. Прихильники навчально-дисциплінарної моделі взаємодії педагога і дитини ратують за те, що педагог повинен бути суворим, вимогливим, постійним  у  своїх стосунках з дітьми тощо. Однак вихователі, які наділені сильною або інертною нервовою системою, віддають перевагу особистісно-орієнтованій моделі  виховання , для якої характерні довіра і повага до дітей. Вони не лише спрямовуватимуть, а й уміло організовуватимуть діяльність дітей, дбаючи про те, щоб вона була для них цікава і розвивала їх.[8]

Для оптимальної комунікативної взаємодії з дітьми важлива й адекватна оцінка вихователями власних професійних якостей. Завищена самооцінка може призвести до того, що педагоги із слабкою нервовою системою, для яких типовими є м’які, обережні впливи на дітей, намагати¬муться використовувати суворі форми  виховання .

Безперечно, діти прагнуть  спілкування  з відкритим до них, добрим педагогом, і, спілкуючись із ним, самі нама¬гаються бути такими. Це не позбавляє педагога необхід¬ності бути послідовним  у  своїх вимогах, адекватно оціню¬вати вчинки дітей. Доброзичливість вихователя у спілку¬ванні з дітьми не є альтернативою його вимогливості. Особливості його поведінки залежать від таланту, досвіду, знання дітей і себе. Без цього неможливі добір ефектив¬них засобів педагогічного впливу, очікувані результати від їх використання.[9]