Лекція зм 53. Тема: Сучасна поезія

Мета: ознайомити студентів з історико-культурною картиною літератури кін. ХХ – поч. ХХІ ст., викликати інтерес до сучасного мистецтва, допомогти зрозуміти його тенденції; розвивати навички самостійного оцінювання естетичної ідейно-художньої вартості сучасних творів, вміння висловлювати власні враження та думки, виховувати прагнення до всебічної гармонійної освіти й самовдосконалення, любов до літератури, повагу до вічних цінностей .

План

1. Загальні зауваження до характеристики літературного явища сучасної поезії.

2. Проблематика та тематика сучасної лірики, художні особливості. Різноманітність стильових тенденцій на прикладі творів

2.1. Ігоря Римарука (“Різдво”, “Зірка”, “Обнови)

2.2. Юрія Андруховича (“Пісня мандрівного спудея”, “Казкар”, “Балада повернення”)

2.3. Віктора Неборака ( “Сад”, “Генезис літаючої голови”, “Гра”),

2.4. Олександра Ірванця (“До французького шансоньє”, “Тінь великого класика”)

2.5. Василь Махно («Хто плакав, а хто потирав руки»)

3. Київська школа поезії

1. Загальні зауваження до характеристики літературного явища сучасної поезії.

Сучасна українська поезія відноситься до літератури постмодернізму періоду кінця ХХ - поч. ХХІ ст. Це продукт постіндустріальної, «постчорнобильської» епохи. Український постмодернізм формувався як природна негативна реакція на усталений і бездуховний соціалістичний реалізм і його художні ілюстрації в літературі, кіно, живопису.

Усіх сучасних українських літераторів умовно поділяють на вісімдесятників, дев’яностнтників і позадесятників.

Для «вісімдесятників» характерна орієнтація на духовні здобутки європейської спільноти. Серед особливих ознак феномену вісімдесятництва виділяють:

1. надання домінантного значення формальній складовій твору;

2. перехід від наративного до інтертекстуального символізму;

3. відсутність претензії на творення конститутивних текстів;

4. бажання харизматизації через «визнання на Заході», і пов’язані з цим комплекси та розчарування;

5. концептуальний, урбаністичний індивідуалізм;

6. тяжіння до синтетичних способів кремації.

В «дев’яностників» чітко простежуються наступні тенденції:

1. сюжетна і мовна епатажність розрахована здебільшого на молодіжну читацьку аудиторію;

2. спроба чергової переоцінки «всіх цінностей»;

3. тяжіння до секації текстових об’ємів(рваний текст);

4. намагання опанувати формальні здобутки класичної епохи;

5. вплив рок-субкультури;

6. неподоланий освітній провінціалізм.

«Двітисячники» часто добивалися популярності епатажними акціями та активною промоцією себе у медіа та публічному просторі. Для творів цього покоління характерне відчуття відірваності від цінностей попередників внаслідок недовіри до культури батьків, вихованих у тоталітарному суспільстві. Ознакою двотисячників є також літературний аутизм, тобто написання творів передовсім для власного кола знайомих.

Для сучасної української поезії характерні ігрові експерименти з мовою, наприклад В. Цибулько змінює граматику на синтаксис. В порівнянні з класичною українською літературою, радянським періодом поети відчутно частіше використовують верлібр, ніж силабо-тонічне віршування.

Серед значних поетичних книг цього періоду: «Ікар на метеликових крилах» (1990) В. Голобородька, «Прогулянка одинцем» (1990) М. Воробйова, диригент останньої свічки (1990) О. Забужко.

С. Жадан став найвпливовішим поетом в СУЛ. Покоління поетів після нього деякі критики називають піджаданниками.

Стилістично СУЛ дуже різноманітна.

У 1990-х з’явилися слеми – змагання поетів у читанні віршів.