§ 2. Характеристика фізичних вправ

Історично, фізичні вправи було пов’язано із задоволенням людиною своїх життєво важливих інстинктів і потреб у житлі, харчуванні.

З розвитком людини вдосконалювалися і його рухи. Важливу роль у виникненні фізичних вправ зіграла трудова діяльність, охота та військові вправи. Щоб вижити, людині потрібно було вдосконалювати свої психофізичні якості: силу, швидкість, гнучкість, стійкість, спритність.

З розвитком людського суспільств подібність між трудовими діями й фізичними вправами втрачалась. Зі складної рухливої діяльності виокремилися дії, які почали використовувати у фізичному вихованні як вправи (біг, метання, стрибки тощо). Спеціально складалися вправи для різних груп м’язів, з предметами й без предметів. Широко використовувалися рухливі народні ігри. Поступово з’являються й спортивні ігри: баскетбол, теніс, хокей, футбол тощо [8, с. 43].

Фізичні вправи − спеціальні рухи, а також складні види діяльності дитини, що використовуються з метою вдосконалення життєво необхідних рухливих навичок та сприяють духовному розвитку дитини. Це основний засіб фізичного виховання.

Кількість фізичних вправ, що використовуються у фізичному вихованні, велика кількість. Вони відрізняються один від одного за формою та змістом, що повинен враховувати педагог під час вибору вправ.

Зміст фізичних вправ − дії, що входять до фізичної вправи, та ті основні фізіологічні процесі, які відбуваються під час виконання вправ. Ці процеси багатоаспектні та можуть розглядатися в психологічному, фізіологічному, біомеханічному аспектах.

Форма фізичних вправ − внутрішня та зовнішня „структура” вправ (зовнішня характеризується співвідношенням просторових, часових, динамічних характеристик; внутрішня − взаємозв’язком процесів функціонування організму).

Зміст та форма фізичних вправ взаємопов’язані між собою.

Техніка фізичних вправ − це найбільш раціональний спосіб виконання вправ. Техніка може бути змінюватися залежно від поставленого завдання. Наприклад, виконувати біг можна з різною швидкістю, різними способами (на носках, з високим підніманням стегна тощо). Вибір способу руху впливає на результативність використання його в різних життєвих ситуаціях.

Техніка фізичних вправ вдосконалюється під впливом систематичних тренувань. Критерієм оцінювання ефективності техніки руху є кількісні та якісні результати виконання поставленого завдання.

У техніці фізичних вправ виокремлюють основу, основна ланку, деталі.

Основа техніки − основні елементи вправи, необхідні для вирішення рухливого завдання. Відсутність окремих елементів основ приводить до неможливості виконання вправи.

Основна ланка техніки − найбільш важлива і визначальна частина даного руху (наприклад: для стрибка в довжину з місця − це буде відштовхування двома ногами).

Деталі техніки − другорядні особливості вправ, які можуть змінюватися, не порушуючи техніки. Вони залежать від індивідуальних морфологічних і функціональних особливостей людини й умов, в яких виконується вправа.

При аналізі техніки вправ слід брати до уваги низку ознак, що характеризують раціональне виконання руху.

У методиці важливе місце посідає кінематична (біомеханічна) характеристика фізичних вправ. До них відносять просторові, просторово-часові, часові, динамічні, ритмічні характеристики.

Просторові характеристики

Рух людина виконує у просторі. Тому кожну рухливу дію можна охарактеризувати просторовою характеристикою.

Вихідне положення − положення тілу, рук, ніг перед початком виконання вправи. Правильне вихідне положення забезпечує ефективність та раціональність виконання фізичних вправ.

У роботі з дітьми використовують різні вихідні положення: для ніг − ноги разом, на ширині пліч; для рук − руки вдовж тулуба, вперед, по поясі тощо.

Також існують ключові стойки. Вихідне положення „стойки” − вертикальне положення тіла (голова вверх або вниз). Виокремлюють стойки з прямими ногами та зігнутими ногами [4, с. 302].

Стойки з прямими ногами.

Основна стойка − п’ятки разом, носки нарізно (злегка розвернуті).

Стойка ноги зімкнені − носки і п’ятки разом.

Стойка ноги нарізно − ноги розставлені на ширину пліч, шага.

Вузька стойка − ноги розставлені вужче пліч.

Стойки з зігнутими ногами.

Стойка на колінах − колені, голені і носки опираються о підлогу всією довжиною, носки витягнути.

Стойка на правому (лівому) коліні − одна нога коліном, голенню і носком опираються о підлогу, друга − виставлена вперед, зігнута в коліні, ступня на підлозі; стегно опорної ноги і голень виставлені вперед ноги перпендикулярно підлозі.

Траєкторія руху − шлях частини тіла або предмета, що рухається. У траєкторії виокремлюють форму, напрямок, амплітуду руху.

За формою траєкторії бувають прямолінійні та криволінійні. Прямолінійні рухи використовують, коли потрібно розвивати найбільшу швидкість якоїсь частини тіла на короткому шляху (удар по м’ячу). Криволінійні рухи не потребують витрати допоміжних м’язових зусиль, тому їх використовують частіше.

Напрямок руху визначається по відношенню до власного тіла. Їх називають парно-протилежною термінологією: вверх-вниз, вперед-назад, вправо-вліво.

Амплітуда руху − величина шляху частини тіла, що рухається. Амплітуда залежить від будови костей, суглобів, еластичності м’язів і зв’язок. Рухливість, що досягається шляхом скорочення м’язів, називається активною. Рухливість, що досягається дією зовнішніх сил, називається пасивною. Величина пасивної активності більше активної.

Біомеханічні характеристики фізичних вправ можна представити у вигляді таблиці (часові, просторово-часові, просторові, динамічні, ритмічні) [4, с. 63].