1.10. Ландшафтне мистецтво хх ст.

1.10.1. Типізація садів і парків і система озеленення

Сади і парки минулого століття можна умовно розподілити на чотири групи:

Усі типи міських громадських садів і парків загального користування, а також їхні функціональні варіанти: спортивні, дитячі, меморіальні, етнографічні і т.п.;

Сади і парки обмеженого користування (культурних і торгових центрів, клінік, наукових установ, університетів тощо) та спеціального призначення (ботанічні і зоологічні сади, кладовища);

Заміські парки і лісопарки, національні парки, які створюють на основі мальовничих ландшафтів;

Приватні сади.

Технічний прогрес, можливість проведення земляних та інших видів робіт у величезних обсягах дають змогу використовувати ділянки, які раніше вважалися непридатними для створення зелених насаджень і суттєво впливали на характер паркових композицій. Простежується тенденція, яка почала проявлятися ще у другій половині ХІХ ст., обєднання усіх існуючих садів, парків, скверів, бульварів у безперервну систему зелених насаджень міста. Проте цьому процесу перешкоджає приватна власність на землю. В звязку з цим наша молода незалежна держава має брати до уваги ці негативні явища капіталістичних міст і зважено вирішувати питання приватизації міських земель.

1.10.2. Сецесія в садово-парковому мистецтві

У першій половині ХХ ст. в плануванні садово-паркових обєктів спостерігається використання геометрично-архітектурних укладів, поєднаних з мальовничо-пейзажними. На формування сучасних садів і парків дуже сильно впливає тенденція єдності архітектури будівель з архітектурою зелених насаджень.

Наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. в архітектурі, образотворчому і прикладному мистецтві зявляється новий напрям – сецесія (від лат. сецесіо – відхід, відособлення) (рис. 1.76). Його ідеологи – німецькі і австрійські художники, які стали в опозицію до офіційно визнаного академізму, тяжіли до прямолінійної орнаментики, що зберігала геометричну сутність навіть у найскладніших композиціях. У мистецтві проявлялися і упадницькі тенденції, зокрема схильність до претензійної символіки, надмірної еротики, довільного викривлення форм предметного світу.

Найвидатнішим представником цього напряму в архітектурі є Антоніо Гауді (1852-1926) – архітектор і скульптор із Барселони. Окрім багатьох сучасних будівель, таких, як вілла Каса Батлло (1905-1907) і Каса Міла (1905-1910), Гауді є автором дуже цікавого проекту – парку Гюела. Це досить великий архітектурно-парковий комплекс, створений упродовж 1900-1914 рр. на узбіччі узгір’я Монпаніа Пелада в Барселоні. Центральна частина парку обіймає головний вхід з двома дуже оригінальними павільйонами (рис. ), вхідні сходи з фонтаном у вигляді веж і дуже великої ящірки, а також великою терасою, спертою на чисельні колони. Колони і вежі декоровані різнобарвною керамікою. На решті території звертають увагу серпантинові доріжки та кілька кілометрові галереї, які округлими лініями спинаються на узгір’я, з якого відкривається захоплюючий вид на місто і околиці. Гауді не стільки наслідує природні форми, скільки їх художньо переробляє згідно із законами природи. Це один з найхарактерніших принципів представників цього архітектурного напряму.

Сецесія зумовила великий інтерес до рослинних мотивів, переважно квіткових. Це були і місцеві квітучі трави, і інтродуковані красиво квітучі рослини. Сецесія зробила популярними лебедів, павичів та інших представників декоративної фауни. Вона також сприяла формуванню концепції єдності архітектури і саду, що виразно проявилася в проектах житлових будинків з оточуючими їх садами. Наприклад, у Львові цей сецесійний проект був реалізований на вул. Герцена.