- •1.9. Ландшафтне мистецтво другої половини хіх – першої половини хх ст.
- •1.9.1. Англія
- •1.9.2. Франція
- •1.9.3. Німеччина
- •1.9.4. Іспанія
- •1.9.5. Бельгія
- •1.9.6. Угорщина
- •1.9.7. Австрія
- •1.9.8. Польща
- •1.9.10. Сполучені Штати Америки
- •1.9.12. Україна
- •1.9.13. Сади і парки дидактичного призначення
- •1.9.14. Перші виставочні парки
- •1.9.15. Перші національні парки
- •1.9.16. Основні підсумки розвитку садів і парків хіх ст.
- •1.10. Ландшафтне мистецтво хх ст.
- •1.10.1. Типізація садів і парків і система озеленення
- •1.10.2. Сецесія в садово-парковому мистецтві
- •1.10.3. Модерн
- •1.10.4. Придомові та віллові сади
- •1.10.5. Парки культури і відпочинку
- •1.10.6. Меморіальні парки
- •1.10.7. Етнографічні парки
- •1.10.8. Спортивні і олімпійські парки
- •Спортивні парки колишнього Радянського Союзу
- •1.10.9. Дитячі парки
- •1.10.10. Парки атракціонів
- •1.10.11. Парки-виставки
- •1.10.12. Лісопарки
- •1.10.13. Гідропарки та лугопарки
- •1.10.14. Зоологічні парки
- •1.10.15. Курортні парки
- •1.11. Парки світу на рубежі хх і ххі ст. І їх творці
- •1.12. Творці садів і парків України та розвиток паркознавства
1.10.3. Модерн
Упродовж ХІХ ст. робилися різні спроби поєднання двох стильових напрямів – пейзажного і регулярного, що давало можливість розширити варіанти композиційних рішень. Розпочавши від Ч.Беррі і А.Пугін в Англії, а згодом в інших країнах, питома вага і значення регулярних рішень у пейзажних парках значно зросли, набуваючи на початку ХХ ст.. форму стилю модерн (від фр. найновіший, сучасний).
Модерн виник в умовах кризи буржуазної культури як один з видів неоромантичного протесту проти буржуазного способу життя, як реакція на панування позитивізму і прагматизму. Найпослідовніше модернізм здійснив свої принципи у вузькій сфері створення багатих індивідуальних житлових будинків. Але в дусі модернізму, який намагався стати універсальним стилем свого часу, споруджували і багаточисельні ділові, промислові і торгові будинки, вокзали, театри, мости. Модернізм виявився першим відносно діяльним стилем художнього оформлення різних сфер буржуазного побуту.
Модернізм протиставив еклектизму єдність, органічність і свободу розвитку стилізованої, узагальненої, ритмічно організованої форми, призначення якої – одухотворити матеріально-речове середовище, виявити тривожний, напружений дух переломної епохи.
У зв’язку з інтенсивним ростом міського будівництва і поширенням ідеї міста-саду найбільша “геометризація” садового простору відбувалася в малих садах (скверах), яких на території міст ставало все більше. В садах середньої величини регулярне планування завжди формувалося в оточенні житлових будинків і було приурочене до центральної частини саду на осях будинків. Деколи вони могли зміщуватися від осі і в меншій боковій частині планування було нерегулярним.
1.10.4. Придомові та віллові сади
Розвиток на зламі ХІХ і ХХ ст. промислових міст зумовив потребу будівництва житла у передмістях. Тоді й зявляється новий тип саду – придомовий. Зовнішній сад розглядався як продовження житла, як окремий домашній покій під відкритим небом. Причому тут вдало поєднувалася городньо-садова рослинність із квітниками та газоном. Дуже великий вплив на розвиток придомових садів справила книга англійського садівника М.Г.Бейлі Скотта “Будинок і сад”(1910), яка була перекладена німецькою мовою і набула значної популярності в Європі. Геометризація у великих парках мала обмежений характер.
У першій половині ХХ ст. творили дуже цікаві планувальники і декоратори садів: Христофор Туннард, Сільвія Краве, Е.Віт (Англія), Пауло Вера, А.Форестієр, Габріель Куверкіан (Франція), Я.Форестер (Іспанія), Герман Мутезіус, Пауль Шультц-Наумбург, Лебрехт Мігге, Ф.Шумахер (Німеччина), Корнеліус ван Естеран (Голландія), Я.Буссенс, І.Вахерст (Бельгія), Л.Гальпрін, Ф.Л.Врігт, Р.Неутр (США), В.Кронненберг, З.Неллвіч, С.Роговіч (Польща).
Головною особливістю регулярного укладу саду модерн було осьово-симетричне розпланування головних елементів: рельєфу, рослинності, води, доріг і т.п. Лише сецесія привела до більшої свободи у регулярних розвязках на взірець природних. Це можна побачити на прикладі модерних садів, які закладалися між Першою і Другою світовими війнами. Переважає в них осьове планування, але вирішене асиметрично, рівноважно з високою ритмікою. Композиційні елементи побудовані на контрасті. Проводиться виразна межа між місцевістю, будівлею, рослинністю і водою. При цьому архітектура будинку добре повязана з простором саду композиційно і функціонально. Великі вікна і скляні стіни забезпечують взаємне проникнення саду всередину приміщення, і навпаки.
Яскравим прикладом, який ілюструє пануючу в 30-ті роки ХХ ст. тенденцію у формуванні середніх за величиною садів, є вілла С. Армс Хілл в Англії (садівник П.М.Грет, архітектор Х.Туннард). Вілла і сад створені на місці колишнього саду та старих руїн. Планування саду, що розташувався на невеликому рівному підвищенні, стежково-осьове, частково асиметричне, посеред пейзажного парку. Завдяки великим скляним стінам відбувається ілюзорне обєднання внутрішніх просторів будинку із зовнішнім простором саду. Дуже вдалим є поєднання сучасних будівельних матеріалів із скульптурою та рослинністю.
Цікаве рішення пропонує французький архітектор Пауль Вера. Наприклад, спільно з архітектором Я.Х.Морексом він розробляє проект внутрішнього саду. П.Вері належить проект невеликого публічного саду для пілотів у Гонфлірі. Я.Форестієр, який успішно творив у Франції і в Іспанії, збагачує садово-паркові композиції архітектурними мотивами: сходами, мурами, перголами, мозаїкою, а також водою (басейни, каскади, фонтани). Архітектор Г.Куверкіан у Тіресі (Провансаль) створює дуже характерний модерністський сад.
Л.Мігге – автор книги “Садова культура ХХ ст.” (1913) – створює ряд внутріквартальних садів: на площі Фредеріка у Мюнхені, на площі Густава Адольфа у Шарлоттенбурзі.
У США в цей період формується декілька типів садів: придомові, міські і заміські. Цікаві проекти пропонує Л.Гальпрін, який широко використовує сучасні будівельні матеріали, камінь, скульптуру.
В Польщі модерністська течія має два напрями. Перший вирізняється геометризацією осьового і симетричного плану і використанням геометричних форм з наданням переваги природним елементам – особливостям місцевості, рослинності та воді. Другий, який постає з оточення архітекторів і урбаністів, полягає в геометризації плану і включенні третього виміру з наданням переваги асиметричності з широким використанням пластичних будівельних матеріалів, але врівноважених рослинним елементом (парк у Желязовій Воді, автор Ф.Кривда-Полковскі (1881-1949)).
Постмодерністський період у мистецтві, який з’являється у 70-х роках ХХ ст., характеризується переплетенням двох напрямів: Art Deko (мистецтво деко), яке схиляється до декоративного стилю проектування, і Bauhaus, що віддає перевагу функціональній простоті проекту (Вольський, 2001).
Сучасний екологічний напрям у ландшафтній архітектурі посилився з кінця 60-х років ХХ ст., джерелом якого вважають ідеї Мартіна Хайдеггера (1889-1976) – німецького філософа, який твердив: ми тут, ми живемо тут і якщо ми розпочнемо будь-яке будівництво і створимо щось нове, ми мусимо дбати за наше житло і збереження вільного простору довкола нас.
Екологічний процес відокремлює стилізацію від формального порядку (Вольський, 2001):
проектуйте процес і вписуйте у нього форми;
не створюйте ландшафт, а проектуйте для ландшафту;
вкладайте зусилля проектування у поєднання різних частин;
спробуйте зберегти характерні особливості та цінності території проектування;
створюйте сади і ландшафти таким чином, щоб це було не тільки для очей.
Екологічний принцип проектування – це пристосування рішень до природних ландшафтних форм. Особливо це стосується проектування в містах, де його мешканці ізольовані від природного навколишнього середовища.
