1.10.8. Спортивні і олімпійські парки

Розглядаючи особливості озеленення часів Стародавньої Греції, було звернуто увагу на те, що тодішні стадіони (від гр. стадіон – місце для змагань) були оточені “священними гаями”.

Дійсно, прототипами сучасних стадіонів стали стародавні грецькі стадіони в Олімпії, Афінах, Дельфах та інших місцевостях Греції, які використовувалися для проведення Олімпійських ігор та інших змагань.

Відродження у 1896 р. Олімпійських ігор (рис. 1.80) послужило потужним поштовхом до будівництва крупних стадіонів у багатьох країнах. Для перших Олімпійських ігор було реставровано античний стадіон в Афінах.

В європейських країнах значне поширення одержали народно-спортивні парки, які призначені для відпочинку на повітрі серед зелених просторів (Горохов, Лунц, 1985). Основне навантаження на парки припадає на літні вечірні години та на вихідні і святкові дні. Тоді на відкриті великі галявини і лужки з травяним покривом, що, як правило, являють собою композиційно-планувальні центри парків такого типу, виносять необхідне обладнання для проведення спортивних змагань і національних ігор. Ці ділянки парку заповнюють як учасники, так і глядачі. В будні дні у ранкові години на території в основному використовуються спортивно-тренувальні комплекси і паркові зони тихого відпочинку.

Народно-спортивний парк в м. Ройтлінгені (ФРН). Площа 50 га. У центрі парку розташована велика галявина (9 га), оточена густими зеленими насадженнями.

В парку є дві функціональні зони: відпочинку і спортивна. В першій, добре озелененій, розташовані майданчики і галявини для вільних ігор, комплекс плавальних басейнів, гімнастичне містечко, дитячі ігрові площадки. В другій, спортивній, зоні є стадіон, два тренувальних футбольних поля, хокейні поля, баскетбольні площадки, тенісні корти та спортклуб.

Центральна галявина системою пішохідних алей і доріжок зручно повязана з площадками і лужками, мальовничо розташованими серед зелених масивів.

Народно-спортивний парк у м. Ріхімякі (Фінляндія). В парку можна виділити три основні функціональні зони: видовищно-розважальну, спортивну і прогулянкову. Всі основні площинні й обємні спортивні споруди розташовані поблизу входу, який знаходиться поряд з головною магістраллю міста. Сюди входять спортивне ядро і поле для масових заходів із терасами. Видовищно-розважальна зона з літньою естрадою і комплексом плавальних басейнів знаходиться на невеликій віддалі від спортивної. Більша частина парку спланована під зону тихого відпочинку з мережею алей і галявин серед зелених масивів.

Спортивні парки колишнього Радянського Союзу

У 1928 р. до Першої Всесоюзної спартакіади народів СРСР у Москві на території старовинного Петровського парку був побудований стадіон “Динамо” (архітектори А.Лангман і Л.Черіковер). Він являв собою спортивну арену із тренувальним полем, довкола яких розташовувався мотовелотрек з двома залізобетонними трибунами на 35 тис. чоловік. Вже у середині 30-х років у Радянському Союзі налічувалося 650 стадіонів, серед них: у Ленінграді – стадіон ”Красный треугольник” (архітектор А.Нікольський) з трибунами на 30 тис. чол. і стадіон ім. Леніна на 30 тис. чол. (архітектор А.Лангбард), у Києві – в парку на березі Дніпра стадіон “Динамо” на 23 тис. чоловік (архітектор В.Демак і Н.Манучарова) та ін.

Спортивні парки – це комплекси спортивних і фізкультурних споруд різної величини, які розташовані серед зелених насаджень і включають водночас місця відпочинку і обєкти культурно-освітнього обслуговування населення. Основні елементи спортивних парків: спортивне ядро із футбольним полем, біговими доріжками, місцями для занять легкою атлетикою та трибунами для глядачів; тренувальні спортивні поля, спортивні площадки, закритий і відкритий плавальні басейни, каток, атлетичне поле; відкритий театр масових дій, інформаційна служба, місця відпочинку.

Великі спортивні парки часто суміщають з парками культури та відпочинку (стадіон ім. С.М.Кірова у Санкт-Петербурзі, рис. ). Поширений композиційний прийом організації паркових насаджень у вигляді прогулянкових алей і бульварів, які розєднують або обєднують спортивні сектори. На периферії парку, на противагу регулярному плануванню спортивних споруд, створюють пейзажні картини.

Спортивний парк Красноярська. Створений у 70-х роках (архітектор В.Орєхов). Виділені такі зони: фізкультурно-оздоровча, спортивна і тихого відпочинку та прогулянок. Центром композиції є стадіон на 31 тис. глядачів, до складу якого входять спортивно-концертний зал на 6 тис. місць, мала спортивна арена, відкритий і закритий плавальні басейни, павільйони обслуговування, рятувальна станція, спортивні майданчики, автостоянка і господарський двір.

Раціонально використаний простір під трибунами стадіону. Там розташувався спортивний зал, готель для спортсменів, кафе, конференц-зала, шаховий клуб, роздягальні з душами. В парку розташована виставка квітів, є зона масово-видовищних заходів. На березі Єнісею – човнова станція.

Молодіжний парк спорту, відпочинку і розваг біля Парижа. Створений у приміській зоні Парижа (10 км від центру міста). Архітектор Бурбонне. Площа парку 35 га, половина з якої відведена під спортивні споруди. Значну площу (10 га) займають автостоянки (з розрахунку на 3000 автомобілів). Решту території відведено під зони відпочинку.

Архітектор, плануючи територію парку, використав характерну для парків Франції XVII ст. променеву композицію алей, які віялом розходяться від паркової домінанти – споруди молодіжного клубу. Промені прямих алей обєднуються рядом кільцевих алей.

Уся територія парку спланована у вигляді еліптичної чаші. Фізкультурні споруди розташовані на терасах, які огортають центральну зону відпочинку і прогулянок. Водно-спортивний комплекс парку складається із двох закритих і пяти відкритих басейнів.

Сформована штучним шляхом увігнута поверхня (вибрана під парк територія була абсолютно плоскою) дає змогу з будь-якої точки оглянути весь простір парку.

Оскільки це молодіжний спортивний парк і тут проводять дозвілля молоді батьки, для них створені необхідні умови – поруч із входом збудований дитячий садок, де вони можуть залишити своїх дітей.

Спортивний парк житлового району (м. Оденс, Данія). У великих містах цей тип парків є дуже перспективний, про що свідчить діяльність спортивного парку у м. Оденс (архітектор А.Томсен, О.Кюборг, А.Ліндхольт, Т.Моос), розрахований на 12 тис. відвідувачів.

Як і у парку під Парижем, де його творцям для створення багаторівневих композицій доводилося формувати штучний рельєф, так і тут здійснено будівництво штучних терас, які дозволили не лише компактно розмістити велику кількість полів і майданчиків, але й візуально ізолювати і захистити від шумів, які виникають на сусідніх майданчиках. Це вдалося зробити ще й за допомогою обвалування і дернування на валах країв терас. Створювалися живоплоти із стрижених дерев і чагарників.

Спортивний парк “Снопківський” у Львові (Україна). У 1959-1963 рр. на місці колишніх глиняних карєрів на Снопківському горбогірї закладено парк “Дружба” (у 90-ті роки переіменований) із центральним стадіоном на 45 тис. глядачів, тренувальними спортивними майданчиками. Площа парку становить 60 га. Вхідна частина до стадіону спланована у регулярному стилі. Строгі лінії утворює рядова посадка колоноподібних туй.

На верхньому вододільному плато розплановано регулярну частину парку з розарієм площею 5 тис. м², оточеним зеленою стіною колоноподібних туй і кипарисовиків. У східній частині, що прилягає до вул. Зеленої, створено сад безперервного цвітіння. Більша частина парку має пейзажне планування. З включенням у територію парку невеличкого природного ставу “Зелене око” збільшиться кількість пейзажних картин, якими є багатий цей парк. Необхідно лише довести до завершення функціональне поєднання спортивної зони з рештою території парку, удосконалити систему прогулянкових і бігових доріжок.

Олімпійські парки. Сьогодні літні та зимові олімпіади, за проведення яких бореться відразу багато країн світу, - не тільки можливість пропаганди своїх фізкультурно-спортивних досягнень, але й одержання великих доходів. Тому організатори олімпіад вкладають значні кошти в облаштування територій олімпійських комплексів, обовязковим елементом яких в останні десятиліття стала паркова зона.

З історичних джерел відомо, що у Стародавній Олімпії – місті, яке було релігійним центром і місцем культу Зевса, у 779 р. до н.е. легендарний Геракл заснував свято, назване Олімпійськими іграми. Згодом ігри проводилися раз у чотири роки.

В центрі міста знаходився Амтіс – “священний гай”, прикрашений чудовими храмами, чисельними статуями богів і переможців ігор. Стадіон розташовувався біля підніжжя гори так, що її природні схили використовувалися для трибун. На протилежному і бокових схилах трибуни формувалися штучним шляхом – створенням земляних насипів.

Поряд із стадіоном розташовувалися іподром, гімнасія, палестра, басейни, а також приміщення для жерців і організаторів змагань. Про популярність Олімпійських ігор свідчить той факт, що в них брали участь Геродот, Сократ, Демосфен, Лукіан, Піфагор.

Рішення про відродження Олімпійських ігор було прийнято на Міжнародному спортивному конгресі у Парижі. Ініціатором скликання конгресу і відродження ігор був французький педагог Пєр де Кубертен. Пять переплетених кілець на прапорі олімпіади – символ єднання спортсменів усіх континентів.

У 1896 р. на Афінському стадіоні, збудованому ще у 330 р. до н.е. і відновленому, відкрилися перші Олімпійські ігри сучасності. Слід зауважити, що наприкінці ХІХ ст. афінський Мармуровий стадіон не був єдиним у Європі. Його трибуни вміщали 70 тис. глядачів. Проте арена стадіону не мала футбольного поля і він не був пристосований до сучасних видів спорту. Не було тут і розкішної зелені, яка колись прикрашала стадіони.

Появу значної паркової зони в місці проведення Олімпійських ігор, а отже, народженням Олімпійського парку слід вважати ІХ Олімпіаду, яка відбулася у 1928 р. у Амстердамі. До цього: ІІ – 1900, Париж; ІІІ – 1904, Сент-Луїс, США; IV – 1908, Лондон; V – 1912, Стокгольм; VI – 1916, Берлін; VII – 1920, Антверпен; VIII – 1924, Париж.

Амстердамський олімпійський парк. ІХ Олімпіада проходила в Амстердамі – столиці Голландії. Вперше після античних часів на урочистому відкритті було запалено Олімпійський вогонь. Відтоді запалювати від сонця в Олімпії вогонь і доставляти його на Олімпіади стало традицією.

Крім центральної арени з футбольним полем, біговими доріжками і велотреком, були влаштовані канал, гавань для яхт, причал, басейн для плавання, тенісний корт, тренувальні майданчики. Трибуни на стадіоні вміщали 40 тис. глядачів. Всі вони були частиною великого парку площею 52 га.

Олімпійський парк у Лос-Анджелесі. Закладений до Ігор 1932 р. на площі 40,5 га. Триярусні трибуни стадіону вміщали 105 тис. глядачів. Легкоатлетичне ядро було влаштоване у виїмці, середні ряди насипних трибун – на рівні оточуючої арену території.

Від Олімпіади в Лос-Анджелесі стало обовязковим будівництво так званого “Олімпійського села”.

Олімпійський парк Грюнвальд у Берліні. До відкриття ХІ Олімпійських ігор 1936 р. створено спортивний парк площею 115 га. До паркового комплексу, крім стадіону з центральною ареною, трибуни якого вміщали 100 тис. глядачів (це був на той час найбільший у світі стадіон), були органічно включені територія іподрому і Вищої школи фізичної культури.

Основні спортивні споруди, зокрема центральна арена і Травневе поле, розташовані на повздовжній планувальній осі парку. Критий театр на 20 тис. місць, іподром, басейн були розташовані серед зелені узлісь Грюнвальдського лісу.

Після Другої світової війни, яка на 12 років перервала проведення Ігор, XIV Олімпійські ігри відбулися в Лондоні (1948) на Імператорському стадіоні, який вміщав 60 тис. глядачів. Спеціальна паркова зона там не влаштовувалася.

Хельсінкі – XV Олімпійські ігри (1952). Стадіон вміщає 70 тис. глядачів. У парку створений типовий для Фінляндії ландшафт, для чого були використані виходи гранітних скель, валуни та існуючі старі дерева. Спортивні споруди вдало вписані в це природне оточення.

Мельбурн – XVI Олімпійські ігри (1956). Спортивний комплекс розмістився в центрі міста на площі 10 га в парку на мальовничих берегах ріки. Незважаючи на невелику площу, на території парку розмістився стадіон на 100 тис. глядачів, спортивна арена з чотирма легкоатлетичними секторами, чотири футбольних поля, критий і відкритий басейни тощо.

Рим – XVII Олімпійські ігри (1960). Головний спортивний комплекс розташовано на горбистому узбережжі р. Тібр. До нього ввійшли стадіони – Олімпійський, Мармуровий і Форнезіна, а також комплекс басейнів, малий Палац спорту, стрільбища і Олімпійське село. Всі спортивні споруди потопають в зелені і вдало обєднані розгалуженою системою доріжок.

Токіо – XVIII Олімпіада (1964). Олімпійські ігри відбувалися у парку Мейдзі площею 65 га, який прилягає до імператорських садів. Центральна арена стадіону вміщає 100 тис. глядачів. Для того щоб розмістити на території старовинного парку спортивні комплекси і пропустити велику кількість учасників і гостей, було проведено розширення доріжок і збільшено їх протяжність.

Мехіко – ХІХ Олімпіада (1968). Основні змагання відбувалися на спортивному комплексі університетського містечка площею 300 га, де ще в 1952 р. був збудований стадіон “Естадіо Олімпіко”, який після реконструкції вміщав 110 тис. чоловік.

Ядро композиції – стадіон, який домінує над оточуючою місцевістю. Спортивні поля і тренувальні майданчики розмістилися серед вічнозелених масивів міського лісопарку Гапультепек, площею близько 20 км².

Мюнхен – ХХ Олімпіада (1972). Організаційний комітет оголосив, що ХХ Олімпіада буде Олімпіадою зелених ландшафтів і коротких віддалей. Дійсно, Олімпійський парк і Олімпійське село знаходяться всього в 4 км від центру міста.

Територія олімпійського комплексу зайняла площу 300 га, розташовану у північній частині міста на колишньому летовищі, оточеному міськими парками. З південного боку, через територію комплексу, проходить невеликий канал, який зєднує Англійський сад і парк Німфенбурзького замку.

Основні спортивні споруди знаходяться під вантовим покриттям (загальна площа більше 7 га), яке виконане із сітки стальних тросів, пластикової плівки, що дає тінь і дає можливість проникненню певної частини світла.

Головні демонстраційні споруди – стадіон на 80 тис. місць, спортзал і плавальний басейн – розташовані на підвищеній насипній платформі, що замикає півколом із півночі головну олімпійську площу. З півдня простір замикає штучне озеро.

Основні пішохідні доріжки на території парку прокладені на піднятих насипах, що дає можливість оглядати мальовничі пейзажі. Вздовж пішохідних алей посаджено дорослі дерева, що створило для пішоходів своєрідні тінисті коридори. Окрасою парку стали зелені горби, території колишнього міського сміттєзвалища. Надзвичайно мальовничими є штучні скельні утворення з потоками і водоспадами та озеро площею 3,6га, на березі якого влаштовано естраду.

Монреаль – ХХІ Олімпіада (1976). Під олімпійські споруди відведена частина найбільшого у місті парку площею понад 200 га. Олімпійське село знаходилося на віддалі 800 м від олімпійського парку. Олімпійський стадіон вмістив 75 тис. глядачів.

Москва – ХХІІ Олімпіада (1980). Основним спортивним комплексом Олімпіади став Центральний стадіон ім. В.І.Леніна у Лужниках, який був побудований ще у 1956 р. Територія стадіону в межах Москви-ріки і обвідної залізниці має площу 180 га, з них понад 40 га використовують для організації підїздів та автомобільних стоянок.

Уздовж паркової алеї на набережній – паркова зона відпочинку. На території спортивного парку висаджено 40 тис. дерев у віці 5-50 років, 400 тис. чагарників, більше 2 млн. квітів. У зонах регулярного планування, біля основних споруд, створювалися рядові посадки, у парковій зоні – переважало вільне розміщення.

Одним із найцікавіших обєктів Московської Олімпіади став найбільший у Європі універсальний критий зал, який вміщує 35 тис. глядачів – під час футболу і 45 тис. – під час масових заходів. Поряд з критим стадіоном влаштовано басейн з двома демонстраційними ваннами – для плавання і стрибків, з постійними і тимчасовими трибунами та двома гімнастичними змаганнями.

У районі колишнього села Крилатського (12 км від центру Москви) у мальовничій заплаві ріки Москва створено новий спортивний комплекс із штучним руслом гребного каналу (довжина 2300 м, ширина 125 м). Постійні трибуни розраховані на 3400 чол. Всі спортивні споруди Крилатського обєднуються широкою парковою зоною.