Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kucheryavy_-_ONM_-_Rozdil_1_Istoriya_ozelenenny...doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
374 Кб
Скачать
☆

1.10.7. Етнографічні парки

Ці парки – своєрідні музеї під відкритим небом. У них експонують памятки матеріальної культури народів. Все це відбувається в оточенні парку, який створюють з використанням характерних для даної країни елементів ландшафту – рельєфу, води, рослинного і тваринного світу.

Найперші етнографічні парки (скансени) зявляються у Скандинавії. До речі, вперше ідею створення такого музею, де будуть виставлені будівлі із внутрішньою обстановкою побуту, висловив у 1790 р. швейцарський вчений Чарльз де Бонстеттен, який жив тоді в Данії. Перший скансен був закладений у 1891 р. у Стокгольмі за ініціативою А.Газеліуса. Його розташували на острові Дюргаарден, добре сполученим із центром міста. Площа 30 га, налічує близько 150 памяток міської і сільської архітектури з характерними придомовими садами. Виставлені будівлі, а також рослини і тварини представляють різні регіони Швеції. Скансен є важливим рекреаційним осередком Стокгольму, де проводяться різні концерти, етнографічні виставки, народні гуляння тощо.

В наступні роки у різних країнах з’являються етнографічні музеї під відкритим небом: Копенгаген – 1987 р., Осло – 1902 р., Сеурі-Саарі (Фінляндія) – 1908 р., старе місто Архус (Данія) – 1912 р., Бухарест – 1925 р. та ін.

Норвезький народний музей (Осло). Заснований на мальовничій території парку. Тут розташовані будівлі різних районів і різних періодів. Гордістю скансена є старовинна церква “Гол”, побудована ще у ХІІ ст. Поруч з парком розташований музей “Кораблі вікінгів” та “Археологічні розкопки”.

Однією з особливостей скандинавських етнографічних музеїв є експоновані деревяні будинки, починаючи з ХІ ст. В інших країнах будівлі такого віку не збереглися.

Парк Сатулай під Бухарестом. Це музей-село, розташоване на березі мальовничого озера Херестру в урочищі Домбрава. Викладений у 1925-1926 рр. на площі 9 га. В музеї близько 70 ансамблів, які включають понад 300 будинків і більше 22 тисяч предметів селянського побуту. Тут виставлені справжні деревяна церква (1722 р.), вітряк (ХІХ ст.), колодязі, огорожі, кераміка тощо.

Етнографічний парк Брівдабас поблизу Риги. Створений у 1924 р. на березі озера Югла. Займає площу 97 га. Для створення типових пейзажів тієї чи іншої області штучно перетворено існуючий природний ландшафт.

Сьогодні в музеї близько 50 різних споруд, з яких особливо цікавою є колекція вітряків.

Коломенське – перший у Радянському Союзі музей народної архітектури. Початок створення – 1927 р. під керівництвом П.Д.Барановського, який привіз в цьому році перший експонат – медоварню із села Преображенського (деревяна будівля XVII ст.).

У 1931-1932 рр. в Коломенське надходять крупні оборонні споруди XVII ст. – вежі Сумського острогу і Ніколо-Карельського монастиря, а у 1934 р. привозять із Архангельського будиночок Петра І.

Кижі в Карелії. В цьому історико-архітектурному і етнографічному музеї дивно злилися споруди, створені людиною, і природа. Тут зосереджено 22 памятники народної деревяної архітектури, серед них 12 культових споруд – церкви, дзвіниці, каплиці. Решта споруд – селянські хати, клуні, млини, стодоли тощо.

Музей народної архітектури і побуту в Києві. Займає територію понад 100 га. В основу архітектурно-планувального рішення музею покладено ідею створення і збереження в первісному стані посеред природного оточення кращих зразків народної архітектури з експозиціями предметів прикладного мистецтва і побуту. Вся територія поділена на шість зон: Середнє Придніпровя, Поділля, Карпати, Полісся, Слобожанщина і південь України. Кожна зона – фрагмент поселення певного району, яка дає уяву про специфіку сільської забудови.

Тут виставлені деревяні вітряки, білостінні хати під соломяним дахом, комори, кузні, печі для обпалювання посуду, колодязі, “журавлі” і т.п.

Музей народної архітектури та побуту у Львові (Шевченківський гай). Створений на території закладеного у повоєнний період Шевченківського гаю. Площа 60 га (рис. 1.79).

Територія парку поділена на зони за етнографічним принципом: Бойківщина, Гуцульщина, Лемківщина, Поділля, Полісся.

Шевченківський гай створений на розораних львівських землях, де в недалекому минулому ріс буковий ліс, який зростав тут ще у XVIII ст. та був винищений на паливо. Сучасні насадження створені в основному в 1951 р. працівниками тресту зеленого господарства при активній участі тисяч львівян і складаються в основному із швидкоростучих лісових порід: акації, тополі, сосни звичайної, клена гостролистого, ясеня, бука, граба, береста. Ці насадження творять неповторне ландшафтне оформлення на хвилястій гряді узгіря та по хребтах крутих схилів, перерізаних глибокими улоговинами. Під крутими схилами розкидані невеликі групи сосен і модрин, які на фоні неба здаються вирізьбленими. Вдало вирішено оформлення узлісь, особливо навесні, коли територія потопає у блідо-рожевому шумовинні грушевого, черешневого та яблуневого цвіту. На західній околиці лісопарку створено березові та дубові переліски із світлими галявинами, з яких добре оглядати “Високий Замок” та Лису гору, ландшафтний парк “Знесіння” та старовинне Підзамче. Доріжки та стежки обєднують найцікавіші прогулянкові маршрути, з яких відкриваються краєвиди міста, його околиць та самого узгіря з крутими урвищами до колишніх піщаних карєрів.

У Шевченківському гаю, відпочиваючи на лоні природи, ми можемо багато пізнати і навчитися. Адже такий скансен, потопаючи в зелені, презентує нам майже усі куточки, регіони, етнографічні особливості нашого народу.

Тут найкраще звучать і співаються українські пісні, тут найкращі гаївки, тут найвеселіше Різдво, а Великдень немов розсипає писанки по схилах Шевченківського гаю.