2. Сутність і структура державного бюджету.

Провідне місце у фінансовій системі належить державному бюджету.

Державний бюджет – це основний загальнодержавний фонд централізованих

грошових ресурсів, що перебуває в розпорядженні уряду.

Функції державного бюджету:

 Фіскальна функція бюджету полягає у вилученні за допомогою податків та

інших джерел, які мають допоміжний характер, частини доходів громадян,

підприємств, установ, організацій для утримання державного апарату,

виробництва суспільних благ, тобто забезпечення тих видів діяльності, які

не мають власних джерел доходів (природоохоронні заходи, архіви,

бібліотеки тощо), або ж мають недостатні для забезпечення належного рівня

розвитку джерела фінансування (фундаментальні наукові дослідження,

оперні театри, музеї тощо).

 Розподільча функція бюджету полягає в тому, що акумульовані в

державному бюджеті грошові засоби уряд використовує для перерозподілу,

спрямовуючи їх на розвиток виробничої та соціальної інфраструктури,

інвестування в капіталомісткі галузі з тривалим строком окупності витрат,

на структурну перебудову, прискорення НТП, зростання життєвого рівня

населення, вирішення соціальних проблем.

 Стимулююча функція бюджету проявляється в тому, що змінюючи базу та

ставки оподаткування, використовуючи пільги, тарифи тощо, уряд здійснює

стимулюючу (обмежувальну) політику, впливаючи на циклічні коливання

економіки, зміну її структури тощо.

 Контрольна функція бюджету виконується завдяки тому, що він у

грошовому вираженні віддзеркалює відтворювальний суспільний процес,

виявляє економічні пропорції, відхилення від рівноваги тощо.

Головні джерела формування надходжень до державного бюджету:

- податки;

- відрахування на соцстрах та інші види відрахувань;

- державна позика (внутрішня та зовнішня);

- емісія грошей;

- продаж державного майна;

- надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Форми виплат із державного бюджету:

- асигнування – видатки на утримання підприємств та установ;

- субсидії – державна допомога організаціям, установам, громадянам;

- субвенції – державна грошова допомога місцевим органам влади або

окремим галузевим господарським органам для розвитку;

- дотації – допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття

збитків з метою підтримки.

Державний бюджет є головною ланкою бюджетної системи держави.

Бюджетна система України – це сукупність бюджетів різних видів:

- державного;

- бюджету Автономної Республіки Крим;

- обласних;

- бюджет міст Києва і Севастополя;

- міських бюджетів;

- районних;

- районних бюджетів у містах;

- сільських та селищних.

За станом розрізнять державний бюджет:

 нормальний (збалансований), коли надходження і видатки бюджету

врівноважені;

 дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;

 профіцитний, коли доходи перевищують видатки.

Причини бюджетного дефіциту:

- спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до

зниження рівня доходів (а відтак і податків), що надходять до державного

бюджету;

- збільшення державних витрат на розвиток військово-промислового

комплексу (ВПК), реалізацію соціальних програм, фінансування збиткових

підприємств тощо;

- значний сектор “тіньової економіки”, що уникає сплати податків;

- непомірні витрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.

Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту:

Принципи бюджетного фінансування

Загальні, які

стосуються всіх

бюджетних засобів

- цільовий характер;

- нормування;

- облік використання

раніше відпущених

бюджетних

асигнувань

Особливі, специфічні, залежно від

організації діяльності підприємств, установ

та методів ведення господарства

Для бюджетних установ:

- безповоротність асигнувань;

- дотримання фінансово-бюджетної

дисципліни;

Для державних підприємств:

- згідно з планом замовлення та планом

розвитку;

- повернення в бюджет невикористаних

грошових засобів до кінця року;

Для комерційних підприємств:

- частково на умовах оплатності та

поворотності з метою короткострокової

підтримки підприємствам, що здійснюють

структурну перебудову, тощо.

1. перехід від фінансування до кредитування:

2. ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

3. зменшення видатків на фінансування ВПК, соціальних програм, державне

управління;

4. зміна системи оподаткування.

Дефіцитний бюджет, зазвичай, має місце у період спаду обсягів

національного виробництва, коли податкові надходження зменшуються, а потреба у

видатках зростає.

3. Податки, їх функції та класифікація.

Головним джерелом доходів держави є податки.

Податки – обов`язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками

податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Елементи системи оподаткування:

- суб`єкт (платник податків) – юридична чи фізична особа, що сплачує податки;

- об`єкт оподаткування – кількісно визначений економічний феномен, який

служить базою для оподаткування. Іншими словами, податкова база – це

грошова сума, з якої вилучається податок;

- джерело оподаткування – дохід платника податку, що підлягає

оподаткуванню.

Джерело та об`єкт оподаткування взаємно пов`язані, оскільки власне дохід є

джерелом сплати податку. Так, якщо оподатковують власне дохід або майно, що

забезпечує дохід, ці два елементи взаємопов`язані. Якщо ж сплачується податок на

майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні це не приносить

доходу, такий взаємозв`язок втрачається.

Податкова ставка (норма оподаткування) – законодавчо встановлений

розмір податку на одиницю оподаткування.

Класифікація податків:

Залежно від рівня державних структур:

- загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого

рівня);

- місцеві (встановлюються місцевими органами влади та управління).

За об`єктом оподаткування:

- податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток,

ренту тощо);

- податки на майно (сплачуються постійно впродовж усього часу перебування

майна у власності);

Функції податків

Фіскальна

- централізація частини

ВВП у бюджеті на

загальносуспільні

потреби

Розподільча

- перерозподіл вартості

ВВП між державою,

юридичними та

фізичними особами

Регулююча

- вплив податків на

різні аспекти

діяльності їхніх

платників

- податки на споживання (сплачуються при використанні доходів).

За методом стягнення:

- розкладні – спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень,

необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі

частини за територіями, і, нарешті, між окремими платниками;

- окладні – встановлюються спочатку податкові ставки, а далі розмір податку

для кожного платника.

Визначальним критерієм класифікації податків є форма оподаткування.

За цією ознакою розрізняють такі податки:

Прямі – вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу.

Непрямі (опосередковані) – вилучаються у сфері реалізації або споживання

товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня

доходу.

Прямі податки, у свою чергу, набувають двох форм:

- реальні (земельний податок, домовий, на грошовий капітал та ін.);

- особисті – встановлюються для конкретного платника особисто

(прибутковий податок з громадян, податок на прибуток корпорацій, на

спадщину, на дарування, на приріст капіталу, на майно і т.ін.).

Непрямі податки поділяють на три групи:

1) фіскальні монополії;

2) акцизи;

3) мито.

Фіскальні монополії – це встановлені державою ціни на товари та послуги, які

забезпечують їй певні грошові надходження, тобто є своєрідним джерелом доходів

держави від реалізації монополізованих товарів. Монополія держави може бути

повна і часткова.

Повна монополія виявляється у виключному праві держави на виробництво і

реалізацію певних товарів за встановленою нею ціною. Об`єктом повної монополії

зазвичай є такі товари масового споживання, як сіль, сірники, горілчані та

тютюнові вироби тощо.

Часткову монополію держава реалізує через монополізацію нею або тільки

ціноутворення, або виробництва і ціноутворення, або ціноутворення і реалізації.

Акцизи – це непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, яка

(надбавка) належить державі. У перекладі з латинської мови accido (“акциз”)

означає “відрізати”, “відсікати”.

Акцизи існують у таких формах:

- фіксовані – встановлені на одиницю товару в грошовому вираженні;

- пропорційні – як відсоток до обсягу реалізації;

- специфічні – на окремі види товарів (вироби із золота і срібла, автомобілі,

тютюнові вироби);

- універсальні – встановлені на весь обсяг реалізації (податок з продажу,

податок з обороту, податок на додану вартість).

Податок на додану вартість (ПДВ), податок на прибуток та прибутковий

податок з громадян – найпоширеніші види податків у світовій практиці

оподаткування.

Мито – встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або за

транспортування іноземних товарів на території певної країни транзитом.

Принципи оподаткування:

- обов`язковість;

- оптимальне поєднання економічної ефективності та соціальної

справедливості;

- відносна стабільність у коротко та середньостроковому періоді і гнучкість у

довгостроковому періоді;

- прогресивний характер оподаткування;

- захист вітчизняного виробника;

- уникнення подвійного оподаткування.

Методи оподаткування:

- пропорційне оподаткування – не враховує диференціації доходів при

встановленні податкової ставки;

- прогресивне оподаткування – середня ставка прогресивного податку

зростає в міру збільшення доходу; платник податків сплачує не тільки

більшу суму податку, а й більший відсоток (частку). Прогресивне

оподаткування справляє найсильніший тиск на осіб з високими доходами;

- регресивне оподаткування – ґрунтується на зниженні ставки податку в міру

зростання доходу. Такий метод оподаткування вигідний для осіб із високим

рівнем доходів, але вразливий для дрібних платників податків.