6. Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою

В ст. 1172 записано, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Працівник, здійснюючи свої трудові обов'язки, не виступає як окремий суб'єкт права — із сумарних дій працівників при здійсненні їх трудових (службових) обов'язків складається діяльність організації як єдиного цілого.

Встановлюючи вимогу відшкодування організацією шкоди, закон передбачає такі ознаки складу цивільного правопорушення, як підстави для відшкодування:

а) наявність трудових (службових) зв'язків між організацією (юридичною або фізичною особою) та працівником, з вини якого заподіяно шкоду;

б) заподіяння шкоди працівником при виконанні ним трудових (службових) обов'язків.

Водночас на відповідальність організації поширюється передбачений законодавством загальний склад цивільного правопорушення.

Правовий зв'язок організації з працівником втілюється у трудових відносинах незалежно від їх характеру — постійні, тимчасові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором (ч. 1 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про від­шкодування шкоди" від 27 березня 1992 р.), у відносинах членства в кооперативі, громадському об'єднанні чи відносинах служби (працівники Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України і військовослужбовці Збройних Сил України) та фізичні особи, що виконують роботу на підставі цивільно-правового договору, якщо при цьому вони діяли або повинні були діяти за завданням замовника (ст. 1172).

Під виконанням трудових обов'язків слід розуміти виконання працівником роботи, обумовленої при прийнятті на роботу або дорученої йому адміністрацією, вищестоящим органом разово чи тимчасово на території підприємства або поза нею протягом робочого часу.

У свою чергу дії працівника (хуліганство, бійки, пустощі тощо), які за своїм змістом не випливають з його становища працівника даної організації, хоч вчинені під час виконання ним своїх трудових обов'язків, не тягнуть за собою відповідальності організації. Відшкодування здійснює сам працівник на загальних підставах позадоговірної відповідальності.

При визначенні протиправної поведінки працівника необхідно враховувати, що загальна заборона на заподіяння шкоди, передбачена у законі, поширюється на організації, але втілюється в конкретних обов'язках працівника.

Тому протиправною вважається діяльність працівника, яка порушує умови і порядок здійснення ним своїх трудових обов'язків. Бездіяльність — це неви­конання працівником обсягу роботи, обумовленої трудовим договором, певними правилами, інструкцією тощо. Приклади. За розпорядженням керуючого відділом держгоспу працівник І. спалював солому на площі, що межувала з лісовими угіддями. В результаті нехтування правилами пожежної безпеки (спалювання проводилося при сильному вітрі), вогонь перекинувся на ліс, внаслідок чого лісгоспові заподіяно матеріальну шкоду.

Другий випадок. Залишена під час операції марлева серветка стала причиною нового захворювання пацієнта С., що викликало другу операцію. Все це призвело до інвалідності другої групи. Такий наслідок стався тому, що медпрацівники не додержувалися загальнообов'язкових правил підрахування матеріалів, інструментів до і після операції.

У наведених прикладах протиправна поведінка працівників перебувала у причинному зв'язку з виконанням ними трудових обов'язків, а тому відповідальність за заподіяну ними шкоду слід покласти на організацію.

Підставою відповідальності організації є не лише вина її керівного органу, а й будь-якого працівника, який під час виконання своїх трудових обов'язків заподіяв шкоду.

Організація, що відшкодувала шкоду потерпілому, може звернутися з регресною вимогою до працівника, з вини якого заподіяно шкоду; розмір стягнення визначається законодавством, яке регулює відносини працівника з організацією (статутом кооперативу, статутом громадського об'єднання тощо).

7. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ОРГАНОМ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНОМ ВЛАДИ АРК АБО ОРГАНОМ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ НОРМОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ОРГАНОМ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНОМ ВЛАДИ АРК АБО ОРГАНОМ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ПОСАДОВОЮ АБО СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНУ ВЛАДИ АРК АБО ОРГАНУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Враховуючи, що заподіяння шкоди в даному випадку має позадоговірний характер, відносини щодо її відшкодування врегульовано нормами Цивільного кодексу, присвяченими зобов'язанням, що виникають у зв'язку з заподіянням шкоди (деліктні зобов'язання).

ЦК України врегулював питання відшкодування шкоди, завданої актами влади, у трьох статтях Глави 82. Це стаття 1173 "Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування", ст. 1174 "Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування" та ст. 1175 "Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності".

Певними особливостями характеризується така загальна умова відповідальності, як протиправність актів влади. Статті 1173—1175 говорять про "незаконні" рішення, дію чи бездіяльність органу державної влади, органу влади АР Крим, органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб, а також про прийняття вищезазначеними органами "незаконного" нормативно-правового акту, який було скасовано.

Незаконними є діяння або нормативно-правові акти, які суперечать не тільки законам, а й іншим правовим актам. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми. Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.

Поряд із діями, тобто активною поведінкою державних органів, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, шкоду у зазначеній сфері може бути заподіяно і шляхом протиправної бездіяльності. Тому в цій сфері владно-адміністративних відносин вимагається активність і прийняття необхідних заходів, передбачених законами або іншими правовими актами, з метою уникнення виникнення шкоди.

Якогось переліку незаконних діянь органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, які можуть породжувати деліктні зобов'язання, передбачені статтями 1173—1175 ЦК України, законодавство України не містить. Отже, ними можуть бути будь-які діяння, акти управління та нормативні акти за умови, що вони прийняті при здійсненні вищезазначеними органами, їх посадовими або службовими особами своїх повноважень. Якщо шкода заподіюється не в сфері адміністративно-владних відносин, а в сфері господарської або технічної діяльності (наприклад, у результаті ДТП шкода заподіюється громадянину автомобілем голови обласної державної адміністрації), вона підлягає відшкодуванню не на підставі статей 1173— 1175 ЦК України, а на загальних підставах (у вказаному випадку на підставі ст. 1187 ЦК України).

будь-який акт влади визнається законним, в тому числі й той, яким заподіяно шкоду. Для відшкодування шкоди необхідно визнати акт влади незаконним. В разі якщо шкоду заподіяно внаслідок прийняття органом влади незаконного нормативно-правового акта, вона підлягає відшкодуванню лише в тому випадку, якщо такий нормативно-правовий акт було визнано у відповідному порядку незаконним та скасовано (ст. 1175 ЦК України).

Певну специфіку має і така загальна умова відповідальності, як причинний зв'язок. У зазначеній сфері відносин шкода частіше, ніж в інших сферах, завдається нероздільними діями кількох органів влади, їх посадових та службових осіб, що пояснюється існуючою системою побудови державної влади та управління. Часто виникає ситуація, коли важко встановити, чия конкретно поведінка призвела до заподіяння шкоди.

І, нарешті, специфіка суб'єктивної умови відповідальності полягає в тому, що в ЦК України вперше визначено, що шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади АР Крим, органами місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень або у сфері нормотворчої діяльності, а також шкода, заподіяна посадовими або службовими особами зазначених органів відшкодовується незалежно від вини цих органів, їх посадових або службових осіб.

Відповідно до ст. 1174 суб'єктом заподіяння шкоди може бути не будь-який працівник органу державної влади, органу влади АР Крим та органу місцевого самоврядування, а тільки їх посадова або службова особа.

Легальне визначення посадової особи надається ст. 2 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Поняття "службова особа" міститься у примітці 1 до ст. 364 Кримінального кодексу України. Отже, службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Відповідальність за шкоду, заподіяну актами влади, не залежить від того, хто виступає в якості потерпілого — фізична або юридична особа.

Відповідно до статей 1173—1175 ЦК України шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади АР Крим, органами місцевого самоврядування, посадовими або службовими особами зазначених органів відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування. Від імені держави, Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, як правило, виступають відповідні фінансові органи, тобто державне казначейство, фінансові управління, районні фінансові відділи тощо. Держава Україна, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування мають право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України;).

8. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ МАЛОЛІТНЬОЮ, НЕПОВНОЛІТНЬОЮ, НЕДІЄЗДАТНОЮ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ ЦИВІЛЬНА ДІЄЗДАТНІСТЬ ЯКОЇ ОБМЕЖЕНА. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ, ЯКА НЕ УСВІДОМЛЮВАЛА ЗНАЧЕННЯ СВОЇХ ДІЙ ТА (АБО) НЕ МОГЛА КЕРУВАТИ НИМИ.

Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми.

Малолітні особи, які не досягли 14 років — за ЦК України, не відповідають за шкоду, заподіяну ними іншим особам, у тому числі за заподіяння шкоди з використанням джерела підвищеної небезпеки.

Згідно зі ст. 1178 ЦК України за шкоду, заподіяну малолітньою особою, відповідають перед потерпілими його батьки (усиновителі) або опікуни (інші визначені законом особи) за наявності загальних підстав відповідальності, тобто поведінка зазначених відповідальних осіб має бути протиправною і винною.

При цьому під їхньою виною слід розуміти нездійснення належного нагляду за малолітніми в момент заподіяння шкоди або безвідповідальне ставлення до їх виховання чи неправомірне використання батьківських прав, потурання пустощам, хуліганським діям, бездоглядність дітей, відсутність до них уваги та ін. Тому відповідальні особи не можуть звільнитися від відповідальності, намагаючись довести свою невинність посиланням, зокрема, на такі обставини:

1. відсутність їх вдома в момент заподіяння малолітніми шкоди;

2. шкода заподіяна дітьми тоді, коли вони гостювали у родичів, знайомих;

3. проживання окремо від дитини і якщо шлюб з матір'ю (батьком) дитини розірваний або визнаний недійсним.

До відповідальності притягуються обидва батьки дитини, бо мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Відповідальність батьків повинна мати частковий характер, оскільки кожний з батьків неповнолітнього відшкодовує заподіяну шкоду в зв'язку з власними винними діями (бездіяльністю). Посилання батьків на те, що один з них або обидва проживають окремо від дітей, не береться до уваги, бо батьки користуються рівними правами і мають рівні обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірваний (ст. 142 СК України).

Батьки дитини, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі відповідають разом, якщо відносно дитини встановлено батьківство. Якщо ні — відповідає тільки мати, бо на неї покладений юридичний обов'язок виховувати позашлюбну дитину і здійснювати за нею нагляд. Батько позашлюбної дитини, щодо якого батьківство не встановлено, повинен відповідати, якщо він призначений опікуном. Шкоду, заподіяну кількома малолітніми особами, відшкодовують їх батьки (усиновителі), опікуни в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду (ст. 1181 ЦК України). Убачається, що суд має право визначати розмір цих часток залежно від ступеня їхньої вини у вихованні дитини.

На підставі закону суд може зменшити розмір відшкодування шкоди батьками (усиновителями) чи опікунами залежно від їх майнового стану (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 p.).

За ЦК України на батьків, позбавлених батьківських прав, суд може покласти відповідальність за шкоду, завдану їхніми малолітніми дітьми, протягом трьох років після позбавлення батьків батьківських прав, якщо поведінка неповнолітнього, що спричинила шкоду, стала наслідком неналежного здійснення ними обов'язку з виховання малолітнього.

Якщо малолітня особа заподіює шкоду тоді, коли вона перебувала під наглядом навчального, виховного, лікувального або іншого закладу, ці заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 1178 ЦК України). До названих закладів належать школи всіх профілів (загальні, спеціальні, інтернати), дитячі майданчики, дитячі кімнати, дитячі садки, дитячі ясла, санаторії, лікарні тощо. Під виною зазначених організацій слід розуміти вину їх працівників, яка полягає у нездійсненні ним (ними) належного нагляду за малолітнім у момент заподіяння шкоди. Відповідна юридична особа має право вимагати через суд від винного робітника відшкодування збитків за нормами трудового законодавства.

Якщо шкода заподіяна малолітніми як з вини їх батьків (усиновителів), опікунів, так і з вини навчальних, виховних чи лікувальних закладів, то застосовується принцип часткової відповідальності названих фізичних і юридичних осіб, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1181 ЦК України, якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду в частці, яка визначається за рішенням суду.

ЦК України розширив коло осіб, які можуть бути суб'єктами відповідальності за шкоду, заподіяну малолітніми особами. Це фізичні особи, які зобов'язані відповідно до закону або договору здійснювати виховання малолітнього, юридичні особи — навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, інші заклади зобов'язані здійснювати нагляд, а також функції опікуна.

Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми особами.

Згідно зі ст. 1179 ЦК України неповнолітні віком від 14 до 18 років несуть відповідальність за заподіяну ними шкоду іншим особам самостійно на загальних підставах. У разі коли у них немає майна, достатнього для відшкодування заподіяної ними шкоди, вона у відповідній частці, якої не вистачає, або в повному обсязі повинна бути відшкодована їхніми батьками (усиновителями), піклувальниками за умови їх неправомірної винної поведінки, що сприяла виникненню шкоди. Отже, поряд із заподіювачами шкоди відповідають їхні батьки (усиновителі), піклувальники, дитячі заклади, які за законом є їх піклувальниками (ст. 1179). Інші фізичні особи, а також юридичні особи не відповідають за шкоду, заподіяну неповнолітніми зазначеного віку.

Якщо шкода заподіяна неповнолітнім під час виконання ним трудових обов'язків, перед потерпілим відповідає юридична особа, з якою неповнолітній перебуває у трудових відносинах. Вона має право пред'явити до неповнолітнього регресний позов до суду про відшкодування збитків за нормами трудового законодавства.

За позовами про відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітніми у зазначеному віці, суди не тільки на прохання позивача, а й з власної ініціативи повинні залучати до участі у справі як співвідповідачів їхніх батьків (усиновителів) або піклувальників. На майно чи інші доходи зазначених осіб стягнення звертається лише за відсутності у неповнолітніх майна, заробітку або інших доходів, які достатні для відшкодування шкоди.

За ст. 1182 ЦК України шкода, заподіяна спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Обов'язок батьків (усиновителів) або піклувальників з відшкодування шкоди припиняється при досягненні неповнолітніми 18 років або появи у нього до досягнення ним повноліття майна або заробітку, достатніх для відшкодування шкоди. При цьому немає значення чи в змозі заподіювач, який досяг повноліття, самостійно відшкодувати шкоду. Батьки мають право пред'явити позов до суду про звільнення їх від додаткової (субсидіарної) відповідальності з відшкодування шкоди, заподіяної їхніми неповнолітніми дітьми.

Оскільки батьки (усиновителі) або піклувальники несуть відповідальність за власну неправомірну винну поведінку, вони після відшкодування шкоди не можуть вимагати від своїх дітей сплачених ними коштів, навіть якщо їхні діти на цей час досягли 18 років.

Відповідальність за шкоду, заподіяну громадянином, визнаним недієздатним.

Громадянин, визнаний недієздатним, не відповідає за заподіяну ним шкоду. Суб'єктами відповідальності є опікуни або юридичні особи, які зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатними особами (ст. 1184 ЦК України). Відповідно до ст. 1184 ЦК України шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Такий обов'язок не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

Відповідальність за шкоду, заподіяну громадянином, не здатним розуміти значення своїх дій.

Іноді дієздатні особи в момент заподіяння шкоди не можуть розуміти (усвідомлювати) значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок, наприклад, раптової втрати свідомості чи у стані афекту. ст. 1186 ЦК України передбачає, що дієздатний громадянин, який заподіяв шкоду в такому стані, не відповідає за заподіяну ним шкоду, оскільки він невинний.

Для звільнення від відповідальності заподіювач шкоди повинен довести, що він у момент заподіяння ним шкоди не розумів значення своїх дій або не керував ними. Одним із доказів хворобливого стану заподіювача і, отже, відсутності його вини є висновок судово-психіатричної експертизи. В ухвалі про призначення експертизи перед експертами ставиться питання: чи міг дієздатний заподіювач шкоди розуміти значення своїх дій або керувати ними на момент заподіяння шкоди? Зазначені правила не поширюються на випадки заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Оскільки володілець дже­рела підвищеної небезпеки відповідає незалежно від вини, він не може бути звільнений від відповідальності на підставі того, що, наприклад, шофер, який є володільцем джерела підвищеної небезпеки, втратив свідомість і як невинний не міг запобігти наїзду на громадянина.

Трапляються випадки, коли шкоду завдано особою, яка не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними внаслідок психічної хвороби чи недоумства і при цьому не визнана в судовому порядку недієздатною і над нею не встановлена опіка. В ЦКУ передбачається норма, згідно з якою за шкоду, завдану особою, яка не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок психічної хвороби або недоумства, суд може покласти обов'язок відшкодувати шкоду на одного з подружжя, батьків, повнолітніх дітей, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди.

Обмежено дієздатні громадяни внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами не звільнені від відповідальності за заподіяну ними шкоду і несуть її на загальних підставах, що прямо передбачено в ст. 1185 ЦК України.