Із книги м. Грушевського «Історія України-Руси» Статті б. Хмельницького (1654 p.)

1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського вели­чества правити і всякі доходи по правді віддавати до каз­ни. А по тому, що воєвода царського величества, приїхав­ши, почав би право їх ламати і які устави заводити, і то було б прикро; а як будуть старшини місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами.

Щодо цієї статті царське величество пожалував – ве­лів бути по їх прошению. Мають по містах бути урядни­ками війти, бурмистри, райці, лавники і доходи всякі грошові і хлібні збирати на царське величество і віддава­ти до государевого скарбу тим людям, котрих пришле царське величество, і ті прислані люди, котрих царське величество пришле до того збору грошей, мають догляда­ти зборщиків, щоб робили по правді...

5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до Війська Запорозького аби було вільно приймати, а коли щось противне царському величеству, мусять вони спові­щати царське величество.

До цієї статті царське величество велів: послів з доб­рими ділами приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і щиро, зачим вони приходять і з чим їх отправлено. А котрі посли будуть присилатися з справа ми, противними царському величеству, тих послів і пос­ланників затримувати у війську та писати про них зараз до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин...

11. Кодак город на кордоні з Кримом, там гетьман пос­тійно по 400 чоловік держить і харч усякий їм дає – тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчем і порохом для армати. Також і тим, що за порогами Коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку, – бо його не можна самого без людей лишати. До цієї статті буде милостивий указ царського вели­чества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали і скільки доходу буде зібрано на царське величество.

А що у вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо За­порозьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольності велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб Війська Запорозького було 60 000. То великий государ наш на те позволив: велів бути такому числу реєстрових козаків. Тож як ви, посли, будете у гетьмана Богдана Хмельницького, ска­жіть йому, щоб він велів скоро козаків розібрати, реєстр їм зробити, і той реєстр за підписом вислав, негайно цар­ському величеству.

Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: ВЦ «Академія», 2002. – С.136-137.

Гадяцький трактат між станами Корони Польської і Великого князівства Литовського та вельможним гетьманом і військом Запорозьким (6 (16) вересня 1658 р.)

«Згоду вічну й нерозривну постановили ми таким чином:

1) Релігія грецька старинна, така з якою Русь приступила до Корони Пол., аби зіставалася при своїх прерогативах і вільнім уживанню свого богослуження, по всіх містах, містечках і селах, в Короні Пол. і в. кн. Лит., – так далеко як сягає язик народу Руського. На соймах, в війську, в трибуналах, не тільки в церквах, але в публичних процесіях в відвідуванню хворих з святощами, в хованню померших і взагалі у всім – так як свобідно і прилюдно виконує своє богослуження обряд римський.

Тій же грецькій релігії дається право свобідного фундування нових церков і монастирів, так само поновлення і поправляння старих.

Церкви і маєтності здавна надані на церкви старинної грецької віри мають зіставатися за греками православними старинними...

А унія, що викликала досі замішання в Рчп., касується і в Короні і в в. кн. Лит. – і хто хоче нехай вертає до римського, а хто хоче – до грецького не уніатського богослуження 

Світські пани римської віри – дідичі й урядники й. кор. м. – не матимуть ніякої юрисдикції над духовними і світськими людьми, ані над ченцями – тільки їх законний пастир.

А що в спільній вітчині мають обрядам належати і спільні прерогативи і оздоби, тому о. митрополит київський теперішній і його наступники з 4 владиками: луцьким, львівським, перемиським і холмським засідатимуть в сенаті в своїм порядку, з тими ж правами і правом голоса як духовні римського обряду, тільки митрополитові призначається місце після арцибіскупа львівського, а владикам після біскупів своїх повітів.

В воєводстві Київськім, Браславськім і Чернігівськім сенаторські дігнітарства мають роздаватися тільки шляхтичам грецького обряду… з огляду на гетьманство, першим сенатором тих трьох воєводств має бути гетьман військ Руських, і вся київська юрисдикція до нього має належати, призначення підвоєводи та інших урядників...

Також по містах коронних і в. кн. Лит., як сягають церкви грецького обряду, аби зростала обопільна любов, міщани римської і грецької релігії мають рівно заживати спільних вільностей і свобід, і грецька релігія, не має бути нікому перешкодою до магістрату.

В Києві король й. м. і стани коронні позволяють засновати академію, котра має користуватися такими прерогативами і вільностями, як академія краківська, з тою тільки умовою, щоб у тій академії не було професорів, магістрів і студентів ніякої секти: аріанської, кальвинської, лютерської. А щоб студентам і учням не було ніякої оказії до бійок, всякі інші школи, які були в Києві перед тим, й. кор. м. накаже перенести де інде.

Другу таку ж академію й. к. м. і стани коронні і в. кн. Лит. позволяють (заснувати) там де для неї буде знайдене відповідне місце. Вона заживатиме тих же прав і вільностей як і київська, але заснована має бути з тою ж умовою як київська: щоб у ній не було професорів, магістрів і студентів секти аріанської, кальвинської і лютерської. А де та академія буде заснована, там інші школи вже не мають засновуватися на вічні часи.

Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно ставити, свобідно в них науки відправляти і деякі книги друкувати про релігійні контроверсії – але не ображаючи маєстату кор. і без пасквілів на короля й. м.

2) А що вельм. гетьман з військом Зап., від Рчп. відірваним, з любові до короля, пана свого і власної вітчини, повертається (до них) вирікаючися заграничних протекцій, то й. кор. м. і всі стани кор. і в. кн. Лит. вічною амнестією, себто вічним забуттям покривають все, що з обох сторін допустив біг – полишаючи то маєстатові його, як офіру за гріхи спільні. Забезпечують у тім всякого стану людей від найменших до найвищих без виїмку – як у війську Зап. так і шляхтичів, урядників і приватних людей, чисто всіх, котрі яким небудь чином пробували чи пробувають при гетьмані попереднім і теперішнім. Ні корол. маєстат, ні сенат, ні вся Рчп., ані хто з приватних людей не будуть підносити ніяких претензій супроти них взагалі або кожного з осібна, від найвищих до найменших…

Всякі кадуки (конфіскації) випрошені ким-небудь під тими, що пробувають в війську Зап. і під шляхтою що приставала до гетьмана і війська Зап. і до шведів і роздані від початку війни, – тепер всі без виїмку касуються і будуть скасовані законом, так щоб вони не шкодили ні гонорові ні власності чиїй-небудь. Де б вони (постанови про конфіскацію) не знаходилися, вони вважаються за скасовані і з книг (судових) еліміновані, і їх власникам надається право заволодіння – против котрого не можна посилатися на ніякі кадуки під карою інфамії.

А що і зміст і саме ім‘я амнестії повинно бути святе, і речі і люди всякої кондиції відновляються в попереднім стані, повертаються до тієї одності, згоди, любові, права і пана, як було перед війною, – то застерігається, що хто б важився рвати те святе об‘єднання, смів публично, чи в приватнім зібранню закидати комусь зраду, – такий має підпадати карам за нарушення договору, і в усяких оказіях де б ішло про охорону від обмови, з обох сторін має переводитися пильно слідство.

Вся Річпосполита народу Польського, в. кн. Литовського і Руського, і належних до них провінцій відновляється цілком такою як була перед війною, себто – ці три народи мають зіставатися непорушно, як були перед війною в границях своїх і при свободах (своїх) згідно з законами – в радах, судах і вільній елекції панів своїх – королів польських, литовських і руських.

…вищеназвані народи повинні зіставатися при своїх свободах, як єдине тіло одної і нероздільної Рчп., не роблячи між собою різниці з приводу віри: як хто визнавав і визнав христіанську релігію – чи римську чи грецьку, всі зістають в спокою, при вільності.

3) Війська Зап. число має бути 60 тисяч, під. владою гетьмана руського, згідно з стародавніми вольностями їх.

Скільки наємного («затяжного») війська буде на Русі, все має бути під владою тогож гетьмана. Пробувати військо Зап. має в тих воєводствах і маєтках де воно було перед війною. Всякі вільності надані (їм) привилеями найясніших королів польських потверджуються: вони (козаки) зістаються при стародавних вільностях і звичаях своїх, що не тільки в нічім не обмежуються але навпаки – потверджуються всякою повагою… Вони мають бути вільні від якихнебудь тягарів, цла і мита, як люди лицарські, у всій Короні й. в. кн. Лит. Мають бути також вільні від усяких судів старостів, державців, панів і їx намісників – тільки під юрисдикцією самого гетьмана військ Руських мають зіставатись. Також всякі напитки, лови в полях і на ріках й інші козацькі пожитки мають зіставатись при козаках свобідно, згідно з їх звичаями.

Зокрема кого гетьман війська Руського подасть й. кор. мил. як гідних клейноту шляхетського для ще більшої заохоти до служби й кор. мил., тим усім без якихнебудь труднощів, буде уділена нобілітація, з поданням всякої шляхетської вільності. Але так треба міркувати, щоб з кожного полку могло бути нобілітовано сто.

Ніяких військ польських, литовських або чужоземних ніхто не може вводити в воєводство Київське, Браславське, Чернігівське.

4) Для скріплення і більшої певності цього договору гетьман військ руських до кінця свого життя має бути гетьманом військ Руських і першим сенатором воєводства Київського, Браславського і Чернігівського. А по смерті його має бути вільний вибір гетьмана: стани воєводства Київського, Браславського і Чернігівського виберуть чотирьох кандидатів, і з них одному король надасть (гетьманство)

Двір mіnnіса для биття всяких грошей має бути заложений в Києві, або де буде признано зручнішим – однієї якості і металу, і з королівською особою (портретом).

Податки, які РП-та ухвалятиме на соймі, в воєв. Київськім, Браславським і Чернігівськім мають уживатися на наємне військо, що буде під владою гетьмана військ Руських.

Коли б станом Коронним і в. кн. Лит. прийшлось почати війну з царем московським, військо Зап. до такої війни не буде притягнене.

Коли ж би цар не схотів вернути провінцій Річпосполитої і на неї наступав, тоді мають сполучитися всі сили: коронні, в. кн. Лит. і військо Руське Запорозьке, під регіментом свого гетьмана, і воювати.

Маєтності нерухомі і рухомі, королівщини і записи сум, конфісковані від обивателів Руської землі, котрі пристали до шведського або до запорозького війська і тепер вертаються до батьківщини, – мають їм бути повернені і служби їх в війську кор. і в. кн. Лит. мають бути компенсовані і оплачені.

5) Гетьмани з військом Зап. – теперішні і наступні – відступивши від усяких заграничних протекторів, більше до них приставати не мають. …мають пробувати в вірності, підданстві і послушенстві у найясн. маєстату королівства польського і наступників його і всій Річпосполитій і будуть пробувати вічно.

Але так щоб це не нарушало братерства, зав‘язаного з ханом кримським, а коли може то бути без порушення цілості Річпосполитої – то і з царем московським… Також ні війська стороннього вводити не буде, ні порозуміння з заграничними державами мати не буде; хіба сповіщаючи про це короля його милість.

… Для судження всяких справ як кримінальних так і поточних має бути в тих трьох воєводствах свій окремий трибунал – з таким порядком, який вони самі собі уложать. Але крім того мають бути окремі судові староства в Овручу і Житомирі.

7) А для кращої певності – тому, що гетьман з військом Зап., і ці воєводства, що були відірвалися, відкидають всяку протекцію інших народів і добровільно – як вільні до вільних, рівні до рівні і шановні до шановних повертають, – тому, для певнішого дотримання нинішнього акту король і Річпосполита дозволяють народові Руському (мати) осібних канцлерів, маршалків і підскарбіїв з правами сенаторів, і інші уряди народу Руського…

“Пп. комісари і в. гетьман князівства Руського фактично ствердили нинішню комісію своєю присягою – як то свідчать їх підписи на ротах присяги. Понад то буде ця комісія конфірмована – від сенату присягою превел. кс. арцибіскупа гнезненського, біскупа виленського, всіх чотирьох гетьманів і канцлерів обох народів, а від кола рицарського – присягою маршалка посольської палати, на соймі що має бути зкликаний якнайскорше, – в присутності послів, які будуть прислані від в. гетьмана і війська Зап.

А що до присяги короля й. м., то з своєї доброти панської він її на покірне прохання війська Зап. зволить учинити – це пп. комісари асекурують.

Полковники ж, сотники і вся старшина війська Зап. виконають свої присяги після сойму, на котрім будуть виконані нинішні постанови, – в присутності комісарів, які на те будуть депутовані від сойму.

А щоб ця конституція мала вічну вагу і повагу, вона в усім своїм змісті від початку до кінця буде включена в конституцію (постанови соймові), ухвалена соймом, рахована за вічний і незмінний закон і так дотримувана.

Діялося в таборі під Гадячем, дня і року вищезазначеного».

Цит. за: Грушевський М. Історія України-Русі [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://litopys.org.ua/hrushrus/iurt100307.htm