18. Статус автономії у державі.

Автономія – це внутрішнє самоврядування певної держави, яка має географічні, історичні, національні або інші особливості. За характером автономія буває національно-територіальною та адміністративно-територіальною.

До національно-територіальної автономії належать союзні території й автономії в Індії, автономії німецького населення в Італії, в Іспанії (Країна Басків, Каталонія), Аландські острови у Фінляндії, Гренландія у Данії. У КНР утворено кілька видів національно-територіальних автономій.

Адміністративно-територіальна автономія утворюється з урахуванням історичних, географічних, господарських та інших умов стосовно різних частин держави, наприклад Азорські острови на острови Мадейри в Португалії, Шотландія та Північна Ірландія у Великобританії.

Адміністративно-територіальна автономія має більше прав, ніж звичайна адміністративна одиниця. Правове становище автономних утворень закріплене в конституціях, а також в окремих статутах (положеннях про національно-територіальну автономію).

Органи самоврядування у районах національної автономії мають право розпоряджатися фінансами на місцях, планувати господарське будівництво місцевого значення, керують справами освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту.

19. Конституційно-правові засади суспільного ладу.

Суспільство, суспільний лад, суспільна система – фундаментальні поняття, що потребують чіткого розуміння конституційно-правових основ як власне суспільного ладу, так і державної політики зарубіжних країн.

Суспільство – це сукупність форм спільної діяльності людей (економічної, духовної тощо), що склалися історично, на певній території. Наприклад, американське суспільство – на території США або китайське суспільство – на території Китаю. Становлення і розвиток суспільства – досить тривалий процес, що охоплює тисячоріччя. Суспільства можуть бути феодальними й капіталістичними, відсталими й передовими, демократичними й авторитарними тощо. Вивчаючи суспільний лад зарубіжних країн, важливо розглянути два різновиди суспільства: розвинені, тобто з уже складеними, сформованими відносинами та інститутами (США, Франція, Великобританія, Італія та ін.), і нерозвинені, тобто суспільства з іще не складеними, нестійкими економічни­ми, політичними, соціальними, духовними відносинами й інститутами (Афганістан та ін.).

Суспільний лад – це конкретно-історична організація суспільства, зумовлена певним рівнем розвитку виробництва, розподілу та обміну продуктів виробництва у суспільстві. Його структурними компонентами є економічна основа, соціальна структура і політична організація суспільства. Аналіз складових компонентів (інститутів) суспільного ладу є його структурною характеристи­кою і охоплює особливості форм власності, соціальної структури суспільства, держави, політичних партій, підприємницьких спілок тощо. Структура – це невід’ємний атрибут усіх реально існуючих систем.

Система (грец. systema – це ціле, складене із частин; з’єднання) – сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках між собою і утворюють певну цілісність, єдність. Отже, суспільна система містить як складові компоненти (інститути) суспільного ладу, так і ті відносини, що виникають на їх грунті: економічні, соціальні, політичні та духовно-культурні. Аналіз суспільної системи передбачає, таким чином, як структурну, так і функціональну її характеристику.

Правовий статус інститутів суспільного ладу і відносин, що складаються на основі їх функціонування, регулюються нормами державного права. До речі, слід зауважити, що норми конституцій зарубіжних держав закріплюють не суспільний лад у цілому, а лише його основи, основоположні принципи (наприклад, недоторканність інституту приватної власності, неприпустимість монополізму в економіці, політичний плюралізм тощо). Тому і норми конституцій, що регулюють основи суспільного ладу, розосереджені по різних їх розділах і главах. Як правило, вони мають назви: «Основні засади» (гл. 1 Конституції Республіки Болгарія 1991 р.), «Загальні положення» (гл. 1 Конституції КНР 1982 р.) чи глави про права і свободи (розд. І «Основні права» Основного Закону ФРН 1949 р.). До зазначеного вище треба додати, що конституції зарубіжних країн зазвичай ґрунтовніше регулюють політичні суспільні відносини, ніж економічні, соціальні та духовно-культурні.

У будь-якій країні на суспільний лад постійно чинить вплив держава, політика якої визначається характером владних політичних сил, тобто суб’єктивним чинником. Цим і пояснюються відмінності у суспільному ладі зарубіжних країн, які мають більш-менш схожі умови життя суспільства.

Як складовий елемент до суспільної системи входить економічна система, яка охоплює і власне виробництво (його форми), і ті суспільні відносини, що складаються на його основі, тобто економічні. Економічні відносини – це відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ. Конституції зарубіжних держав, зазвичай, закріплюють лише основи економічної системи, а норми інших галузей права кожної конкретної країни вже детальніше регулюють правовий статус і принципи взаємовідносин між інститутами цієї системи.