38. Статус депутата.

Депутати – професійні парламентарі, які з моменту отримання депутатського мандата наділяються спеціальними правами та привілеями, найважливішим з яких є невідповідальність і недоторканість (імунітет) депутата.

Невідповідальність означає, що парламентарій не відповідає за дії, висловлювання, безпосередньо зв’язані з його депутатською діяльністю, як в період, так і після спливу строку своїх повноважень (депутатський індемнітет)

Імунітет полягає в тому, що депутат без згоди парламенту чи його керівних органів не може бути притягнутий до відповідальності та арештований за здійснення правопорушення, крім випадків, якщо він був затриманий на місці здійснення злочину.

В деяких країнах депутати користуються імунітетом тільки під час парламентських сесій (Бельгія, Люксембург, Японія, Франція).

Згідно британської конституційної системи депутат не користується імунітетом при порушенні кримінальної справи проти нього.

Отримуючи на виборах представницький мандат депутати повинні виражати волю виборців, ті суспільні інтереси, які забезпечують виконання законодавчих та інших функцій парламенту.

За виконання професійної депутатської діяльності парламентарій отримує винагороду, яка як правло в декілька разів перевищує зарплату кваліфікованого спеціаліста.

В даному аспекті цікавою є 27 поправка до Конституції США, яка вступила в силу 18 травня 1992 року та згідно з якою «Жоден закон, який змінює розмір винагороди сенаторів і членів і членів Палат представників за їх службу, не вступить в силу до наступних виборів в Палату представників». Таким чином член Конгресу США самі собі збільшувати винагороду не можуть.

Загальною вимогою до парламентарів у президентських та напівпрезидентських республіках є неможливість поєднувати депутатський мандат з іншими виборними та невиборними посадами.

А от при парламентській формі правління депутат може одночасно бути і членом уряду. Забороняється заняття підприємницькою (комерційною) діяльністю.

Взаємовідносини між депутатом та виборцями можуть будуватися на принципах «імперативного мандата» та «вільного мандата», відповідно до яких встановлюється відповідний режим відповідальності депутат перед виборцями.

Принцип вільного мандата полягає в тому, що парламентарій юридично не зв’язаний дорученнями виборців і діє в парламенті відповідно із своїми уявленнями. У виборців немає права відкликати депутат як такого, що не оправдав їх довіру.

Депутати вважаються представниками всього народу, тому не можуть бути відкликані виборцями певного округу.

Ст.67 Конституції Італії, ст.27 Конституції Франції: мандат депутатів вільний і немає імперативного характеру.

На практиці депутат, який володіє вільним мандатом є залежним від партії, яка підтримує його на виборах, і від тих організацій та осіб, які фінансували його виборчу кампанію та надали іншого роду підтримку.

Принцип імперативного мандата включає в себе сукупність трьох елементів: 1) обов’язковість наказів виборців для депутата; 2) обов’язкова звітність депутата; 3) право його відкликання виборцями, якщо він не виконує чи погано виконує їх накази та доручення.

В сучасних державах поєднуються принципи імперативного та вільного мандата. Як правило на загальнодержавному рівні застосовується вільний мандат, а на місцевому рівні, де депутат більш тісно пов’язаний із виборцями, - імперативний мандат.

Наприклад, депутати японського парламенту володіють вільним мандатом, але можуть бути виключені із складу палати резолюцією більшості присутніх членів палати. А на місцевому рівні депутати можуть бути відкликані достроково на вимогу однієї третьої виборців більшістю голосів.