29. Конституційно-правове регулювання організації і проведення референдумів.

Термін референдум з’явився вперше в обігу в 14 ст. у зв’язку з діяльністю новоутвореного сейму Швейцарського Союзу.

Дюгі визначав референдум як пряме правління народу, Каутський – як право народу за певних умови виносити на всенародне голосування проекти народного представництва. Як бачимо, під референдумом учені розуміли народне голосування по законопроекту, прийнятому парламентом, після якого законопроект набував силу закону.

Прийняте шляхом референдуму рішення вважається рішенням народу, а його юридична сила вище юридичної сили законів, прийнятих парламентом.

Якщо голосуванням виборців вирішується питання про державну приналежність території, про форму правління, про довіру лідерові держави, то такий референдум нерідко називають плебісцитом.

У Нідерландах не було жодного разу референдуму.

Після успішної апробації референдуми були закріплені в конституції Швейцарії 1874 року, Конституції Австралії 1900 року, а також у конституціях окремих штатів США.

Після другої світової війни інститут референдуму був закріплений у конституціях актах більшості країн світу.

Як інститут конституційного права, конституційно-правовий інститут референдуму – це сукупність юридичних норм, які регулюють місце цього інституту в системі форм безпосередньої демократії, порядок його організації та проведення, а також правові наслідки його положень.

У законодавстві багатьох держав установлені межі припустимого використання інституту референдуму. В Росії не референдумі не можуть бути винесені питання, пов’язані зі зміною статусу суб’єктів федерації; достроковим припиненням повноважень парламенту, президента; прийняття федерального бюджету та внесення змін до законів про податки і збори; амністію та помилування.

В Іспанії референдум не проводиться в період дії надзвичайного або воєнного часу.

Конституційний референдум – це такий вид референдуму, який передбачає голосування виборців з питань прийняття проекту нової конституції або конституційної реформи, або внесення поправок до діючого Основного Закону.

Предметом законодавчого референдуму може бути будь-який законопроект, або закон, який набрав чинність. Розрізняють два види законодавчого референдуму – відхиляючий, який передбачає повне або часткове скасування тексту закону (Італія, Швейцарія) або стверджувальний законопроект (Франція).

Референдуми з міжнародно-правових питань проводяться з метою з’ясування волі виборчого корпусу при вирішенні важливих міжнародних питань.

Щодо адміністративних референдумів, то на них розглядаються питання управлінського характеру, зокрема зміни адміністративно-територіального поділу або кордонів федерації (Італія, ФРН), дострокового припинення повноважень посадових осіб (Австрія).

Консультативний референдум. З питань заборони спиртних напоїв у 1992 році, реформи пенсійного забезпечення у 1957 році, використання ядерної енергії у 1980 році (Швеція).

Законодавство зарубіжних країн, як правило, фіксує положення, згідно з якими право участі в референдумі зумовлюється активним виборчим правом по виборах до нижньої палати парламенту.

Конституція або спеціальний закон відповідної держави встановлюють обмеження стосовно питання референдуму.

Ініціатива про призначення референдуму належить деяким вищим органам держави. Франція – президент, певній кількості депутатів парламенту – в Угорщині – 50 депутатів, установленій законом кількості громадян в Італії – 500 тис. підписів виборців.

Ініціатор вносить також пропозицію про формулювання питання, що виноситься на референдум, тобто формулу референдуму.

Результати референдуму можуть бути визначені тільки на основі принципів мажоритаризму; по-друге, при референдумі виборчі округи не потрібні.

Референдум визнається таким, що відбувся, якщо в ньому брали участь більшість зареєстрованих виборців, а рішення вважається прийнятим, якщо більшість з них (50% + 1) позитивно відповіли на поставлене питання.