33. Статус монарха як глави держави.

Правова доктрина, а іноді і законодавство розглядає монарха як суверена, верховного представника, а в деяких країнах – і як верховного носія державної влади.

Його влада юридично вважається непохідною від якоїсь іншої влади, органу чи виборчого корпусу.

Монарх володіє за власним правом (обмежено чи абсолютно) і вважається джерелом всієї держаної влади. Від його імені діє уряд, який складається з міністрів корони, видаються закони, виносяться судові постанови.

У дуалістичний, а також в абсолютній монархії, монарх посідає центральне місце у всій системі державних органів. За власною волею він призначає і розпускає уряд, контролює процес формування і діяльності парламенту. Іноді навіть члени парламенту або його частин призначаються монархом.

Монарх вважається особою недоторконаю. Він не може бути притягнутий до адміністративної і кримінальної відповідальності. На нього не поширюється і політична відповідальність, оскільки він приймає рішення відповідно до порад своїх міністрів, котрі й відповідальні за них.

Монархічна форма правління – Велика Британія, Бельгія, Нідерланди, Данія, Швеція, Норвегія, Іспанія.

34. Компетенція глави держави.

Численні повноваження глави держави можна звести до 5 основних груп: у сфері управління й формування уряду, у законодавчій галузі, у плані зовнішньої політики, у судовій галузі, надзвичайні повноваження.

У президентських республіках, дуалістичних і абсолютних монархіях глава держави фактично особисто формує уряд. Глава держави за цих форм правління виступає практично як одноособовий носій виконавчої влади.

Участь глави держави у формуванні уряду парламентарних республік і парламентарних монархій має суто номінальний характер, оскільки останній форсується і очолюється лідером партії більшості нижньої палати парламенту.

У напівпрезидентській республіці глава держави особисто призначає прем’єр-міністра, а за його поданням – членів уряду.

Глави держав наділені широкою владою. Видані ними нормативні акти повинні мати підзаконний характер і загальнообов’язкову силу на всій території країни. Приклад: виконавчі накази, директиви і інструкції Президента США; постанови й розпорядження президента Німеччини; декрети і постанови президента Італії; декрети та укази короля Іспанії; укази президентів Болгарії, Чехії.

Повноваження глави держави у законодавчій галузі стосуються як законодавчої ініціативи й утвердження законопроектів, так і промульгування (опублікування в офіційному виданні) законів. Інститут вето. Види вето: абсолютне (монархії), відкладальне (може бути подолане парламентом), вибіркове (Аргентина, Мексика, Франція – на частину законопроекту), кишенькове (США).

Зовнішньополітичні повноваження. Міжнародні відносини, ведення міжнародних переговорів, укладання міжнародних договорів і угод, приймає послів.

Глава держави нагороджує орденами, медалями та іншими відзнаками, присвоює почесні звання та титули.

За умов стихійного лиха або під час соціальних вибухів главі держави надане право на введення в країні або на частині її території надзвичайного стану.

Призначає на звичайні та вищі судові посади, створення судових установ, право на помилування, переміщування судів, право амністії.