- •«Конституційне право зарубіжних країн
- •Предмет та метод конституційного права зарубіжних країн.
- •Система конституційного права.
- •Конституційно-правові норми: поняття, ознаки, види.
- •Конституційно-правові інститути: поняття та види.
- •Принципи конституційного права.
- •Конституційно-правові відносини: поняття, ознаки, види.
- •Класифікація систем конституційного права.
- •Джерела конституційного права.
- •Закон як джерело конституційного права.
- •Поняття і ознаки конституцій.
- •Дія конституцій.
- •Форма конституцій.
- •Структура, мова і стиль конституцій.
- •Порядок розроблення та ухвалення конституцій.
- •Зміна та відміна конституцій.
- •Класифікація конституцій.
- •Функції конституцій.
- •Конституційний контроль: поняття, об’єкти та суб’єкти.
- •Види та стадії конституційного контролю.
- •Основні моделі конституційного контролю.
- •Поняття держави як конституційно-правового інституту.
- •Поняття і класифікація форм правління.
- •Поняття і види монархії.
- •Поняття і види республіки.
- •Особливі форми правління.
- •Обмежена монархія: суб’єкти та класифікація.
- •Основні риси президентської республіки.
- •Основні риси парламентської республіки.
- •Види державно-територіального устрою, їхня характеристика.
- •Унітарна держава: поняття та особливості.
- •Федерація: поняття та види.
- •Порядок розмежування повноважень федерації і її суб’єктів.
- •Конфедерація: поняття та основні риси.
- •Складні форми територіального устрою, їхня характеристика.
- •Статус автономії у державі.
- •Конституційно-правові засади суспільного ладу.
- •Політична система і її елементи.
- •Партійні системи: поняття і класифікація.
- •Політичний режим та його види.
- •Права людини і громадянина: поняття та види.
- •Громадянство: поняття, підстави набуття і припинення.
- •Правовий статус осіб без громадянства, іноземних громадян та осіб з подвійним громадянством.
- •Поняття виборів та його види.
- •Стадії виборчого процесу.
- •Види виборчих систем та їхня характеристика.
- •Конституційно-правове регулювання організації і проведення референдумів.
- •Вищі політичні інститути держави.
- •Конституційно-правовий статус глави держави.
- •Порядок формування і діяльність президента.
- •Статус монарха як глави держави.
- •Компетенція глави держави.
- •Парламент: порядок формування і діяльності.
- •Внутрішня організація роботи парламенту.
- •Компетенція парламенту.
- •Статус депутата.
- •Конституційно-правовий статус уряду.
- •Порядок формування і відповідальності уряду.
- •Компетенція уряду.
- •Конституційно-правовий статус судової влади.
- •Моделі судових систем у зарубіжних країнах.
- •Місцеве управління і місцеве самоуправління.
- •Основні моделі організації публічної влади на місцях.
Місцеве управління і місцеве самоуправління.
У світі становлення системи місцевого самоврядування пов’язане із ростом адміністративної, фінансової та судової самостійності середньовічних міст від центральної адміністрації. Сьогодні в більшості демократичних держав питання управління місцевими справами вирішуються як агентами центральної державної влади, так і представницькими органами населення на певній території.
Терміни «місцеве самоврядування» та «управління» схожі, але не однакові.
Місцеве самоврядування характеризується виборністю, його органи обираються безпосередньо громадянами та володіють певним комплексом повноважень та самостійністю.
Місцеве управління – це органи, які призначаються центральною владою.
Зарубіжні конституції як правило вміщують цілі розділи, глави, або ж окремі статті, присвячені місцевому самоврядуванню. Вони часто містять посилання до спеціальних законів, які регулюють ці питання. Тобто, в конституціях визначаються основні принципи та положення.
Наприклад, законодавство Німеччини досить детально регулює питання місцевого самоврядування і управління. Кожна земля в Німеччині має свою конституцію та приймає спеціальні закони, присвячені місцевому самоврядуванню.
Тоді як питання місцевої влади у Французькій республіці врегульовані досить лаконічно, визначено лише, які існують адміністративні одиниці і принципи виборності органів, всі питання самоврядування регулюються законами.
В конституціях Іспанії та Греції застосовується термін «місцева адміністрація».
В деяких країнах застосовуються терміни «муніципалітет» та «муніципальний орган», який тотожний поняттю орган місцевого самоврядування. В США і Великобританії муніципальними називаються лише міські органи, в інших країнах – всі виборні органи.
Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, яка є обов’язковою для держав членів Ради Європи закріплює основні конституційні, законодавчі основи місцевого самоврядування.
Під місцевим самоврядуванням розуміється право і реальна можливість органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність та в інтересах населення. Це право здійснюється радами чи зборами, які складаються із членів, обраних шляхом вільного, таємного, рівноправного, прямого, всезагального голосування.
Органи місцевого самоврядування в межах, визначених законом, володіють повною свободою дій для здійснення власних ініціатив з будь-якого питання, яке не виключене з їх компетенції і не віднесене до компетенції інших органів влади. Тобто, закріплений принцип виключної компетенції та виділена певна сфера самосійних повноважень для місцевих органів.
Основні принципи органів місцевого самоврядування відповідно до Хартії: виборність та наявність власної компетенції.
Органи місцевого самоврядування автономні з питань власної компетенції, з якої центральні органи не вправі давати їм вказівки. Вони можуть втручатися тільки, якщо місцеві органи порушують закон.
За повноваженнями центральних органів влади органи місцевого самоврядування можуть також здійснювати делеговані повноваження органів державної влади, і тільки тоді останні вправі давати їм вказівки і повинні забезпечити необхідними матеріалами та фінансовими засобами.
В деяких країнах застосовується інший підхід до місцевого самоврядування, так званий «державний підхід». Органи місцевого самоврядування розглядаються як продовження центральної влади. Такий підхід часто пояснюється тим, що частину засобів органи місцевого самоврядування отримують з державного бюджету, тому їх політика з принципових питань повинна співпадати із політикою центру.
