17. Функції конституцій.

Функції конституції відображують її вплив на суспільні відносини. Своєю чергою, багатство змісту, складність суспільних відносин зумовлюють багатоплановість функцій. За місцем і роллю конституції в суспільному житті її основні функції поділяються на соціальні та правові.

До соціальних функцій належать: політична (закріплює основні засади політики в різноманітних сферах суспільства і держави, інтереси і волю народу), економічна, ідеологічна, стабілізуюча, консолідуюча, інформаційна, оціночно-пізнавальна, педагогічно-виховна та інші.

До правових функцій належать: установча (за допомогою установчих норм законодавець здійснює первинне юридичне оформлення найважливіших соціально-економічних і політичних інститутів суспільства і держави), правонадільна (реалізує себе за допомогою норм, які визначають основи правового статусу суб’єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів), правоохоронна, інтегративна, системотворча.

18. Конституційний контроль: поняття, об’єкти та суб’єкти.

Одним із важливих засобів захисту конституційного порядку є інститут конституційного контролю (нагляду) – система юридичних норм, які передбачають існування спеціальних органів та застосування різноманітних процедур, покликаних забезпечити дотримання конституції (зокрема шляхом її офіційного тлумачення), відповідність останній решти нормативних актів.

Під контролем розуміють таку систему відносин між органами публічної влади, за якої контролюючий орган, що діє вибірково за власною ініціативою чи за зверненням інших суб’єктів, може відмінити акти підконтрольного органу.

Нагляд – це така система відносин, за якої наглядовий орган, що здійснює постійне спостереження за діяльністю під наглядового органу, може лише звернути його увагу на допущену помилку і, найбільше, що може зробити – призупинити дію.

Конституційний контроль у сучасному розумінні вперше з’явився в США в 1803 році (тоді Верховний Суд США оголосив, що федеральна конституція – це найвищий закон країни і будь-який закон Конгресу, який суперечить їй, може бути визнаний судом неконституційним). Цей приклад пізніше був запозичений іншими країнами: Швейцарія (1848), Аргентина (1853), Бразилія (1891), Уругвай (1917), Австрія (1920) тощо.

У зарубіжних країнах, залежно від того, якими органами перевіряється конституційність нормативних актів, конституційний контроль здійснюється у двох таких основних видах.

1. Здійснення конституційного контролю усіма судами загальної юрисдикції (США, Аргентина, Мексика, Данія, Норвегія, Канада, Австралія, Індія, Японія). Цю систему називають децентралізованою або американською. У цих країнах питання щодо конституційності закону чи іншого нормативного акта, на основі якого виникло конкретне питання, може бути розглянуте будь-яким судом, але остаточне рішення приймається вищою судовою інстанцією. США (верховні суди штатів – Верховний Суд США).

Закон, визнаний верховним судом тієї чи іншої країни неконституційним, формально продовжує діяти, але жоден суд не стане його застосовувати на практиці.

2. Другий вид конституційного контролю – централізований або європейський. Він застосовується у тих країнах, в яких з цією метою створюються спеціальні судові чи квазисудові органи конституційного контролю (Конституційний суд в Італії, Конституційний трибунал в Польщі, Вищий конституційний суд в Єгипті, Федеральний суд в ФРН)

Можливі й інші види органів конституційного контролю, котрі поєднують в собі основні риси американського і європейського. Так, в Греції правом конституційного контролю наділені як всі суди загальної юрисдикції (децентралізований вид), так і Верховний спеціальний суд (централізована система).

Об’єктами конституційного контролю можуть бути звичайні, конституційні і органічні закони, поправки до конституції, міжнародні договори, парламентські регламенти, нормативні акти виконавчих органів державної влади.

Суб’єктами конституційного контролю можуть бути фізичні та юридичні особи, а також державні органи, наділені правом запиту щодо конституційності того чи іншого акта.