3.3. Сучасна геостратегія України

Аналіз геополітичного середовища на глобальному, регіональному та локальному рівні дозволяє визначити рівень геополітичного кодексу України, яким є локально-регіональний кодекс з огляду на основну особливість геопростору України – сусідами першого порядку є великі регіональні актори, ЄС та Російська Федерація, що відіграють ключову роль у формуванні світового порядку.

Основною метою геостратегії України є оформлення її та повноцінне функціонування у якості геополітичного центру, що дозволяє виконувати з’єднувальну функцію у європейсько-євразійському співробітництві через активізацію механізмів регіональної кооперації.

Після оцінки геополітичного оточення України, другим етапом формування геостратегії є визначення пріоритетних геополітичних напрямків/векторів, аналіз співвідношення інтересів та цілей суб’єктів на всіх рівнях, визначення загроз, механізмів реалізації власних національних інтересів у сукупності національних інтересів суб’єктів геопростору.

1.Європейський / євроатлантичний сектор геостратегії України складається із трьох складових векторів: а) європейський політичний та економічний простір в особі Європейського Союзу; б) регіон Центрально-Східної та Південно-Східної Європи як сусідній географічно наближений простір першого порядку, значення якого зростає в контексті реалізації інтересів щодо європейського простору; в) відносини із США в контексті забезпечення інтересів щодо євроатлантичного безпекового простору.

Інтереси Європейського Союзу щодо України обумовлюються формуванням силового поля, сфери впливу ЄС, механізмами якого виступають процеси розширення та стратегії сусідства. Розширення ЄС, в першу чергу, спрямовано на оформлення європейського простору, в основі якого культурно-цивілізаційні цінності та параметри політичного і економічного розвитку. Сфера впливу ЄС не обмежується зовнішніми кордонами Союзу, після масштабного розширення 2004 р. запроваджується стратегія сусідства, спрямована на формування безпечного та передбачуваного оточення, орієнтованого на європейський простір, в південному та східному напрямку через механізми партнерства та співробітництва. Головний принцип концепції добросусідства – привілейовані відносини партнерства між ЄС та країнами-сусідами через запровадження диференційованих моделей співробітництва. Разом з тим, відбувається розширення сфери європейських стратегічних інтересів у східному та південному напрямках, через ЦСЄ, Кавказ та Центральну Азію в інтересах розбудови системи транспортних та енергетичних коридорів. Реалізація цих проектів означає формування орієнтованого на ЄС геоекономічного простору з відповідним включенням проміжних країн у сферу європейських інтересів. Цей фактор в значній мірі сприяє тенденціям субрегіоналізації в даних напрямках.

Отже, ЄС потребує Україну як передбачувану та ціннісно орієнтовану складову розширеного стратегічного європейського простору в інтересах економічної, політичної та соціальної безпеки. Україна не сприймається ЄС складовою власного майбутнього Євросоюзу, принаймні на етапі реформування Союзу після останнього розширення. При цьому одним з механізмів забезпечення стабільного стратегічного простору на східному напрямку для ЄС є Російська Федерація та неконфліктні й добросусідські українсько-російські відносини без реінтеграції України до російської сфери впливу.

Інтереси України щодо ЄС. Центральним напрямком зовнішньої політики України є стратегічний курс на інтеграцію до Європейського Союзу. При цьому орієнтація на критерії членства в цій структурі мають виступати основою стратегії соціального та економічного розвитку країни.

Стратегія України щодо європейського вектору. На середньострокову перспективу вступ до ЄС залежить в першу чергу від стану розвитку самого Євросоюзу, від здатності зберегти темпи та параметри політичного, економічного та соціального розвитку в розширених кордонах. Фактор же позитивних тенденцій економічного та політичного розвитку у відповідності до європейських стандартів всередині України є фактором укріплення національної безпеки України. Україна на етапі становлення розширеного ЄС не повинна вимагати від ЄС остаточних перспектив членства, а дотримуватись моделі ефективного співробітництва за форматом “Європейський економічний простір плюс”. Таку модель відносин з ЄС мають Норвегія, Швейцарія. Більше того, саме в рамках такого формату можливе створення зони вільної торгівлі між ЄС, Україною (положення УПС) та Російською Федерацією на принципах і стандартах ЄС. Такий формат дає змогу уникнути протиставлення зон вільної торгівлі України в євразійському (ЄЕП) та європейському напрямках, відкриває перспективи формування європейського політичного та економічного простору з вільним рухом товарів, послуг, капіталів та людей за участі України в тому числі, сприяє вирішенню питань економічного, енергетичного, транспортного питань тощо. Реалізація такого формату, в першу чергу, залежить від зацікавленості всіх сторін, на що і має спрямувати Україна зовнішньополітичні зусилля в короткотерміновій перспективі, і що, напевне, потребуватиме певних компромісів з боку ЄС, Росії та України. Такий формат передбачає формування європейського економічного та політичного простору з різнорівневою інтеграцією, що є винятково сприятливим в геополітичному вимірі для України.

Євроінтеграційна стратегія України на даному етапі має зосередитися на секторальній, галузевій співпраці з ЄС (енергетичні, транспортно-комунікаційні мережі, інформаційна галузь тощо), що відповідає інтересам самого Союзу.

Фактично в основі такого формату відносин лежить принцип “все, крім членства”, що передовсім потребує підвищення конкурентноздатності української економіки.

Європейський простір не є однорідним. В його рамках вирізняються держави ядра, малі країни Європи і нові держави-члени, що де-факто мають різний статус у формуванні політики ЄС. Так, стратегія України щодо цих рівнів держав європейського простору відрізняється. Актуальним напрямком зовнішньополітичної стратегії України щодо держав ядра (Німеччини, Франції, Великобританії, Нідерландів) є пошук держав-лобістів українських інтересів в Європі, перетворення їх на важливих торговельних партнерів України.

З огляду на центральність європейського вектору особливе значення в стратегії України щодо ЄС займають нові держави-члени ЄС Центрально-Східної Європи, що є сусідами України, й держави Балтії.

Інтереси держав ЦСЄ та Балтії щодо України. Збереження добросусідських відносин з Україною, максимізація економічного співробітництва з огляду на вже налагоджені механізми співпраці. Для таких країн як Польща, Чехія, Литва Україна виступає одним з центральних елементів (при збереженні пріоритетності відносин з Росією) у концепціях східної політики Євросоюзу, на оформленні якої природно наполягають ці держави.

Інтереси України щодо країн ЦСЄ та Балтії. Збереження добросусідських відносин, максимізація економічного співробітництва з огляду на вже налагоджені механізми співпраці. Саме серед нових держав-членів ЄС ЦСЄ та Балтії Україна шукає лобістів своїх євроінтеграційних прагнень.

Стратегія України щодо ЦСЄ та Балтії. З огляду на вищезазначене, очевидно, що саме з цими державами спостерігається абсолютне співпадіння інтересів в сфері економічного та політичного співробітництва. Скасування зон вільної торгівлі з країнами ЦСЄ та Балтії після їхнього вступу до ЄС призвело до певних втрат в торговельних відносинах і налагодженню нових механізмів співпраці на засадах, тарифах та квотах ЄС. Після вступу цих держав до ЄС останній перетворився на найбільшого торговельного партнера України і саме ці держави мають потенціал лобіювання формату зони вільної торгівлі ЄС – Україна – Росія (можливий і розширений варіант зони). Водночас, орієнтація на країни ЦСЄ як основних лобістів України в її євроінтеграційних прагненнях є хибною з огляду на незначну політичну вагу цих держав в прийнятті рішень такого порядку. Основним механізмом співпраці виступає транскордонне співробітництво, що здатне сприяти реалізації ключових інтересів як країн ЦСЄ, так і України.

Крім того, країни ЦСЄ та Балтії не мають достатнього потенціалу розширення торгівлі на Захід. Відповідно, можна очікувати активізацію інвестиційних та торговельних процесів з боку держав ЦСЄ та Балтії, і розгляд України як стратегічної території для виходу країн ЦСЄ на ринки інших пострадянських країн.

В такій стратегії відносин України з ЄС займає особливе місце реалізація концепції регіональної кооперації, що є доцільною стосовно регіонів, які наділені природною географічною або історичною ідентичністю, але при цьому розподілені між державами-кандидатами на членство в ЄС і державами - некандидатами на членство в ЄС. Мова йде про сприяння європейсько-євразійському співробітництву через поглиблення субрегіональних інтеграційних процесів на рівні країн ЦСЄ та Балтії за участі України. Такими механізмами вже виступають такі структури як ЦЄІ, ідея поновлення співпраці в контексті Балто-Чорноморського співробітництва, концепція Єврорегіонів тощо.

Для України важливо не допускати модель європейсько-євразійського протистояння, оскільки такий варіант виступає загрозою національній безпеці України і мінімізує ефективність співробітництва України як з ЄС, так і з Росією. Особливо важливо не допускати перетворення України на об’єкт такого європейсько-євразійського протистояння.

Євроатлантичний вектор геостратегії України обумовлений здебільшого інтересами України в сфері безпеки, що фактично асоціюється з НАТО і передбачає визначення інтересів важливого актора геополітичного середовища – США.

Інтереси США щодо України обумовлені глобальними інтересами США в сучасних міжнародних відносинах – забезпечення умов для реалізації національних інтересів США в світі в цілому. В контексті геополітичного аналізу мова йде про світове панування. Механізмами для забезпечення реалізації інтересів США, насамперед економічного й військово-стратегічного характеру, виступає на сьогодні стратегія національної безпеки, в основі якої лежить принцип необхідності розширення демократії та боротьба за права людини у світі для безпеки США²¹⁷. Україна розглядається США як один з важливих об’єктів практичної реалізації доктрини розширення демократії в контексті боротьби за контроль над пострадянським простором: створення незалежного від Росії механізму контролю на пострадянському просторі через механізми боротьби за демократію, створення субрегіональних утворень без участі Росії тощо, що дасть можливість США направляти розвиток ситуації на даному просторі у власних інтересах. Увага до України визначається не стільки її обмеженим партнерським потенціалом, а тим, що вона виступає інструментом суперництва із Росією²¹⁸.

В контексті європейської інтеграції в інтересах США не допустити посилення ЄС як глобального актора із потужними механізмами забезпечення своїх інтересів в розширеному європейському геоекономічному та геополітичному просторі. Механізмами забезпечення національних інтересів США щодо Європейського континенту виступає – НАТО із відповідними процесами розширення зони відповідальності на прилеглі регіони, а також лобіювання інтересів країн ЦСЄ та Балтії в процесі розширення ЄС, що, в свою чергу, після їхнього приєднання до останнього посилює позиції впливу США на справи в Євросоюзі, а з іншого боку, на певний час послаблює роль ЄС як стратегічного актора, здатного конкурувати за сфери впливу, через зосередженість на перспективах подальшого економічного та політичного розвитку після розширення. На практиці США виступають лобістами інтересів України в її євроінтеграційних прагненнях, що сприяє залученню останньої до європейського геополітичного простору, який є підконтрольним США. США не розглядають Україну у якості рівноправного стратегічного партнера.

Інтереси України щодо США визначаються глобальною природою інтересів останніх. Для України важливим є підтримка стабільних відносин із США, що має сприяти економічному розвитку, реалізації євроінтеграційного курсу України, а також безперешкодній реалізації економічних інтересів України на всіх векторах.

Стратегія України щодо євроатлантичного вектору. У вищенаведеному аналізі інтересів зосереджено увагу на інтересах США щодо України, хоча в зовнішньополітичній практиці під євроатлантичним вектором розуміють забезпечення безпеки в євроатлантичному просторі, ключовим механізмом чого виступає НАТО. Україна проголосила своєю метою – вступ до НАТО, як однієї із складових інтеграції до європейських структур, у такий спосіб прагнучи уникнути варіанту перетворення України на буферну зону. Сам курс на реалізацію цієї мети Україною має бути спрямований на реформування оборонної та військової сфери, посилення партнерських відносин у сфері європейської безпеки із залученням Росії, зокрема у вирішенні конфліктів, боротьбі з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю тощо. Рішення про прийняття України до складу НАТО в переважній мірі залежить від розстановки позицій між США та Росією. Навряд чи можна очікувати сприйняття України з боку США у якості рівноправного і потужного партнера, тому важливо уникати варіантів “м’якої ізоляції”, що призводить до блокування реалізації інтересів України.

Уникнення варіантів ізоляції, як механізму тиску на Україну більш потужних геополітичних акторів, якими є Росія, США, ЄС в їхніх інтересах, можливе за умов збалансованості векторів, проведення стратегії рівновекторності Україна – ЄС, Україна – Росія, Україна – США. Надмірна орієнтація на один з цих векторів, або зближення з одним із акторів за рахунок інтересів іншої сторони, неодмінно призводить до посилення тиску на Україну з боку інших і втрату вже налагоджених позицій України у відстоюванні своїх інтересів у різних сферах. Така рівновекторність передбачає співробітництво з цими геополітичними акторами у сферах зацікавленості, що природно вимагатиме певних поступок як з боку України, так і з боку цих акторів. Однак ці поступки не повинні стосуватися інтересів іншого геополітичного актора й налагоджених ефективних механізмів співпраці з ним. Гра на протиріччях набагато потужніших держав, що знаходяться у складних і важко передбачуваних відносинах з істотним елементом суперництва, є ризикованою тактикою для національних інтересів України. Тим більше, що практика доводить наявність механізмів пошуку компромісів між США, Росією, ЄС без урахування інтересів України.

2. Євразійський сектор геополітичного простору України складається з: а) вектору відносин з Російською Федерацією; б) відносин з країнами на пострадянському просторі. Росія виступає ключовим актором, що визначає параметри відносин на пострадянському просторі. Євразійській простір охоплює сферу інтересів Росії, формування якого ускладнюється неоднорідністю пострадянського простору в своїх векторах зовнішньополітичного тяжіння. Якщо під євразійським простором розуміти силове поле Росії, то навряд чи можна говорити про остаточну сформованість даного простору, лише про заінтересованість РФ у формуванні такого. Євразійський сектор для України складається з двох рівнів взаємин: міждержавні двосторонні відносини з Росією та пострадянськими державами, а також багатосторонні механізми співробітництва в даному просторі.

Інтереси Російської Федерації щодо України визначаються стратегією формування євразійського силового поля, сфери впливу Росії по периметру її кордонів через реалізацію реінтеграційних проектів на пострадянському просторі, а також безпосередню політичну, економічну, військову присутність. Україна займає одне з провідних місць у реалізації цієї стратегії. Механізмами реалізації цієї стратегії є боротьба за права російськомовного населення, проекти економічної реінтеграції через посилення присутності російського капіталу в українській економіці й спільні економічні утворення та військово-технічне співробітництво. Для Росії щодо України важливе вирішення низки стратегічних питань: енергетична проблематика в контексті збереження залежності України в постачанні енергопалива з РФ та забезпечення розрахунків за нього й мінімізація транзитної залежності від території України при постачанні газу та нафти до Європи; налагодження ефективних торговельних механізмів в форматі створення зони вільної торгівлі на багатосторонній основі; встановлення морського кордону в Азовському морі та Керченській протоці на власних умовах: поділ акваторії моря і протоки у співвідношенні 50 : 50; забезпечення присутності бази Чорноморського флоту РФ в Криму; у сфері військово-технічного співробітництва - мінімізація залежності російського ВПК від українських підприємств-виробників комплектуючих; мінімізація ефективності субрегіональних утворень на пострадянському просторі без участі РФ.

Для Росії важливо, щоб європейська інтеграція України не суперечила ефективній співпраці з нею в стратегічно важливих для Росії питаннях. Інтеграція України до НАТО не відповідає інтересам Росії в сфері безпеки ані в європейському, ані на пострадянському просторах.

Інтереси України щодо Росії. Налагодження максимально ефективних відносин співробітництва з Російською Федерацією, як з стратегічним партнером на взаємовигідних засадах. Зменшення тиску Росії на пострадянському просторі. Недопущення поновлення повномасштабних реінтеграційних об’єднань на пострадянському просторі з наднаціональними функціями. Для України, як і для Росії, важливим є вирішення низки актуальних стратегічних питань: енергетична проблематика в контексті зменшення залежності від енергопостачання з Росії й збереження транзитного потенціалу української території при постачанні газу та нафти до Європи; налагодження ефективних торговельних механізмів лише у форматі формуванні зони вільної торгівлі на двосторонній чи багатосторонній основі; встановлення морського кордону в Азовському морі та Керченській протоці у власних інтересах: на основі принципів міжнародного права по серединній лінії, що змінює співвідношення української та російської частини моря 65 : 35 на користь України; мінімізація наслідків присутності бази Чорноморського флоту РФ на території України для реалізації євроінтеграційного курсу; посилення ролі України у якості самостійного гравця на пострадянському просторі через створення субрегіональних об’єднань без участі Росії, що часто озвучується як прагнення набути регіонального лідерства; реалізація євроінтеграційного курсу при збереженні максимально ефективних механізмів відносин стратегічного партнерства з Росією.

Очевидно, що це не є повний перелік інтересів, в рамках даного аналізу визначено лише нагальні питання сучасного порядку денного відносин України та Росії.

Інтереси держав пострадянського простору євразійського сектору, як і інтереси України полягають в налагодженні взаємовигідних відносин на засадах економічної доцільності та взаємовигоди. Основними напрямками співпраці виступають: налагодження і підтримка економічних та торговельних відносин, пошук партнерів в контексті реалізації курсу на диверсифікацію джерел енергопостачання та участі в розбудові транспортних та енергетичних коридорів. На багатосторонньому рівні Україна зацікавлена в неучасті у безпекових структурах виключно в рамках пострадянського простору.

Стратегія України щодо євразійського сектору. Аналіз інтересів Росії та України щодо одна одної демонструє наявність низки суперечливих моментів, на вирішення яких має бути спрямована короткотермінова стратегія відносин з Росією при збереженні механізмів реалізації інтересів, що збігаються.

Україна зацікавлена у розвитку відносин з РФ як системно рівним партнером, що не є можливим з огляду на відмінність рівнів інтересів та потенціал їхньої реалізації: формування глобального геополітичного кодексу Росії та локально-регіональний характер геополітичного кодексу України. Актуальним залишається дотримання принципів партнерства, стратегічності, взаємної вигоди.

Спостерігається неспівпадіння інтересів сторін щодо пострадянського простору. Україні не потрібно утверджуватися в даному просторі у якості регіонального лідера, що неодмінно викликатиме ужорсткішання позицій Росії щодо вирішення пріоритетних питань співробітництва. Більш ефективним видається дотримання курсу на двосторонню економічну співпрацю та формування зони вільної торгівлі за участі Росії та інших країн пострадянського простору без створення наднаціональних контролюючих органів. При співробітництві з державами пострадянського простору без участі Росії важливо дотримуватися лінії на уникнення політичних засад проросійської або антиросійської спрямованості.

При вирішенні стратегічних питань першочергової важливості, перелічених вище, необхідно дотримуватись переговорної лінії поведінки, що передбачає пошук компромісних рішень, можливо через поступки з інших питань за умови наявності таких з боку Росії.

Різняться підходи й стратегії України та Росії щодо відносин з ЄС. Метою європейської політики Росії, як держави, що прагне стати самостійним центром сили, є розбудова відносин з ЄС, як з іншим геополітичним центром сили. Росія будує свої відносини з ЄС у якості системно рівного партнера, що відповідає стратегічним інтересам самого Євросоюзу як в сфері політичного, економічного, гуманітарного, безпекового співробітництва, так і в контексті зменшення впливу США на європейському просторі. На сучасному етапі мова не йде про вступ Росії до ЄС.

Метою європейської політики України є вступ до ЄС, незалежно від позицій та підходів Росії до цього питання при паралельному розвитку відносин стратегічного рівня з останньою. Стабільні російсько-українські відносини відповідають інтересам самого Євросоюзу щодо формування безпечної та стабільної периферії на східному напрямку при збереженні пріоритетності Росії. Україна не повинна використовувати європейську політику у якості механізму зменшення впливу Росії на пострадянському просторі. Рівнонаближеність і рівномірність відносин України з ЄС та Росією сприяють реалізації концепції регіональної кооперації для європейсько-євразійського зближення.

Стратегічною лінією політики України у відносинах з Росією має стати формування механізмів рівноправного партнерства та добросусідської конкуренції при посиленні механізмів пошуку компромісів з спірних питань економічного та політичного розвитку.

3. Сусідні субрегіональні вектори першого порядку. Реалізація концепції регіональної кооперації в інтересах формування зони стабільності та безпеки сприяє активізації тенденцій субрегіоналізації на периферії європейського простору. Сам процес розширення ЄС сприяв налагодженню субрегіонального співробітництва з метою спільного просування до критеріїв інтеграції до ЄС. Ця тенденція призводить до формування геополітичних векторів України за субрегіональним принципом, в центрі яких стратегія виходу України на південь через чорноморський морський простір. Такими є Чорноморський, Чорноморсько-Каспійський регіони, Балто-Чорноморський, Середземноморський, Балканський тощо. Основними інтересами держав даних субрегіонів є:

- сприяння економічному співробітництву;

- врегулювання кризових та конфліктних ситуацій через формування ефективних механізмів взаємодії в інтересах безпеки та стабільності;

- екологічна співпраця;

- військово-технічне співробітництво.

Механізмами реалізації інтересів держав цих просторів на сучасному етапі виступають міждержавні субрегіональні об’єднання у формі Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) та ГУАМ.

Об’єднуючим елементом цих субрегіональних комплексів для України є Чорноморський простір, однак при схожості цілей ОБСЄ і ГУАМ не повинні дублювати діяльність України в них. Так, такі напрямки діяльності в рамках ОЧЕС, що вже сьогодні запроваджуються в життя, як створення зони вільної торгівлі, розбудова транспортних сухопутних та морських комунікацій, військове співробітництво у формі миротворчих підрозділів, екологічна співпраця, не повинні ставати об’єктом діяльності об’єднання ГУАМ, що організаційно визначається. Геополітичним вектором ГУАМ є Чорноморсько-Каспійський вектор На сучасному етапі для цього утворення актуальним є реалізація цілей Ялтинської хартії 2001 р. щодо інтенсифікації економічної співпраці та формування зони вільної торгівлі, а також участь у проектах по розбудові транспортних та енергетичних коридорів, зокрема Євразійський нафтотранспортний коридор (ЄАНТК) та участь в європейських програмах Транспортний коридор Європа – Кавказ – Центральна Азія (TRACECA) та Міждержавна програма транспортування нафти та газу до Європи (INOGATE). Від проектів по формуванню миротворчих батальйонів в рамках ГУУАМ свого часу відмовилися через запровадження таких у 2000 р. в рамках ОЧЕС за участі більшості держав членів ГУУАМ (BLACKSEAFOR) і відсутності ефективних механізмів використання таких підрозділів ГУУАМ в межах країн-членів. Поновлення проектів миротворчих батальйонів ГУАМ вбачається неактуальним.

Максимальне досягнення цілей цих субрегіональних комплексів є дворівневим:

а) через налагодження двосторонніх відносин активної співпраці з ключовими державами субрегіонів в першу чергу в інтересах мінімізації лідерського протистояння в їхніх рамках;

б) через вироблення ефективних механізмів функціонування субрегіональних організацій на багатосторонньому рівні.

При чому ефективна співпраця на двосторонньому рівні закладає основу плідного співробітництва в рамках багатосторонніх структур.

Головний акцент у співробітництві України в рамках субрегіональних векторів – максимізація ефективності проектів економічної співпраці та формування ефективних механізмів безпеки й стабільності, що має сприяти утвердженню та функціонуванню України у якості геополітичного центра.

4. Азійсько-Африкансько-Латиноамериканський сектор. Відносини з державами Азії, Африки та Латинської Америки традиційно займали в українській зовнішньополітичній стратегії останнє місце з огляду на їхню віддаленість. Така віддаленість є суто геополітичною, оскільки співробітництво з країнами цих регіонів відповідає економічним і торговельним інтересам в повній мірі. Так, головним принципом відносин з цими країнами є економічна доцільність. Великі простори Азії, Африки та Латинської Америки мають підрозділятися у відповідності до інтересів та потенціалу України за субрегіональним принципом та регіональними тенденціями в них. Для України важливо не робити ставку на окремих регіональних чи субрегіональних лідерів, а розвивати відносини в усіх напрямках і з усіма країнами, що складають взаємний інтерес.

Найбільш загальними інтересами України в Азії, Африці та Латинській Америці, що мають обопільний інтерес є:

• торгівля товарами легкої, харчової, машинобудівної промисловості (Азія, Африка, Латинська Америка);

• військово-технічне співробітництво: продаж збройової техніки, проекти модернізації радянських зразків озброєнь, підготовка фахівців по ремонту збройної техніки тощо (Азія, Африка);

• співробітництво в науково-технічній сфері (Азія);

• пошук партнерів по диверсифікації джерел енергопостачання (Північна Африка, Близькій Схід) та участь у розбудові нафто- та газопроводів і коридорів (Північна Африка, Азія);

• співробітництво у будівельних проектах по розбудові транспортної інфраструктури, промислових і виробничих об’єктів тощо (Азія, Африка, Латинська Америка);

• миротворчі операції як форма забезпечення економічних інтересів.

Оптимізація ефективності цих інтересів потребує детального секторального аналізу потреб та потенціалу їхньої реалізації по кожній країні Азії, Арики та Латинської Америки.

Таким чином, геостратегія України в сучасному геополітичному середовищі має бути спрямована на перетворення України на активний геополітичний центр на основі принципів концепції регіональної кооперації, а також на основі принципу багатовекторності, що не обмежується комплексною біполярністю між європейсько-євроатлантичним та євразійським векторами, а передбачає реалізацію національних інтересів України з усіма зацікавленими сторонами в інтересах економічної та політичної доцільності.

На основі розробленої геостратегії, визначеної структури геополітичних пріоритетів, інтересів і загальної стратегії, розробляється концепція зовнішньої політики держави, що деталізує інтереси України, проблемні аспекти та методи їхнього досягнення на всіх геополітичних напрямках на короткотермінову (5 років) й середньотермінову (10 років) перспективу.