2.5. “Новий”, критичний підхід в сучасній геополітиці.

Геополітичні зміни 1990-х років призвели до формування нового підходу в геополітичній науці, що акцентує увагу на кардинальній зміні геополітичного середовища і ролі традиційних факторів в геополітиці суб’єктів міжнародних відносин, натомість низка інших просторових факторів набувають пріоритетного значення в геополітиці.

Так, змінюється і трактування самого терміну “геополітика“. Здебільшого під геополітикою в рамках критичної школи виступає “проект, присвячений виробленню, трактуванню та циркулюванню глобального політичного простору”¹⁴⁴. В розумінні одного з засновників школи критичної геополітики Жерарда Тоала, геополітика – це теорія вирішення проблем концептуалізації та реалізації державності¹⁴⁵. Представниками “нової”, критичної школи в геополітиці є Жерард Тоал, Джон Агнью, Сімон Делбі тощо.

В основі геополітичного підходу критичної геополітики – глобальність проблем та методів їх вирішення в сучасних геополітичних умовах. Протиставляючи традиційну та критичну геополітику можна визначити наступні ключові відмінності в представленні науковців критичної школи.

Таблиця 2.5.1.

Ключові відмінності між традиційною та критичною геополітикою

Традиційна геополітика	Критична геополітика
Національний суверенітет Фіксовані території Державність Територіальні претензії Геополітичні блоки Фізичне/планетарне середовище Географія та карти	Глобалізація Символічні кордони Мережі/взаємозалежність Детериторізовані загрози Віртуальне середовище Географічні інформаційні системи (ГІС)

Джерело: O’Tuathail. Critical Geopolitics. – London: Routledge, 1996.

В рамках критичного аналізу традиційна геополітика акцентує увагу на географії як єдиному визначальному елементі концептуалізації та реалізації зовнішньої політики. Тобто головним методологічним принципом традиційної геополітики виступає географія та бінарне мислення.

Для традиційної геополітики характерне сприйняття геополітики у якості метода географічного мислення з акцентом на потенціал держав діяти на світовій арені, конфігурація якої постійно змінюється. Геополітика є виключно державноцентричною. Більше того, фізичне середовище часто трактується як фіксований компонент, в якому відбуваються політичні події, а не як таке, що власне впливає на концептуалізацію світової політики.

Традиційна геополітика сприймає існуючу структуру влади як таку і спрямована на вироблення концепцій в рамках існуючої структури та рекомендацій для прийняття рішень у сфері зовнішньої політики. Передовсім її природа декларативна - "такий є світ", а вже потім імперативна - "ось що ми маємо робити". Головна сутність такої геополітики – глобальний баланс сил та отримання майбутньої стратегічної переваги в анархічному світі¹⁴⁶. Критична геополітика спрямована на перегляд ролі існуючих структур влади, як державних, так і міжнародних, та географічних знань.

Характерна відмінність традиційної та критичної геополітики полягає в тому, що переоцінюється методологічна основа політичної географії для геополітики. Приділяючи все більшої уваги соціальним теоріям, критична геополітика ставить питання проблемності методів, якими географічні міркування, практика та перспективи вимірювали, представляли та оцінювали світ. Тобто критична геополітика є теоретичним напрямком, що ставить під питання потенціал та можливості існуючих структур влади та знання про них. Критична геополітика вважає, що геополітика – це не вчення про силову політику, це власно і є силова політика¹⁴⁷.

В сучасній геополітичній ситуації бінарне мислення традиційної геополітики (ми-вони, внутрішнє-зовнішнє, хартленд-рімленд, теллулократія-талассократія, Схід-Захід) не працює під впливом прискорення інформатизації, глобалізації та поширення техногенних ризиків.

Як і традиційна геополітика, критична геополітика спрямована на вивчення сучасної геополітичної ситуації для пошуку шляхів здійснення впливу на світову політику та формування політичної практики, але з урахуванням більш широкого спектру факторів, що впливають на формування сучасної політичної карти.

В геополітиці Тоал вирізнив “високу” та “низьку” геополітику. Під “високою” геополітикою розуміють практичну діяльність суб’єкту міжнародних відносин, яка проводиться дипломатами, державними діячами, політиками, експертами всіх рівнів. “Низька” геополітика складається з низки соціальних уявлень про країни в світі, що формуються через елементи популярної культури¹⁴⁸.

В критичній геополітиці розрізняють наступні типи - формальну, практичну, популярну, структурну.

Таблиця 2.5.2.

Типологія геополітики в рамках критичного підходу

Типи геополітики	Предмет дослідження	Проблематика
Формальна геополітика	Геополітична думка та геополітичні традиції	Науковці, інституції та політичний і культурний контекст їхньої діяльності
Практична геополітика	Державність та реалізація геополітики держави	Прикладний геополітичний напрямок формування та концептуалізації зовнішньої політики
Популярна геополітика	Культура мас, що формується засобами масової інформації, географічне сприйняття	Національна ідентичність, формування іміджу народу та місця
Структурна геополітика	Сучасна геополітична ситуація (картина)	Глобальні процеси (глобалізація, інформатизація), тенденції та умови геополітичної діяльності суб’єктів геополітики

Формальна геополітика стосується того, що ми називаємо "геополітичною думкою" або "геополітичною традицією". Тобто стосується проблем формування самої геополітики, як науки – історичні передумови, ключові фігури, питання визначення та трактування предмету геополітики. Для більшості стратегів геополітика – це традиція, що сформувалася в ХХ ст. і стосується вона обґрунтування й умов існування державності, які починаються ще з Ф.Ратцеля, А. Мехена, Р.Челлена, Х.Макіндера, К.Хаусхофера тощо. Головний недолік, на думку представників “нової” геополітики, що в рамках геополітичних робіт класиків-геополітиків не враховувалася практична площина цих теорій. Більше того, як правило, геополітичні роботи цих авторів євроцентричні, тобто майже не враховувалися інші геополітичні концепції, такі як російські та японські, наприклад.

Це не означає, що в своїх роботах критичні геополітики не враховують класичних текстів. Критичні геополітики наголошують, що в сучасному аналізі класичних текстів часто не враховуються реалії часу та історичні умови, в яких вони розроблялися. Тому не можна говорити про "позачасний характер" ідей класиків-геополітиків.

Практична геополітика досліджує географічні фактори, що впливають на формування й здійснення зовнішньої політики. Вона стосується того, як звичайні географічні поняття та сприйняття формують концепції зовнішньої політики й впливають на прийняття зовнішньополітичних рішень.

На відміну від формальних теорій, офіційні особи держави, що залучені до прийняття зовнішньополітичних рішень, користуються практичним та прагматичним геополітичним мисленням, коли намагаються сформувати просторове розуміння світу, використовуючи вже існуючі форми географічного знання з метою вирішення конкретних питань на основі культурних традицій й особливостей для пояснення певних політичних подій.

Прикладом може слугувати формування політики "балканізму" у зовнішній політиці більшості держав після розпаду Югославії та розгортанням війни в Боснії.

Популярна геополітика стосується географічної політики, що формується в результаті обговорення її різноманітними елементами популярної культури, зокрема засобами масової інформації. Вона досліджує питання того, як в рамках окремого соціуму формується та укріплюється колективне національне та транснаціональне сприйняття місць, інших народів, за рамками власних кордонів. Це дилема “національна ідентичність - геополітичне сприйняття”. Саме популярна геополітика виступає механізмом формування суспільної думки щодо проведення зовнішньополітичних акцій окремих країн в різних географічних регіонах. Наприклад, формування образу Іраку перед розгортанням військової операції США та їхніх союзників у березні 2003 р. – антидемократичний режим, держава, що володіє ядерною зброєю тощо. Саме популярна геополітика впливає на формування етноцентричного культурного розуміння та сприйняття певних подій на певних територіях. Так, очевидно, картина світу, що формується ЗМІ, сильно різниться від реальної. Вона відображає інтереси політичних та економічних еліт своїх країн, їх зовнішньополітичні й зовнішньоекономічні орієнтації, сприйняття потенційних союзників та джерел зовнішніх загроз національній безпеці. ЗМІ керуються пріоритетами внутрішньої та зовнішньої політики держави. Самі ЗМІ формують і уявлення про власну країну в світовому співтоваристві.

Структурна геополітика спрямована на дослідження структурних процесів і тенденцій, що впливають на формування зовнішньої політики будь-якого суб’єкту геополітики (держави, блоку держав). Такими процесами в сучасних геополітичних умовах є глобалізація, інформатизація та поширення ризиків, спричинених сучасним етапом розвитку техногенної цивілізації.

Ще до завершення холодної війни починаються процеси, що вплинули на трансформацію просторовості та часовості в світовій політиці. Першим структурним перетворенням є глобалізація – численні культурні та економічні тенденції, що призводять до тіснішого поєднання найбільших економік світу, порушуючи можливість єдиної держави повністю контролювати та управляти економічними процесами в державі. Глобалізація до певної міри вплинула на нестабільність та вразливість міжнародної системи через нерегульованість транснаціональних фінансових потоків. Кризи в процесі глобалізації починаються з фінансової сфери й швидко перетворюються на геополітичні та геостратегічні.

Другий структурний процес – інформатизація, що передбачає заміну виробничого сектору та сфери послуг інформаційними технологіями, формування віртуального простору, розвиток глобальних телекомунікаційних систем. В результаті відбувається трансформація уявлень про простір та час.

Третій процес – поява нових ризиків в результаті швидкого розгортання техногенної цивілізації. Актуальності набуває концепція “суспільства ризиків“ (автори Ентоні Гідденс та Ульріх Бек), в основі якої твердження, що індустріальне суспільство є жертвою власного успіху, формується нове суспільство генералізованих та глобалізованих техногенних ризиків¹⁴⁹. Ризики, породжені до певної міри протистоянням Схід-Захід (розробка технологій по виробленню ядерної зброї, виробництво хімічної зброї, біотероризм та інформаційні війни), на сучасному етапі набувають детериторизований характер й складають небезпеку для всіх держав світу в рівній мірі¹⁵⁰.

Глобалізація, інформатизація та нові техногенні ризики призвели до зміни виміру територіальності геополітики. Окремі науковці говорять про “завершення ери геополітики”¹⁵¹.

З точки зору критичної геополітики, сучасне геополітичне середовище характеризується наступними тенденціями:

1) Проблеми національної безпеки сьогодні є глобальними. В той час, коли регіональні та внутрішньодержавні проблеми безпеки залишаються актуальними, найреальніші загрози, від тероризму до міжнародної злочинності, розповсюдження зброї масового знищення, є детериторизованими та глобальними по природі. Більшість представників на Заході визнають це і наполягають на міжнародних зусиллях по координації цих процесів, але перешкодами на цьому шляху є дві тенденції: односторонність дій та неоізоляціоністські тенденції в окремих державах (як, наприклад, США), що зменшую цінність міжнародних ініціатив; а також небажання низки держав Заходу, союзів цих держав, ґрунтовно досліджувати їхній вклад у посилення глобальної небезпеки в контексті розвитку техногенного мислення, неоліберальних підходів, інформаційних мереж, експорту смертельної зброї та токсинів.

2) Інституції західного світу переживають “кризу перемоги”. У.Бек вважає, що “все частіше ми опиняємося в ситуації, коли механізми безпеки головних світових чи регіональних інституцій та їхні концепції гарантування миру й стабільності виявляються невідповідними існуючим загрозам”¹⁵². Вони не готові до подолання ризиків, що мають позатериторіальний характер. Сучасна геополітика має справу з “ефектом бумерангу”, коли діяльність інституцій створених для гарантування безпеки призвела до протилежного результату. В цьому контексті існує нагальна необхідність перегляду існуючих інституції та створення глобальних систем регулювання та управління.

3) Загроза конрт-модернізму. Сутність контр-модернізму полягає в спробах подолати хаос, спричинений модернізацією, через привернення уваги до національних традицій, суспільного фундаменталізму. Це актуалізує повернення до дослідження питання кордонів, ідентичностей тощо. Як правило, сьогодні західний світ іде по шляху традиційного протиставлення “ми-вони”, що в практичній площині виражається в пошуку аутсайдерів, а саме країн, що не погоджуються іти в фарватері неолібералістських ідей та ринкової економіки. Так, “rogue states” – це приклад територіального виміру "незахідних інших". В даному контексті предметом геополітики на ХХІ ст.. має стати вирішення проблеми пошуку Заходом відповіді на неминуче розповсюдження ЗМЗ та передачу техногенних/інформаційних можливостей і технологій, що передаються державам, розвиваються. “Ми самі розвиваємо технології, що повертаються проти нас”.

Таким чином, критичний підхід до сучасної геополітики більше не визнає державу у якості єдиного і беззаперечного суб’єкту політичної діяльності на всіх рівнях аналізу й акцентують увагу на глобальній природі сучасних ризиків та методів їх подолання. Часто цей підхід пов’язують з геополітикою взаємозалежності.

Розділ 3. Геостратегія України в сучасному геополітичному середовищі.