4.3 Регулювання ринку праці

Регулювання ринку праці полягає в тому, що держава за допомогою економічних важелів - зміни ставок податків і (або) субсидій, а також за допомогою інших заходів може домагатися змін в обсягах попиту та пропозиції на ринку праці, скорочуючи безробіття і збільшуючи рівень зайнятості.

Дані про зайнятих, безробітних і тих, хто не входить до робочої сили, вивчаються щомісяця на підставі національного поточного обстеження населення.

Держава розробляє для регулювання ринку праці певну стратегію.

Стратегія регулювання ринку праці має визначати, на які пріоритети зорієнтована система заходів: на врахування безпосередніх життєвих інтересів усіх членів суспільства; на особливу увагу до становища незаможних громадян; на вимоги справедливого розподілу результатів суспільного виробництва. Вибір серед цих пріоритетів визначатиме соціальну спрямованість процесу регулювання ринку праці та його конкретні методи.

Важливим елементом ринку праці є його інфраструктура. Інфраструктура ринку праці - це сукупність державних та недержавних структур сприяння зайнятості населення, кадрових служб підприємств і фірм, громадських організацій та фондів, які забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією на ринку праці.

До функцій, що виконує інфраструктура ринку праці, належать:

- забезпечення регулювання взаємовідносин між роботодавцями і працівниками з приводу умов пращ, розмірів її оплати, шляхів вирішення соціально-трудових конфліктів, соціальних гарантій тощо;

- захист колективних інтересів працівників (за допомогою професійних спілок) та роботодавців (за допомогою асоціацій роботодавців);

- організація та регулювання зайнятості населення;

- посередництво між працівником і роботодавцем;

- сприяння та допомога у відборі працівників та виборі місця роботи, укладанні трудового контракту тощо.

З метою виконання зазначених функцій інфраструктура ринку праці має містити такі елементи:

1) система регулювання та гарантування зайнятості. Цю систему утворює комплекс нормативних і законодавчих актів, які визначають правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення і його захисту від безробіття, участь держави в цьому процесі. В Україні базовим законом, що визначає відносини у сфері трудової зайнятості, є Закон України «Про зайнятість населення»;

2) система регулювання умов праці - включає закони та нормативні документи, що регулюють порядок використання праці та її безпеку щодо працівників різних категорій. В Україні в основу системи регулювання умов праці покладено Кодекс законів про працю;

3) система регулювання оплати праці - складається із законів, підзаконних актів, договорів, угод, які визначають розмір та форми оплати праці залежно від якісних та кількісних характеристик виконуваної роботи. Основним законом, який регулює відносини в цій сфері, є Закон України «Про оплату праці»;

4) система соціального страхування працівників, у тому числі й на випадок безробіття, - визначає розміри та порядок соціального страхування працівників, умови та порядок надання компенсацій працівникам у зв'язку зі зміною або втратою роботи, перепідготовкою кадрів тощо;

5) система пенсійного страхування працівників - утворюється законодавчими та нормативними документами, відповідними органами з пенсійного страхування працівників і визначає порядок відрахувань працівниками та роботодавцями коштів на пенсійне страхування, умови надання та розміри пенсій тощо;

6) кадрові служби підприємств та організацій, які займаються підбором кадрів потрібної кваліфікації на ринку праці;

7) служби зайнятості та сприяння працевлаштуванню - включають як державні органи сприяння працевлаштуванню (державна служба зайнятості), так і недержавних посередників між працівниками і роботодавцями (кадрові агентства; біржі праці; фірми, що надають консалтингові послуги персоналу; центри профорієнтації тощо);

8) система професійної підготовки та перепідготовки кадрів - складається з інститутів, які надають послуги з професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти, закладів аспірантури і докторантури;

9) професійні об'єднання працівників з метою захисту своїх інтересів (профспілки та інші органи);

10) об'єднання роботодавців для захисту своїх інтересів;

11) громадські фонди та організації сприяння зайнятості.

Рівень розвитку інфраструктури значною мірою впливає на загальну ситуацію, що складається на ринку праці, рівень зайнятості населення, забезпеченість економіки працівниками потрібної кваліфікації, оскільки саме інфраструктура допомагає працівникам і роботодавцям знайти порозуміння в ході здійснення соціально-трудових відносин.

Добре продумана сильна політика на ринку праці може і повинна бути одночасно ефективною і справедливою.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Визначення поняття ринок праці.

2. Що продається на ринку праці: робоча сила чи праця?

3. Основні елементи ринку праці.

4. Функції ринку праці.

5. Моделі ринку праці.

6. Умови для функціонування суто конкурентного ринку праці.

7. Модель взаємодії продавців і покупців праці на конкурентному й монопсонічному ринках праці.

8. Зовнішній і внутрішній ринки праці.

9. Відкритий і прихований ринки праці, їхня сутність.

10. Сегментування ринку праці, його зміст.

11. У чому полягає державне регулювання ринку праці.

12. Роль ринку праці як регулятора зайнятості і безробіття.