10.2 Аналіз продуктивності праці й заробітної плати
Загальноприйняте розуміння того, що продуктивність праці є основним показником інтенсифікації й ефективності праці. Від неї залежать тією чи іншою мірою всі основні показники роботи підприємства: обсяг виробництва продукції, кількість робітників, фонд заробітної плати, розмір прибутку, рівень рентабельності і т. д. Аналіз системи трудових показників дає змогу оцінити вплив кожного показника на загальну результативність праці.
При аналізу продуктивності праці встановлюються:
причини відхилень фактичних показників продуктивності праці від планових і базових;
ступінь впливу кожного фактора на продуктивність праці;
невикористані можливості скорочення кількості працівників і витрат праці;
рівень продуктивності праці за підприємством в цілому і за окремими підрозділами.
Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, часткових і допоміжних показників.
До узагальнюючих показників належать середньорічний, середньоденний і середньогодинний виробіток продукції одним робітником, а також середньорічний виробіток продукції на одного працюючого у вартісному вираженні. Часткові показники — це витрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції певного виду в натуральному вираженні за один людино-день або одну людино-годину. Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт, або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.
Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічне вироблення продукції одним працюючим. Величина його залежить не тільки від виробітку робітників, але й від питомої ваги останніх у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і тривалості робочого дня.
Трудомісткість - витрати робочого часу на одиницю або весь обсяг виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці продукції розраховується відношенням фонду робочого часу на виготовлення і-го виду продукції до обсягу його виробництва в натуральному або умовно-натуральному вимірі. Можна розрахувати і трудомісткість однієї гривні продукції (загальний фонд робочого часу на виробництво всієї продукції потрібно розділити на вартість випущеної продукції). Отриманий показник - обернений до середньогодинного виробітку продукції.
Зниження трудомісткості продукції - найважливіший фактор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці відбувається, у першу чергу, за рахунок зниження трудомісткості продукції.
У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану за її рівнем, причини її зміни і вплив на рівень продуктивності праці. Значний інтерес становить порівняння питомої трудомісткості продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявити передовий досвід і розробити заходи щодо його впровадження на аналізованому підприємстві.
Взаємозв'язок трудомісткості продукції та її якостей, собівартості, обсягу продажів і прибутку має знаходитися постійно в центрі уваги аналітиків.
Для всебічної оцінки виконання плану з трудомісткості продукції та виявлення резервів зростання продуктивності праці необхідно аналізувати виконання норм виробітку робітниками-відрядниками індивідуально та в середньому по підприємству.
Аналіз використання трудових ресурсів на підприємстві, рівня продуктивності праці необхідно розглядати в тісному зв'язку з оплатою праці. З ростом продуктивності праці створюються реальні передумови для підвищення рівня її оплати. При цьому кошти на оплату праці потрібно використовувати таким чином, щоб темпи зростання продуктивності праці перевищували темпи зростання її оплати. Тільки за таких умов створюються можливості для нарощування темпів розширеного відтворення.
У зв'язку із цим аналіз використання коштів на оплату праці на кожному підприємстві має велике значення. У процесі його аналізу необхідно здійснювати систематичний контроль за використанням фонду заробітної плати (оплати праці), виявляти можливості економії коштів шляхом підвищення продуктивності праці і зниження трудомісткості продукції.
Фонд заробітної плати за чинною інструкцією органів статистики містить у собі не тільки фонд оплати праці, що відноситься до поточних витрат підприємства, але й виплати за рахунок коштів соціального захисту і чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
Найбільша питома вага в складі коштів, використаних на споживання, належить фонду оплати праці, що включається в собівартість продукції.
Розпочинаючи аналіз використання фонду заробітної плати, що включається в собівартість продукції, у першу чергу слід розрахувати абсолютне і відносне відхилення фактичної його величини від планової.
Абсолютне відхилення (∆ФЗПабс) визначається порівнянням фактично використаних коштів на оплату праці (ФЗПф) із плановим фондом заробітної плати (ФЗПпл) у цілому за підприємством, виробничими підрозділами і категоріями працівників:
(10.7)
Однак слід мати на увазі, що абсолютне відхилення саме по собі не характеризує використання фонду зарплати, тому що цей показник визначається без урахування ступеня виконання плану з виробництва продукції.
Відносне відхилення розраховується як різниця між фактично нарахованою сумою зарплати і плановим фондом, скоректованим на коефіцієнт виконання плану з виробництва продукції.