2.3 Відтворення ресурсів для праці
Відтворення населення — це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь.
Основними характеристиками відтворення населення є види руху населення, типи і режими відтворення.
Види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються особливостями зміни чисельності та складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах.
Природний рух населення — це результат процесів народження та смерті людей.
Чисельність і склад населення змінюється також у результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення). Такі переміщення викликані різними, але завжди дуже серйозними причинами (політичними, економічними, релігійними тощо). Розрізняють міграцію зовнішню, пов'язану зі зміною країни постійного проживання (еміграцією називається виїзд за межі держави, імміграцією — прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання в межах однієї країни.
Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення.
Особливо звертаємо увагу на економічний рух населення, що пов'язаний зі зміною його трудової активності. Результати цього руху зумовлені передусім економічними чинниками: люди розпочинають або припиняють трудову активність, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.
Відтворення ресурсів для праці — це процес постійного безперервного поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
Що таке населення, і чим воно характеризується?
З якої точки зору розглядає економіка праці населення?
Якими факторами характеризуються кількісний і якісний склади населення?
Характеристика економічно активного населення.
Види зайнятості населення.
Економічно неактивне населення.
Якісна характеристика населення.
Характеристика сучасної демографічної ситуації в Україні.
Яку частину населення розглядає економіка праці?
Які види економічних ресурсів прийнято врахувати під час розгляду ефективності праці?
Характеристика праці як економічного ресурсу.
Характеристика компонентів трудового потенціалу.
Що є основою потенціалу людини?
Що таке відтворення ресурсів для праці?
Тема 3 соціально-трудові відносини
ПЛАН
Сутність соціально-трудових відносин, їх система
Регулювання соціально-трудових відносин
Суть соціального партнерства, переговори та трудовий конфлікт
Система соціального партнерства
3.1 Сутність соціально-трудових відносин, їх система
Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів законодавчої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.
Соціально-трудові відносини в сучасному розумінні їх сутності й змісту є сферою не класового протистояння, а взаємних погоджень, компромісів, угод і договорів між покупцями й продавцями трудових послуг на ринку праці за участю держави. Соціальна трудові відносини пройшли у своєму розвитку чотири стадії.
Ранньокапіталістична, що характеризується повною незахищеністю працівника від свавілля роботодавця.
Конфронтаційна, однією з основних ознак якої є організований страйковий рух.
Стадія змагального співробітництва, для якої характерні динамічний паритет сторін, розуміння їх взаємозалежності.
Стадія соціального партнерства, що характеризується орієнтацією на забезпечення оптимального балансу в реалізації інтересів сторін.
Провідними складовими системи соціально-трудових відносин є їх сторони і суб'єкти. І сторонами, і суб'єктами соціально-трудових відносин називають найманих працівників, роботодавців і державу.
Соціально-трудові відносини як система виявляються у двох формах: 1) фактичні соціально-трудові відносини, які функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях і 2) соціально-трудові правовідносини, що відображають фактичні соціально-трудові відносини на інституціональному, законодавчому, нормотворчому рівнях.
Система соціально-трудових відносин характеризується такими складовими (рис. 3 1).
Створення в Україні нової системи соціально-трудових відносин, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці, має передбачати забезпечення свободи і прав людини (як найманого працівника, так і роботодавця); людський розвиток; розширене створення робочої сили; інтелектуалізацію праці; стабільність і активність зайнятості; захист національного ринку праці; гідну працю; належний соціальний захист і соціальне забезпечення.
Кількість сторін соціально-трудових відносин не може бути більшою трьох (наймані працівники, роботодавці й держава), тоді як число суб'єктів цих відносин може бути великим за рахунок носіїв делегованих прав (об'єднань найманих працівників роботодавців, їхніх представницьких органів, різних державних органів і т. ін.).
Рис. 3.1 Система соціально-трудових відносин (СТВ)
Вчені в галузі соціально-трудових відносин виділяють принаймні чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин.
Перша група — це первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава, місцеве самоврядування). Друга група — це представницькі організації та їхні органи. Вони є носіями делегованих повноважень (об'єднання роботодавців, профспілки, органи влади й управління). Третя група — організації через які реалізується соціальний діалог (Національна рада соціального партнерства, інші постійні або тимчасові органи в галузях, регіонах, на підприємствах (організаціях). Четверта група — це органи, покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів, попереджувати загострення соціально-трудових відносин (посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри тощо), а також навчальні, інформаційні, консультативні та інші формування.
Значення держави в соціально-трудових відносинах проявиться у тих функціях, які вона традиційно виконує. Умовно ці функції можна назвати так:
законотворення, встановлення норм і правил;
гарантія і захист прав;
створення робочих місць (держава як роботодавець);
арбітраж і регулювання;
примирення сторін, забезпечення злагоди.