Створення умов, спрямованих на формування здоров’язбережувальної компетентності учнів в умовах групи продовженого дня

 

На сучасному етапі реформаційних перетворень в Україні здоров'я громадян є одним із складників національного розвитку. У зв'язку з цим збереження та зміцнення здоров'я дітей є одним із головних завдань соціальної програми нашої держави. Для розв’язання даного завдання необхідно сформувати в дітей стійку мотивацію до здорового способу життя, здійснити комплекс здоров’язбережувальних заходів, спрямованих на усвідомлення ними цінності свого здоров'я.

Тривогу викликає відсутність у дітей шкільного віку спеціальних знань, переконань у необхідності додержання здорового способу життя, нездатність обмежити вплив руйнівних факторів, що призводять до втрати здоров'я. Випускники загальноосвітніх шкіл та шкіл-інтернатів мають брак знань про способи збереження та зміцнення здоров'я, у них не сформовані навички здорового способу життя.

Відомо, що вирішення питання формування здорового способу життя школярів багато в чому залежить від діяльності педагога. Безперечно така діяльність проходить наскрізно через усю шкільну освіту. Та особливого значення вона набуває у професійній діяльності вихователя.

Поняття «компетентність» у педагогічній сфері розглядається багатьма українськими вченими-педагогами (Н. Бібік, Л. Ващенко, М. Кухарєв, А. Маркова,  А. Новиков, Л. Паращенко, О. Савченко, М. Тарасович та інші). Вони визначають «компетентність» – як проінформованість, обізнаність, авторитетність. Компетентність у перекладі з латинської «competentia» означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід.

Згідно з Положенням про групу продовженого дня турбота про здоров’я вихованців – одне з головних завдань вихователя. Турбуватися професійно – означає бути готовим до використання педагогічних методів у відповідності до сучасних медико-біологічних уявлень про ріст і розвиток організму та вплив чинників довкілля на здоров’я дитини, а також правильно організовувати, реалізовувати та контролювати хід діяльності, спрямованої на збереження здоров’я. Суттєвою умовою в роботі з учнями є готовність педагога власним прикладом показувати переваги здорового способу життя та його значення в становленні успішної людини.

Пріоритетність здоров’язбережувальної функції школи постійно утверджував В.Сухомлинський. Адже в педагогічній діяльності Василя Олександровича завжди порушувалася проблема фізичного розвитку і здоров’я дітей. Він зазначав: «…Турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи і тривоги про дітей протягом перших чотирьох років навчання, то більша половина їх – про здоров’я. Турбота про здоров’я неможлива без постійного зв’язку із сім’єю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші два роки навчання дітей у школі, – це бесіди про здоров’я малюків».

Як показує практика, вагомими умовами, що утруднюють формування в молодших школярів здорового способу життя, є низький рівень у дітей, батьків та вчителів належних знань про здоров’я та здоровий спосіб життя, а також недостатня діяльність щодо формування в них екологічної, естетичної та фізичної культури.

Особливого значення в процесі формування здорового способу життя молодших школярів набувають систематичність, безперервність та послідовність їх навчання і виховання, які дають можливість поступово ускладнювати та проводити оздоровчу роботу з ними.

Навчити зберегти та зміцнити здоров’я учнів вихователю допомагає вміння використовувати здоров’язбережувальні технології. Вітчизняні та зарубіжні науковці  вважають, що під здоров’язбережувальними освітніми технологіями в широкому розумінні цього слова необхідно розуміти всі педагогічні технології, які не шкодять здоров’ю учнів.

Відомо, що група продовженого дня є однією із форм виховання дітей і допомагає створювати найсприятливіші умови для їхнього відпочинку, навчання і виховання, поєднувати навчально-виховну роботу на уроках і в позаурочний час. Вона забезпечує, враховуючи вікові особливості, їхній розумовий, моральний, естетичний, фізичний, духовний розвиток.

Як показує досвід, успішна робота продовженого дня залежить не тільки від того, наскільки цілеспрямовано спланована робота вихователем, але й наскільки правильно організований у ній режим. Від раціонального, з точки зору педагогічної і гігієнічної побудови, режиму залежить підвищення успішності, збереження достатньої працездатності і попередження втомлюваності учнів. Дотримання упродовж тривалого часу правильного режиму сприяє зміцненню здоров’я, створює життєрадісний настрій і підвищує працездатність школярів. 

Отже, кожен вихователь є причетним до створення здоров’язбережувального освітнього простору. Він повинен усвідомити, яку відповідальність він несе, як оптимально розподілити і раціонально використати час перебування дітей у ГПД, які ефективні форми і методи виховних впливів на дітей використовувати.    

Розглядаючи здоров’я дітей із чотирьох найважливіших аспектів (фізичного, духовного, психічного і соціального) досвідчені вихователі розробляють систему заходів, що спрямовані на формування здоров’язберігаючої компетентності. Проводяться здоров’яукріплюючі хвилинки, які називаються "паузами збереження, розвитку і зміцнення фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я", застосовуються комплекси вправ, спрямовані на зміцнення і підтримку м’язів, органів дихання, зору...

Формування навичок здорового способу життя вихователі реалізовують через спортивні години («Веселі старти», «Спортивні розваги»,  «Спортивні свята», «Олімпійськими шляхами до здорового майбутнього», «Козацькі забави» та ін.) та щоденні прогулянки, які мають тривати до півтори години, обов’язково включаючи рухливі ігри, забави тощо. Всі виховні заходи мають бути цікавими, веселими, захоплюючими. Це сприятиме створенню гарного настрою, зміцненню здоров’я, виховуватиме в учнів найкращі риси характеру, розвиватиме інтелект.

Уміння і навички, що стосуються здорового способу життя і безпеки життєдіяльності, потребують багаторазового вправляння, тому в організації їх застосовування на практиці мають  переважати практичні вправи і ігрові ситуації, індивідуальна й групова діяльність. Бажано практикувати заучування приказок та прислів’їв про здоров’я. Обов’язковим є зв'язок із життєвим досвідом дітей, урахування умов, в яких вони перебувають удома.

Група продовженого дня повинна стати острівцем людяності й любові, творчості й постійного пошуку, щоб школярі протягом усього життя дотримувались золотого правила: розум у голові, чесність у серці, здоров’я в тілі.

Загалом, вихователі нашої області намагаються дотримуватись основних завдань, прописаних у Положенні  про групи продовженого дня. На засіданнях методичних об’єднань, районних і обласних творчих груп виробляють спільні шляхи розв’язання педагогічних проблем, в тому числі і здоров’язбережувальних.

На курсах підвищення кваліфікації при ОІППО вихователі удосконалюють свій науково-методичний рівень, практичні умінні і навички  через обмін досвідом роботи.

До вашої уваги пропонуємо витяг матеріалів групового курсового проекту слухачів курсів підвищення кваліфікації вихователів груп продовженого дня та шкіл-інтернатів «Створення умов, спрямованих на формування здоров’язбережувальної компетентності учнів в умовах групи продовженого дня», які стануть суттєвою допомогою у роботі вихователям, класним керівникам.

У розробці проекту взяли участь тридцять вихователів.

Тема. Формування інноваційного стилю педагога - вихователя. Автор: Мельничук Олена Михайлівна – методист МК управління освіти Житомирської міської ради

План 1. Технологічний підхід в освіті 2. Сучасна педагогічна технологія 3. Технологія виховного процесу 4. Впровадження інтерактивних технологій 5. Технологія саморозвитку 6. Організація роботи ГПД 7. Найважливіші умови організації навчально-виховного процесу, ідеї особистісно орієнтованої системи виховання. 8. Типові помилки, яких припускаються вихователі, можливі шляхи вдосконалення діяльності ГПД Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, учень сучасної школи повинен володіти певними якостями:

• гнучко адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях;

• самостійно та критично мислити;

• уміти бачити та формувати проблему (в особистому та професійному плані), знаходити шляхи раціонального її вирішення;

• усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в оточуючій його дійсності;

• бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити;

• грамотно працювати з інформацією (вміти збирати потрібні факти, аналізувати їх, висувати гіпотези вирішення проблем, робити необхідні узагальнення, зіставлення з аналогічними або альтернативними варіантами розв'язання, встановлювати статистичні закономірності, робити аргументовані висновки, використовувати їх для вирішення нових проблем);

• бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в колективі, у різних галузях, різних ситуаціях, легко запобігати та вміти виходити з будь-яких конфліктних ситуацій;

• вміти самостійно працювати над розвитком особистої моральності, інтелекту, культурного рівня [15].

Таким чином, головний стратегічний напрям розвитку світової та вітчизняної системи освіти лежить в площині вирішення проблем розвитку особистості учня та вчителя, технологізації цього процесу. В умовах цієї парадигми освіти вихователь найчастіше виступає в ролі організатора всіх видів діяльності учня як компетентний консультант і помічник. Його професійні вміння повинні бути спрямовані не просто на контроль знань та умінь школярів, а на діагностику їх діяльності та розвитку. Це значно складніше, ніж традиційна освіта. Педагогічна технологія – науково обґрунтована педагогічна (дидактична) система, яка гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій, спроектованих на розв'язання проміжних цілей і наперед визначений кінцевий результат Сучасна педагогічна технологія охоплює коло теоретичних та практичних питань керування, організації навчального процесу, методів та засобів навчання.  Виховання є цілеспрямованим процесом, зміст та організація якого визначаються метою як очікуваним ідеальним результатом. Технологія виховного процесу фіксує доцільні кроки учасників освітнього процесу, підпорядковується виховній меті. Технологічний підхід уможливлює процес активізації, інтенсифікації, оптимізації виховної діяльності за умов збереження унікальності внутрішнього світу та індивідуального досвіду вихованців. Технологія виховного процесу є послідовним розгортанням педагогічної діяльності та спілкування, спрямованих на досягнення конкретної виховної мети у педагогічній системі та її підструктурах.  Складовими виховних технологій є форми організації (індивідуальні, групові, колективні), методи як способи впливу на дітей та учнівську молодь, прийоми та засоби виховання. Виховні технології ґрунтуються не на механізмах зовнішнього підкріплення (заохочення, покарання тощо), а на рефлексивно-вольових механізмах(співпереживання, позитивне емоційне оцінювання), які апелюють, насамперед, до самосвідомості та творчого ставлення вихованців до суспільних норм і цінностей. До найбільш ефективних належать інтерактивні технології, з допомогою яких педагог у ході спілкування з вихованцем інтерпретує життєві події, впливає на конструювання ним своїх особистісних дій, сприяє активізації діяльності вихованця, вправляє його у самоконтролі та саморегуляції. У навчально-виховному процесі все ширше використовуються активні форми і методи роботи: тренінги, рольові ігри, мозкові штурми, диспути, дебати, аналіз ситуацій, різноманітні вправи тощо.  Впровадження інтерактивних технологій здійснюється за такими напрямами:  - у процесі викладання предметів гуманітарного та природничого циклів; - у процесі позакласної, позашкільної виховної діяльності, у роботі з батьками; - через загальноосвітні, позашкільні навчальні заклади, соціальні служби, спеціальні заклади; - через взаємодію з дитячими і молодіжними громадськими організаціями; - через діяльність органів учнівського самоврядування; - через законодавчу політику у галузі освіти, охорони здоров'я, соціальної діяльності щодо виховної роботи з учнівською молоддю. Технологія саморозвитку Провідні положення:

• виховання повинно бути вільним;

• виховання повинно бути індивідуальним;

• виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.

Мета і завдання Мета: постачати “матеріал” для природного процесу саморозвитку. Завдання:

1. Навчити дитину робити свій вибір.

2. Виробити уміння користуватися наданими свободою і довірою.

3. Навчити шанобливого ставлення до всіх оточуючих.

4. Сформувати культуру поведінки.

5. Навчити дитину самостійно планувати свою діяльність і досягати наміченого.

Робота в ГПД потребує високого рівня професійної підготовки педагога. Багато молодих вихователів зустрічають значні труднощі в організації діяльності ГПД, недооцінюють можливості, які надає режим подовженого дня, у збільшенні ефективності навчально-виховної роботи. Підготовка вчителя до роботи у подовженому дні передбачає психологічне, педагогічне і методичне переосмислення всього навчального процесу. Вихователь має досконало знати особливості організації життя й діяльності дітей у позаурочний час. У ГПД для проведення позаурочної виховної роботи виділяється чимало часу і створюються необхідні умови. Утім, спостерігається, що ті самі педагоги, які вміло використовують час уроків, не спроможні розпорядитися виділеним позаурочним часом і скористатися наявними умовами для проведення виховної роботи. Часто в ГПД життя учнів занадто регламентоване, тому недостатньо задовольняються їх потреби у руховій активності, стримується розвиток ініціативи, самостійності. Спостерігається перевантаження дітей навчальною діяльністю. Не завжди ефективна й позаурочна виховна робота. Організація роботи ГПД – різноманітні форми планування, варіанти режиму роботи класів-груп та різновікових груп, рекомендації щодо обладнання ігрової кімнати тощо.

1. Посадова інструкція вихователя.

2. Організація (перелік обладнання, режим дня). Планування (навчально-виховна робота, бесіди, щоденний план). Контроль.

3. Система роботи ГПД.

Позанавчальна робота – найдоцільніші в умовах ГПД форми позанавчальної діяльності. Для збереження працездатності школярів упродовж дня запропоновано активний відпочинок школярів (фізкультхвилинки иа ігри, прогулянки у природі, розвивальні заняття – методика ТРВЗ, аплікації з геометричних фігур тощо).  А тереп - ще про один засадничий момент. Вдумаймося у саму назву - група продовженого дня. Час перебування дитини у школі продовжується. Завважте: продовжується не навчання і виховання, а день. А в чому, власне, відмінність? Коли дитина перебуває у школі, для неї урок чи виховна година стають своєрідними одиницями вимірювання життєдіяльності (такими, скажімо, як для вимірювання маси фізичного тіла - кілограм, для вимірювання часу - секунда). Запитайте вранці дитину: коли ти повернешся зі школи?". І почуєте у відповідь: На сьогодні п'ять уpoкiв, отже близько другої. А якщо вона погано розуміє навчальний матеріал, відчуває дискомфорт на уроці захворіла чи має погані стосунки з товаришами – тоді вона відміряє час перебування в школі кількістю “відсиджених" уроків: "От іще два залишилось, один. Нарешті. - Дзвоник!.." Незрідка діти вживають слово "відбути": цей день, математику, Марію Петрівну... Звісно, далеко не всі діти відбувають шкільний час. Проте, розмірковуючи, чим вимірюється індивідуальний простір дитини у школі, приходимо до думки, що саме такого типу судження дітей окреслюють ці своєрідні "одиниці" виміру. Вони добре ілюструють особливості перебігу психологічного часу дитини у школі. Далі йтиметься про день, як "одиницю виміру". Це зауваження має сутнісний і навіть методологічний рівень значущості. Не "урок", "захід" "година", а "день". Уроками виміряються навчальна діяльність, годинами - час підготовки домашніх завдань, бесід, прогулянок, тобто конкретно якоїсь форми організації діяльності. День - це не та чи інша робота, а одиниця виміру самого життя дитини. Від того, як вдасться вихователеві заповнити час діяльністю, необхідною школяреві, й залежить бути йому в групі чи в і д б у т и. Розглянемо деякі типові помилки, яких припускаються вихователі, й окреслимо можливі шляхи вдосконалення діяльності ГПД, зважаючи на висловлене зауваження  Типові помилки, яких припускаються вихователі, можливі шляхи вдосконалення діяльності ГПД 1. Домінування типу мислення вихователя над мисленням дитини 2. Схильність розмежовувати життя групи на дискретні частини - самостійні одиниці, які можуть спершу під час планування (закладаючись вихователем у плануванні роботи групи), а потім у реальному функціонуванні групи організуватись у систему. 3. Надміру шанобливе ставлення до знань учнів.  4. Применшення ролі виховання - порівняно з навчанням 5. Недооцінка методів зорієнтованих на те, щоб формувати вміння дітей жити в групі, спільно розподіляти обов’язки й діяти.  6. Слабка технологізація діяльності групи продовженого дня.  7. Домінування ролі вчителя як наглядача й управителя.  8. Невміння вихователя вчитись у дітей. Неготовність до відкритості у спілкуванні з ними.  9. Недостатнє знання вихователями дитячої психології.  10. Невміння співпрацювати з батьками, використовувати їхній потенціал, враховувати те, що змінилися не лише діти а й те, що змін зазнали і їхні батьки.