- •План нормативного курсу «Екологія рослин»
- •Загальні рекомендації
- •Модуль I «систематична різноманітність екологічних груп рослин» Лабораторна робота 1 «Різноманітність та спільні риси вищих рослин»
- •Завдання
- •Питання до обговорення (в ході семінару)
- •Пояснення
- •Література
- •Лабораторна робота 3 «Різноманітність та екологічні групи Плауноподібних, Хвощеподібних, Папоротеподібних»
- •Завдання:
- •Література
- •Лабораторна робота 2 «Різноманітність та екологічні групи Мохоподібних»
- •Завдання
- •Питання до обговорення
- •Література
- •Лабораторна робота 4 «Різноманітність та екологічні групи Голонасінних»
- •Завдання
- •Питання до обговорення
- •Пояснення
- •Рекомендовані ілюстрації
- •Література
- •Лабораторна робота 5 «Покритонасінні. Екологічні адаптації у біології цвітіння»
- •Завдання
- •Питання до обговорення
- •Пояснення
- •Література
- •Лабораторна робота 6 «Екологічні адаптації плодоношення та обнасінення»
- •Завдання
- •Питання до обговорення
- •Пояснення
- •Література
- •Лабораторна робота 7 «Різноманітність та екологічні групи Покритонасінних»
- •Завдання:
- •Питання до обговорення
- •Пояснення
- •Література
- •Модуль II «адаптації рослин до провідних екологічних факторів» Лабораторна робота 8 «Екологічні адаптації листків і стебел рослин»
- •Завдання
- •Питання до обговорення
- •Пояснення
- •Література
- •Лабораторна робота 9 «Екологічні адаптації коренів рослин»
- •Завдання
- •Питання до обговорення
- •Пояснення
- •Література
- •Література
- •Модуль III «екологічна амплітуда та екологічні групи видів рослин» Лабораторна робота 11 «Видова різноманітність екологічних груп рослин за відношенням до умов освітлення»
- •Завдання
- •Питання до обговорення
- •Пояснення
- •Література
- •Лабораторна робота 12 «Видова різноманітність екологічних груп та біоіндикаторів за відношенням до умов зволоження»
- •Завдання
- •Питання до обговорення
- •Пояснення
- •Література
- •Лабораторна робота 13 «Видова різноманітність екологічних груп рослин та рослин-біоіндикаторів за відношенням до грунтових умов»
- •Завдання
- •Питання до обговорення
- •Пояснення
- •Лабораторна робота 14 «Різноманітність взаємовідносин між рослинами та іншими живими організмами»
- •Завдання
- •Питання до обговорення
- •Пояснення
- •Література
- •Загальний список рекомендованої літератури
Література
Лархер В. Экология растений. – М.: Мир, 1978. - Глава 8.
Ботаніка. Морфология и анатомия растений. / А.Е. Васильев, Воронин Н.С., Еленевский А.Г. и др. – М.: Просвещение, 1988. – С.440-467.
Модуль III «екологічна амплітуда та екологічні групи видів рослин» Лабораторна робота 11 «Видова різноманітність екологічних груп рослин за відношенням до умов освітлення»
Об’єкти:
Геліофіти – вероніка широколиста, в.дібровна, бузок, нечуйвітер волохатенький, осот польовий, осока колхідська, стоколос безостий, тимофіївка, райграс високий, дуб, ясен, сосна, ефемероїди – анемона, зірочки жовті, ряст;
Тінелюбні рослини – квасениця звичайна, веснівка дволиста, перестріч гайовий; адокса мускусна, вороняче око звичайне, копитняк європейський, медунка темна, щитник чоловічий, плющ звичайний.
Тіневитривалі – тонконіг лучний, костриця червона, грястиця збірна, суниці, липа, черемха, ялина, більшість кімнатних рослин.
Матеріал: гербарій «Екологічні групи рослин по відношення до освітлення».
Завдання
Розглянути гербарій.
Виписати в альбом усіх розглянутих представників по окремих екологічних групах.
Записати для кожного розглянутого представника типи його місцезростань у природі.
Пригадати структурні та фізіологічні адаптації, що відрізняють геліофітів від сціофітів.
Питання до обговорення
Межі витривалості за провідними екологічними факторами представників лісів, лук та боліт: дуб звичайний, верба біла, в’яз, деревій звичайний, лобода, чорниця, очерет, щитник чоловічий, бузина чорна, сфагнум магеланський, частуха ланцетовидна.
Класифікація екологічних груп рослин за відношенням до освітленості та їхні екологічні вимоги.
Видова різноманітність світлолюбних рослин. Типи місцезростань світлолюбних рослин.
Видова різноманітність тінелюбних та тіневитривалих рослин.
Типи місцезростань тінелюбних та тіневитривалих рослин.
Пристосування у будові світлолюбних рослин до режиму освітлення (повторення пройденого матеріалу).
Пристосування у будові тіневитривалих рослин до режиму освітлення (повторення пройденого матеріалу).
Пояснення
Кожен вид рослин існує лише в обмеженому діапазоні умов середовища – температурного режиму протягом року, коливань вологості повітря та грунту, мінерального і механічного складу грунту та його аерації, освітлення в екосистемі, щільності грунту, конкуренції та зв’язків з іншими організмами. Для позначення діапазону умов, в яких трапляється з більшою чи меншою рясністю один вид рослин, існує кілька термінів, але означають вони одне і те ж: екологічна амплітуда, амплітуда толерантності або екологічна валентність.
Рис. 7. Умовна схема екологічної амплітуди видів. По осі X – значення екологічних факторів, від яких залежить життєдіяльність рослини, у напрямку збільшення; по осі Y – інтенсивність життєдіяльності, яку оцінюють за одним з показників життєдіяльності організму чи популяції, що піддаються вимірюванню, наприклад, за показниками життєвості (див. пояснення про життєвість нижче).
Рис. 8. Продуктивність лучних злаків в залежності від глибини грунтових вод (Вальтер, 1968)
Рис. 9. Екологічні ареали трьох видів рослин за відношенням до зволоження (У) та багатства грунту на елементи мінерального живлення (БЗ) (Раменський и др..1956).
Пояснення до рисунка: m – трапляється масово, більше, ніж у 50% випадків, с – рясно, трапляється у 31-50% випадків; n – вид трапляється рідко, у 5-30% випадків, і не рясно; p – дуже рідкісний, трапляється поодиноко, не більше, ніж у 4% випадків;
1 – евритопний степовий вид костриця валіська, або типчак, 2 – евритопний лучний вид костриця лучна, 3 – помірно евритопний болотний вид осока лисяча.
Розглядаючи рисунок 9, зверніть увагу, що місця масового і найбільш рясного трапляння кожного з видів знаходяться в незалежних екологічних нішах і не перекриваються.
Рис. 10. Екологічна амплітуда трьох видів рослин: 1 – тінелюбної, 2 - тіневитривалої, 3 – світлолюбної.
За шириною екологічної амплітуди є стенотопні (вузько спеціалізовані) та евритопні (зі значною шириною зони витривалості) рослини. Наприклад, сосна звичайна і дуб звичайний ростуть на різноманітних різних за мінеральним складом та вологістю грунтах, порівняно з буком лісовим чи ясеном, для яких діапазон цих умов значно вужчий. Очерет трапляється у різноманітних умовах заболочених земель, тоді як росичка, пухівка чи бобівник, також болотні рослини, але вузько спеціалізовані.
В Україні до видів з досить широкою амплітудою толерантності за багатьма екологічними факторами належать, як вже згадувалося, сосна звичайна, дуб звичайний, очерет звичайний, а також дуб скельний, липа серцелиста, злаки - грястиця збірна, тонконіг лучний, типчак, бобові – деякі види конюшин, робінія (біла акація) та багато інших. Чимало прикладів стенотопних рослин міститься у списках Червоної книги України.
Уся різноманітність видів рослин, які більш-менш однаково реагують на один екологічний фактор та мають спільні вимоги до дії фактора, називається однією екологічною групою.
Сьогодні добре відомі екологічні групи рослин за освітленістю, температурним режимом у кліматі, вологістю клімату, вологістю грунту, перемінністю грунтового зволоження, багатством грунту на головні мінеральні елементи живлення, вмістом у грунті азоту в доступних формах, гумусу, кальцію, розчинних солей (сульфатів, хлоридів, карбонатів та гідрокарбонатів), механічним складом та аерованістю грунту, його щільністю і рН (реакцією грунтового розчину), близькістю грунтових вод, пасовищним навантаженням, забрудненням водойм органічними речовинами та деякі ін.
Далеко не для кожного виду рослин нині відоме його відношення до окремих екологічних факторів. Останні 50-60 років групами вчених ведеться дослідницька робота по з’ясуванню екологічних амплітуд рослин Європи. Знання екологічних вимог кожної рослини дозволяє дешево та швидко оцінити основні показники та стан якості середовища. Деякі види рослин для цього завдання особливо інформативні, тому їх називають біоіндикаторами середовища.
На рис.7 зона нормальної життєдіяльності виду означає його умовний екологічний оптимум. В таких умовах основні фізіологічні процеси протікають дуже добре або принаймні нормально, рослини досягають генеративного періоду і розмножуються, а популяції – збільшують свою чисельність та площі.
Екологічний оптимум – це діапазон умов, у яких спостерігається пік процвітання і показників життєдіяльності рослин даного виду.
Як показали досліди, у штучному, експериментальному середовищі рослини почуваються краще і ростуть швидше, а також з вищою продуктивністю у такому діапазоні умов, що більш-менш відрізняється від умов їхнього найбільш масового і продуктивного зростання у природі. Простіше, оптимальні для виду умови в експерименті відрізняються від оптимальних для нього у природі. В експериментальних умовах види вирощують або поодинці, або в маловидових сумісних посадках. В чому може полягати причина відмінності сприятливого режиму в природі та у дослідах?
Фітоценотичний, або ценотичний оптимум – це діапазон умов, за яких спостерігається пік трапляння і рясності рослин даного виду в місцях його природного зростання. Ценотичний оптимум часто відрізняється від екологічного, він певною мірою «зсунутий» у менш сприятливий бік через конкуренцію між видами. Видозмінюючи свої екологічні потреби у природі, види рослин уникають надмірної конкуренції між собою (рис.9-10).
Як оцінити екологічний оптимум та визначити зони песимуму для виду рослин? Для цього потрібні такі матеріали:
Репрезентативний, тобто достатньо масивний і повний – набір відомостей про трапляння виду в різних екологічних умовах в різних частинах його ареалу;
результати спостережень за рясністю та життєвістю особин у популяціях.
Життєвість, або ступінь розвитку особин, що показує сприятливість умов середовища, звичайно оцінюють за двома або кількома із перерахованих нижче кількісних показників:
Загальна надземна біомаса рослини.
Відношення маси листків до загальної біомаси рослини.
Загальна площа листкової поверхні.
Інтенсивність або швидкість росту і галуження.
Кущистість (для злаків) – кількість вегетативних пагонів на дернину.
Репродуктивне зусилля – відношення маси репродуктивних органів (генеративні пагони, квітки або плоди) до загальної маси рослини.
У багаторічників високе репродуктивне зусилля частіше означає сприятливі умови існування. Проте, дослідження Т.І. Мельника (2005) свідчать на користь того, що у популяціях однорічних бур’янів (лободи білої, гірчака шорсткого, підбіла звичайного, гикавки сірої, бромуса м’якого, подорожника ланцетовидного, подорожника великого репродуктивне зусилля більш-менш стабільне або навіть підвищується з ростом стресів (порушень) в урбанізованих міських зонах.
Екологічні групи за відношенням до освітлення
За вимогами до умов освітлення рослини діляться на кілька екологічних груп:
Світлолюбні (світлові), або геліофіти. Такі рослини трапляються на відкритих постійно добре освітлених місцезростаннях – на луках, у степах, на відкритих схилах, скелях, на поверхні водойм.
Тінелюбні (тіньові), або сціофіти – рослини, що постійно знаходяться в умовах достатнього або сильного затінення і нормально розвиваються лише за таких умов, а сильне освітлення прямими сонячними променями переносять погано. Це значна частина рослин підліску у хвойних та широколистяних лісах, занурених у воду, а також рослини, що ростуть у заглибинах та неосвітлених місцях скель.
За освітленості 0,1–0,2 % можуть рости лише мохи і деякі види плаунів (відділ Плауноподібні). Плауну достатньо 0,25-0,5 % повного денного світла. Квіткові рослини зустрічаються там, де освітленість у похмурі дні досягає не менше 0,5-1%. Відомими сціофітами є лісові папороті, бегонії, копитняк, розрив-трава, квасениця звичайна, грушанки, веснівка дволиста, деякі види родини Маренові, Комелінові.
Тіневитривалі, або факультативні геліофіти – рослини, що можуть переносити незначне і помірне затінення, проте, добре ростуть на освітлених ділянках. Це переважаюча частина рослин, і вони легше пристосовуються до мінливих умов освітлення. Такі рослини можна зустріти на узліссях, у світлих лісах – соснових чи березових, на лісових галявинах, вирубках.
