Пояснення

Голонасінні – відділ рослин, у якого основним типом розмноження є насінне.

Вегетативна будова таких рослин, як сосна та гінкго, ефедра та тис, ялівець та саговник, вельвічія та подокарп, неймовірно різниться. Однак, є спільні риси відділу:

• Поява насіння. Насінини розвиваються з насінних зачатків, після запліднення, і розташовані відкрито, на лусках в особливих органах розмноження – стробілах, або шишках. Шишки мають різний розмір і форму (справжні дерев’яніючі шишки, шишечки, «сережки» чи ін.).

• Мікроскопічні структури статевого розмноження – пилок та ті, що знаходяться у насінних зачатках.

Насінина, на відміну від спори, – багатоклітинний, досить великий орган, надійніше за спори захищений від морозів, пересихання, підтоплення або інших несприятливих факторів.

Насіння формується повільніше за спори, проте, і зберігає свою життєздатність незрівнянно довше. Всередині насінини міститься зародок майбутньої рослини, яка також буде розмножуватися насінням.

Пригадайте, що зі спори у судинних рослин утворюється звичайно досить дрібний організм, який розмножується статевим способом і повністю відрізняється від тих особин, на яких ці спори утворилися. Інакше кажучи, у попередніх кількох відділів спорових рослин має місце очевидне чергування особин різних поколінь, різної вегетативної будови та різних способів розмноження. Відтворення собі подібних особин здійснюється лише через одне покоління.

У голонасінних такого чергування, на перший погляд, не спостерігається, і всі особини подібні за будовою. Однак, зміна поколінь у представників цього відділу є, і вона зводиться до появи мікроскопічних органів статевого розмноження у певний, досить короткий відрізок життєвого циклу.

Органи та клітини статевого розмноження захищені у насінних зачатках та в пилку. В еволюції рослинного світу, коли, за палеонтологічними даними, клімат почав змінюватися зі стабільно теплого і дуже вологого на прохолодніший і значно сухіший, такий захист гарантував краще і триваліше виживання, а також зменшив залежність процесу перенесення чоловічих статевих клітин до жіночих від зовнішніх умов.

Завдяки статевому розмноженню та заплідненню з’являється зародок. Згодом за статевим розмноженням у голонасінних рослин розпочинається процес утворення насіння.

Новоутворений зародок повільно розвивається у новому органі – насінні. В більшості випадків, насінина у зрілому стані відривається від материнського пагона та опадає на землю. Насіння не обов’язково проростає одразу після дозрівання чи осипання. Якщо умови для проростання несприятливі, насіння може довгий час – від трьох до кількох десятків років – перебувати у спокої, зберігаючи життєздатність.

Зріле насіння містить у собі мініатюрний зародок майбутньої рослини, оточений живильною запасаючою тканиною – ендоспермом, а також захисними покривами, часто дуже твердими.

За життєвими формами, голонасінні – це дерев’янисті рослини: дерева, кущі, напівкущі або кущовидні рослини. Існує серед них один вид здерев’янілих ліан, але відсутні трави.

Сосна звичайна – лісоутворююча порода в Україні. Вид має широку екологічну амплітуду, росте на грунтах різного механічного складу та родючості. Соснові ліси формуються навіть на дуже бідних піщаних сухих грунтах, а також на бідних, кислих заболочених грунтах органогенного походження. Світлолюбна порода, але в дуже молодому віці краще росте під захистом покривних порід – берези, осики, світлих кущів. Більш швидкоросла за ялину. Сосна звичайна – несильний едифікатор у лісах, може витіснятися такими породами, як ялина та дуб.

Ялина звичайна – ще одна важлива хвойна лісоутворююча порода в Україні, особливо в Карпатах. Ця порода також має широку екологічну амплітуду, хоча більш вибаглива до вологості і родючості грунтів за сосну звичайну: ялина не росте на бідних піщаних та супіщаних грунтах, а також на сухих; не зустрічається вона і на кислих оліготрофних сфагнових болотах. Погано росте або всихає у кліматі з низькою вологістю повітря. Дуже тіневитривала порода. Повільно росте, в дуже молодому віці її виживання без покривних порід – незадовільне. Ялина звичайна – сильний, висококонкурентний едифікатор у лісах, особливо в помірно-холодних та вологих умовах, як, наприклад, у Карпатах на висоті 750-1000 м н.р.м.

Багато видів голонасінних – мікоризоутворювачі: живильні корінці сосни, ялини, ялиці живуть в симбіозі з грибницею таких грибів, як маслюки, лисички та ще більше десятка шапинкових і не тільки грибів. Через відсутність можливості мікоризоутворення у культурі хвойні породи гірше ростуть.

Хвойні дерева чутливіші за інші до забруднення повітря. Під впливом загазованості сполуками сірки, азоту, вуглеводнями, а також після кислотних дощів хвоя скорочує тривалість свого життя до одного року (у чистому середовищі хвоїнки вічнозелених порід функціонують на дереві 3-12 років), вкривається некрозними плямами або зовсім опадає.