Захоплення українських земель Польщею

Спираючись на підтримку польської і волинської! шляхти, король Сигізмунд II Августу березні 1569 р. видав універсал про приєднання Підляського й Волинського воєводств до Польського королівства. Місцева шляхта за цим універсалом зрівнювалася у правах з польською. Король оголосив посполите рушення і погрозив відібрати маєтки й уряди (посади) у тих панів, які не присягнуть на вірність королю. Магнати, враховуючи масовий настрій місцевої шляхти, змушені були скоритися; 24 травня 1569 р. вони склади присягу Короні Польській.

Слідом за тим король оголосив про приєднання до Польського королівства Київського і Брацлавського воєводств. Цей акт завершив захоплення Польщею практично усіх українських земель (крім Закарпаття, Північної Буковини і Чернігово-Сіверщини). Під Литвою залишилися тільки північно-західні руські землі: Берестейщина і Пінщина.

1 липня 1569 р. посли Великого князівства Литовського підписали акт про унію Литви і Польщі (Люблінська унія). Обидві держави об'єднувалися в єдину Річ Посполиту. Передбачалося, що її очолюватимуть виборний король, спільний сейм і сенат, а договори з іноземними державами укладатимуться від імені Речі Посполитої. Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідовувалися, запроваджувалася єдина монетна система. За Литвою зберігалася лише обмежена автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбу й державної ("руської") мови.

Об'єднання в одній державі Польщі, України та Литви поставило Річ Посполиту в один ряд з наймогутнішими країнами Європи. Вона одержала перемогу у Лівонській війні з Московією.

Однак чернігово-сіверські землі продовжували залишатися в складі Росії. Тут наростає невдоволення широких мас кріпосницькою і централізаторською політикою російського царизму; визрівало повстання. Його початок прискорили правлячі кола Речі Посполитої, підтримавши в 1604 р, претензії Лжедмитрія І на царський престол. Почався "смутний час" в історії Росії, в якому не останню роль відігравало чернігово-сіверське населення. Розпалена на Чернігово-Сіверщині "смута" звела на московський престол Лжедмитрія 1, потрясла Росію селянською війною під проводом Івана Болотникова й поставила її на межу самостійного існування при спробі Лжедмитрія II стати царем. Активна участь українського населення в подіях "смутного часу" змусила московський уряд відступитися від чернігово-сіверських земель. За умовами Деулінського перемир'я 1618р. Черпігово- Сіверщина відійшла до Польщі й таким чином возз'єдналася з рештою українських земель.

У відриві від українських земель перебували Північна Буковина й Закарпаття. В середині XIV ст. між Дністром і Дунаєм після вигнання угорських феодалів було створене самостійне Молдовське князівство з столицею в Сучаві (1359). До його складу входила й Північна Буковина, де більшість населення становили українці. Молдовське князівство, а в його складі й Буковину, захоплювали то угорські, то польські королі, а в 1514 р. ці землі захопила султанська Туреччина.

Українське Закарпаття опинилося під владою Угорщини, а з 1526 р. - султанської Туреччини і австрійських Габсбургів.