Петро Могила

Навесні 1633 р. у Львові православним митрополитом був обраний Петро Могила. Він був сином молдовського господаря (князя), навчався у Львівській братській школі і в західноєвропейських університетах, здобув блискучу європейську освіту. Потім служив у польському війську, брав участь у Хотинській війні, після чого постригся в ченці, у 1627 р. став архімандритом Києво-Печерської лаври. Він займав лояльну позицію щодо влади. Але він був рішучим противником церковної унії. Він домігся повернення православній церкві від уніатів Софійського собору в Києві, Києво-Видубицького монастиря та деяких інших церков і монастирів, реставрував ряд храмів.

У 1631 р. Петро Могила заснував при Києво-Печерській лаврі школу, яка в 1632 р. була об'єднана з Київською братською школою. Об'єднана школа дістала назву Києво- Могилянської колегії і незабаром стала вищим освітнім центром для України і всієї слов'янщини.

Ставши митрополитом, Петро Могила здійснив реформу православної церкви: у 1640 р. собор в Києві затвердив перший православний катехізис; у 1646 р. було надруковано виправлений требник з правилами всіх церковних обрядів. Дисциплінованість духовенства і упорядкованість церковного життя зросли після запровадження митрополичих намісників, створення церковного суду - консисторії. Митрополит зміцнив матеріальну основу митрополії, зосередивши під своїм управлінням великі земельні во­лодіння. На зміну братським школам, які давали широку, але в багатьох випадках безсистемну освіту, прийшли школи, в яких з'явився поділ на класи, вивчалися основи релігії, твори класики, міжнародна наукова й ділова мова-латина, запроваджувалося й вивчення польської мови. Школа Могили створила умови для виховання освіченого духовенства, вчителів, проповідників, ораторів і письменників-полемістів.

Хоч за Могили вдалося усунути анархічні тенденції найширшого демократичного руху попередніх десятиліть, проте реформи церкви значною мірою переносили на український грунт західні зразки, мало зважаючи на дотеперішні здобутки української культури й традиції. Духовенство, особливо вище, щораз більше віддалялося від життя народу й уникало втручань у національний рух. Тому в наступні роки більшість ієрархів, як і решта аристократії, неприхильне поставилися до визвольної боротьби. Одноосібним лідером визвольної боротьби залишалося козацтво.

Братства

Велика заслуга в культурно-національному піднесенні кінця XVI - початку XVII ст. належала братствам. Вони відстоювали право міських громад брати участь в управлінні церковними справами й контролі за діяльністю єпископів.

Братства підтримували між собою тісний зв'язок і намагалися поширити свої ідеї на інші регіони, для чого обмінювалися статутами й виряджали до інших міст кращих проповідників.

Значний внесок зробили братства у розвиток українського шкільництва. З появою братств підвищується рівень викладання й поглиблюється зв'язок освіти ї національним життям. Вже перша львівська братська школа, відкрита наприкінці 1585 р., мала елементи вищої освіти. Вона мала всестановий характер, тобто у ній вчилися діти як заможних, так і бідних батьків, сироти. Хоча школа називалася греко-слов'янською, але навчання в ній зводилося до "українських студій". У 1615 р. відкрилася братська школа в Києві. До її організації чимало праці й хисту доклали перший її ректор Іов Борецький, а в 1620-1624 р.

• Касіян Сакович. Архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила визнавав надзвичайно високий авторитет братської школи й об'єднав її з лаврською школою у 1632 р. в колегію (в його честь отримала назву Києво-Могилянської). Так була започаткована вища гуманітарна освіта в Україні.