Галицько-волинська держава у 1241-1340 рр.

Не маючи змоги виставити достатньо надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия в його столицю Сарай. Хан прийняв Данила з почестями, але сучасники розуміли, що ця поїздка означала визнання залежності від Орди. "О, гірша будь-якого зла честь татарська!" - написав з цього приводу літописець.

Проте це не означало відмови князя Данила від боротьби з монголо-татарами. Він збирав для цього сили, будував міста і зводив укріплення. Зокрема в 1250-х рр. було побудоване місто, назване на честь сина Данила Льва Львовом. Данило поширив свій вплив на Підляшшя і литовське плем'я ятвягів.

Данило шукав собі союзників проти татар. Він дійшов угоди з угорським королем Белою IV (син Данила Лев був одружений з дочкою Бели Констанцією), а також з Польщею і першим об'єднувачем Литви Міндовгом. При великому князі литовському Міндовзі (1219-1264) Данило спочатку жив з ним у мирі, а потім уклав проти Міндовга сильну коаліцію з тевтонських рицарів і деяких литовських племен. Скоро противники помирились, і Данило заручив свого наймолодшого сина Шварна з дочкою Міндовга; іншому сину Данила, Романові, Міндовг дав уділ на Білій Русі. Після смерті Міндовга його наступник, Войшелк, відступив литовський престол Шварнові (1267).

Міжнародному авторитетові Данила сприяло вінчання його в 1253 р. отриманою від папи Іннокентія IV королівською короною. Місцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права на це місто, де свого часу розгромив тевтонських лицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицьке-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації.

Данило Галицький став зачинателем цілої династії галицько-волинських князів Романовичів, які гідно продовжували його справу - Лев І (1264-1 ЗО 1), Юрій І (Львович) (1 ЗО 1-1308), сини Юрія Лев П і Андрій (1308-1323).

При Юрії І Львовичі, скориставшись з внутрішніх заколотів у Золотій Орді, Галицьке- Волинське князівство змогло на деякий час знову пересунути південні межі своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. Показником могутності Юрія І було те, що він, як і Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі (тобто Галицької землі) і князем Володимири" (Волині). Йому вдалося домогтися від константинопольського патріарха встановлення окремої Галицької митрополії, до якої входило кілька єпархій - володимирська, луцька, перемишльська, турово-пінська.

Розпад Галицько Волинської держави

7 квітня 1340 р. Юрія-Болеслава було отруєно а на княжий стіл запрошено Любарта Гедиміновича, охрещеного під іменем Дмитрій. Влада Любарта-Дмитрія обмежувалася Волинню, а столиця містилася в Луцьку, номінальне ж у його підпорядкуванні перебувала спочатку й Галичина.

Вже за кілька днів після смерті Юрія-Болеслава польський король Казимир Ш оволодів Львовом, проте втримати його не зміг.

Протягом століть у важкі часи панування іноземних держав українські діячі літератури, мистецтва, освіти звертались до спадщини минулих епох, в тому числі й доби Галицько-волинського князівства. Спогад про його колишню велич підтримував дух визвольної боротьби українців. Державницькі традиції доби Київської Русі і Галицько- волинського князівства мали велике значення для збереження і зміцнення історичної самосвідомості українського народу.