63.Емісійні операції банків.

Основні напрями емісійної політики банку: визначення цілей емісійної діяльності; вибір емісійних інструментів, тобто цінних паперів, що випускаються в обіг; визначення найефективніших методів розміщення цінних паперів; підтримання курсу цінних паперів власної емісії на вторинному ринку. Емісійні операції банків на ринку цінних паперів залежно від виду цінних паперів поділяються на: операції з випуску пайових цінних паперів (акцій); операції з випуску боргових зобов’язань (облігацій, депозитних сертифікатів, комерційних цінних паперів); операції з випуску похідних цінних паперів. Емісія акцій — це цілеспрямована й організована певним чином діяльність емітента. Вимоги до цієї діяльності та процедури її здійснення визначаються нормами законодавства, положеннями установчого договору та статуту акціонерного товариства.

Основні етапи емісійної діяльності: прийняття рішення про емісію акцій; державна реєстрація випуску акцій, а для відкритих акціонерних товариств також реєстрація інформації про випуск акцій; опублікування відомостей відносно підписки на акції у засобах масової інформації; виготовлення акцій (сертифікатів) у разі документарної форми випуску;

Рішення про випуск акцій (основний випуск) приймається засновниками товариства. Розміщення акцій на ринку може здійснюватися безпосередньо емітентом (прямий продаж) або через професійних посередників ринку цінних паперів. В Україні поширенішим є прямий продаж акцій емітентом, зокрема і банками. Залежно від характеру цієї угоди технологія розміщення акцій може бути різною: «повний викуп з перепродажем». Посередник викуповує за свій рахунок весь випуск акцій (або частку випуску), щоб потім його перепродати; «розміщення з гарантією». Посередник шукає інвесторів для акцій емітента і гарантує, що викупить усю нерозміщену серед сторонніх інвесторів частину випуску;

«розміщення без гарантій викупу». Посередник шукає інвесторів для акцій і намагається по можливості продати їх, але нерозміщену частину випуску акцій сам не викуповує;

64.Інвестиційні операції банків з цінними паперами.

Процес інвестування в цінні папери складається з кількох етапів (напрямків):визначення цілей, горизонту і форми інвестицій; інвестиційний аналіз; формування й управління портфелем цінних паперів; оцінювання ефективності інвестиційної діяльності. Цілі інвестиційної діяльності визначають форму інвестицій у цінні папери. Інвестиції можуть бути стратегічними і портфельними. Стратегічні інвестиції

— це вкладання коштів у цінні папери конкретних емітентів. Мета стратегічних інвестицій — це формування контрольного пакету цінних паперів компанії (фірми) й управління її діяльністю. Портфельні інвестиції — це вкладення коштів у цінні папери різних видів, що належать різним емітентам, але управляються як єдине ціле. Формування цілей, визначення горизонту і форм інвестицій — це перший етап інвестування. Наступний етап — це інвестиційний аналіз. Найпоширенішими вважаються два напрями аналізу — фундаментальний і технічний.

Фундаментальний аналіз включає чотири рівні дослідження: --макроекономічний аналіз; галузевий аналіз;

аналіз фінансового стану і перспектив розвитку конкретної компанії-емітента;

прогнозування (моделювання) ціни фінансового інструменту.

Технічний аналіз — це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденцій зміни цін на ліквідних ринках цінних паперів на основі виключно технічних характеристик ринку — динаміки цін і обсягів операцій з купівлі і продажу цінних паперів. При цьому ігноруються фундаментальні фактори, що є основою формування ціни на той чи інший інвестиційний інструмент. Основні завдання технічного аналізу: розкриття закономірностей у реальному русі цін; виявлення моментів перелому тенденцій в русі цін на ринку (цінового піку), тобто моментів, коли зростання ціни змінюється на падіння, або навпаки; прогнозування напряму руху ціни (межі коливань) у майбутньому. Основний інструментарій технічного аналізу — цінові графіки, діаграми, лінійні діаграми, стовпчикові діаграми, графіки тощо. Розрізняють також системний ризик і несистемний.

Системний — це ризик понесення збитків від зміни умов функціонування фінансового ринку в цілому або окремих його сегментів (наприклад, інфляційний ризик, ризик відмови уряду від виконання своїх боргових зобов’язань або затримки виконання урядом зобов’язань).

Несистемний — це ризик, пов’язаний з особливостями обігу конкретних фінансових інструментів, з діяльністю окремих учасників ринку (наприклад, ризик невиплати дивідендів).Банки в процесі інвестування в цінні папери підпадають під дію багатьох ризиків, основні з них:

ринковий — пов’язаний з можливістю непередбаченої зміни дохідності та вартості цінних паперів на ринку;

ризик процентних ставок — пов’язаний із мінливістю процентних ставок на фінансовому ринку;

кредитний- пов’язаний із можливістю невиконання боргових зобов’язань емітентом.