- •1.Основні концепції виду.Охарактерезувати основні біологічні ознаки виду.
- •2.Розкрити еволюційне значення конкуренції у тварин
- •3.Дія ізолюючих механізмів ,їх генетика та роль у природі.Встановити причини порушення ізолюючих механізмів у природі.
- •4.Уплив електромагнітного випромінювання на живі організми
- •5.Особливості орієнтації організмів за магнітним та електричним полем Землі
- •6.Охарактерезуйте типи ареалів.Назвати фактори,які визначають межі ареалу виду
- •7.Особливості біології тварин на переферії ареалу
- •8. Розкрийте різницю у стратегії розмноження птахів у різних частинах ареалу
- •9. Поняття біологічного забруднення, приклади. Причини виникнення біологічного забруднення
- •10. Біологічне забруднення і хвороби людини
- •11. Біологічна безпека харчових продуктів. Мікробіологічна, паразитарна, та власне біологічна безпека харчових продуктів
- •12. Біогенне забруднення їжі. Основний Закон України у сфері безпеки харчових продуктів
- •1 Антибіотики
- •2 Гормональні препарати
- •3 Мікотоксини
- •13. Біоіндикація як прикладний напрям екології
- •14. Поняття про біоіндикатори. Вимоги до біоіндикаторів. Типи чутливості біоіндикаторів. Класифікація біоіндикаторів.
- •15. Фітоіндикація як наукова екологічна проблема
- •Аутфітоіндикацію;
- •Синфітоіндикацію;
- •Симфітоценоіндикацію.
- •16. Індикаторні ознаки рослин. Класифікація геоботанічних індикаторних ознак за б.В.Виноградовим.
- •17. Характеристика методів дендроіндикації.
- •18. Характеристика методів ліхеноіндикації.
- •19. Фітоіндикація грунтів.
- •20. Характеристика методів гідроіндикації.
- •21. Система екологічного моніторингу.
- •22. Поняття інтродукції, акліматизації та натуралізації рослин.
- •23. Основні методи інтродукції та акліматизації рослин
- •26. Стадії та етапи інтродукції деревних рослин
- •27. Інтродукційне районування України
- •29. Еколого-географічні та біологічні аспекти інтродукції рослин
- •30. Історія інтродукції деревних рослин на Україні
- •32. Характеристика найстарших парків Полтавщини
- •33. Причини виникнення глобальної екологічної кризи
- •34. Завдання та основні аспекти інвайроментології
- •35. Глобальні екологічні проблеми людства
- •36. Демографічна ситуація в Україні та Полтавщині
- •37. Проблема енергетичних ресурсів
- •38. Проблема раціонального використання природних ресурсів
- •39. Проблема харчових ресурсів
- •45. Основні угоди та конвенції з охорони природи
- •46.Стратегія й тактика виживання людства
- •48. Форми екологічної освіти та виховання учнів
- •49.Вплив антропогенного фактора на природні екосистеми та їх компоненти:рослинний і тваринний світ,грунти, гідросферу і т.Д.
- •50. Рівні охорони біорізноманітності:індивідуальний, популяційний,ценотичний, ландшафтний,біосферний.
- •51. Шляхи збереження біорізноманітностіНачало формы
- •52. Поняття про природно заповідний фонд.Аналіз природно заповідного фонду України та характеристика категорій.
- •53. Регіональні природно-заповідні мережі.
- •54.Поняття екомережі, її структурні елементи та етапи розбудови.
- •55.Характеристика природно-заповідної мережі Полтавщини: проблеми, актуальні завдання та перспективи.
20. Характеристика методів гідроіндикації.
Різні елементи гідросфери тісно пов’язані з рослинним покривом. У зв’язку з цим, рослинні індикатори можуть бути використаними при вивченні вод морів, океанів, поверхневих вод суші, сніжного покриву, підземних вод та грунтової мерзлоти.
Рослини індикують грунтові води. За характером взаємозв’язку з грунтовими водами виділяють:
1.Постійні гідроіндикатори – рослини пов’язані з наявністю грунтових вод: гігрофіти індикують наявність близьких грунтових вод, а фреатофіти мають розвинену кореневу систему і використовують воду глибинних горизонтів. Постійні гідроіндикатори поділяють на глікофільні – ті, що ростуть на грунтах з промивним водним режимом та галофільні – ті, що ростуть на грунтах з випотним режимом.
2.Перемінні гідроіндикатори – рослини територій з непостійним грунтовим зволоженням. Це може бути міжпластове зволоження, капілярна кайма, конденсація атмосферної та грунтової вологи, внутрішньогрунтове випаровування або глибинні лінзи.
3.Негативні гідроіндикатори – рослини, які використовують дуже малі запаси гігроскопічної вологи і потребують гарної аерації грунту. При наявності близьких грунтових вод ці рослини відсутні.
4.Індиферентні види. Види з широкою екологічною амплітудою відносно вологи.
До фізіологічних індикаторних ознак гідрогеологічних умов належать:
1.Показники водного режиму, такі, наприклад як інтенсивність транспірації, яка має високі значення у мезофітів, фреатофітів та гігрофітів та низькі у галофітів та ксерофітів.
2.Пігментація, або забарвлення рослин. Наприклад, сукуленти при наявності близьких грунтових вод мають інтенсивне темно-зелене забарвлення, а при глибині більше 1-1,5м – жовто-червоне забарвлення.
3.Вміст солей в вегетативних органах. З’ясовано, що фреатофіти мають більш виражену кореляцію між вмістом солей у рослині та мінералізацією грунтових вод. Наприклад, у сарзана вміст солей в тканинах підвищується від 35% до 45% сухої ваги із збільшенням мінералізації грунтових вод від 7 до 85 г/л. Ксерофіти мають незначну залежність між збільшенням солевмісту рослин та мінералізацією води більше 8-10 г/л. Ймовірно, що ці рослини мають кореляцію між вмістом та мінералізацією вод тільки за невеликих її значень ( до 10 г/л).
4.Анатомо-морфологічні ознаки. Це розміри рослин, пагонів, форми роста, характер розгалуження, зміни анатомічної будови тканин тощо.
21. Система екологічного моніторингу.
Екологічний моніторинг - це науково-інформаційна система контролю за станом навколишнього середовища, до якої належить спостереження, збирання і обробка інформації, оцінка і прогнозування стану навколишнього середовища.
Система моніторингу - це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям.
Створення і функціонування системи моніторингу з метою інтеграції екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території, ґрунтується на принципах: узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин; систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що впливають на нього; воєчасності отримання, комплексності оброблення та використання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу; об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екологічної інформації та оперативності її доведення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів Масової інформації, населення україни, заінтересованих міжнародних установ та світового співтовариства.
Система моніторингу спрямована на: підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля; підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях; підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Завдання і функції моніторингу:
– виявлення взаємозв‘язку джерел забруднення природного середовища з об‘єктами, на які вони впливають;
– виявлення каналів поширення забруднювальних речовин у природному середовищі;
– вибір індикаторів для оптимальної оцінки стану навколишнього середовища.
Моніторинг складається з багатьох різноманітних методів спостереження, збору необхідних параметрів-характеристик стану середовища та їх обробки. Усю сукупність цих методів можна поділити на такі основні напрями:
– методи реєстрації та оцінки якості стану середовища (біомоніторинг, дистанційний моніторинг та ін.);
– методи кількісного обліку організмів і методи оцінки біомаси, продуктивності рослин і тварин (біологічний моніторинг);
– вивчення особливостей впливу різних екологічних чинників на життєдіяльність організмів (лабораторні методи дослідження);
– методи математичного моделювання екологічних явищ і процесів, екосистем;
– створення геоінформаційних систем і технологій для розв‘язання екологічних проблем;
– комплексний еколого-економічний аналіз стану різних об‘єктів;
– геоекологічні і геофізичні методи дослідження;
– технологічні методи дослідження;
– медико-екологічні методи дослідження;
– методи екологічного контролю: екологічна експертиза, екологічний аудит, екологічна паспортизація та ін.
За напрямками і об‘єктами спостереження моніторинг поділяється на:
– сферний (об‘єктний) моніторинг – спостереження окремих об‘єктів природи (атмосфери, біосфери, екосистем, географічних природних комплексів та ін.). У свою чергу, він поділяється на моніторинги: атмосферного повітря, гідросфери, ґрунтовий, біологічний, сейсмічний, іоносферний, Сонця, гравіметричний, магнітометричний, ландшафтний та багато інших.
– господарський (галузевий, відомчий) моніторинг – спостереження впливу в галузях господарства і міжгалузевих комплексах, інших сферах господарської діяльності людини, окремих підприємствах.
Окремо виділяють базовий, або фоновий моніторинг – це спостереження за “дикою”, “еталонною” природою, тобто природними об’єктами; передбачає систематичні стаціонарні заміри, які виконуються за єдиною програмою, стану атмосфери, ґрунту, природних вод і особливостей земної поверхні.
Біологічний моніторинг – орієнтується на реєстрацію чисельності, структури популяцій , характер розмноження та міграцій тварин і рослин. Біологічний моніторинг поділяється на зоологічний, ботанічний і антропогенний (медико-біологічний).
Геологічний моніторинг – досліджує стан літосфери, підземних вод, кріогенних зон, глибинних (до 15 км) шарів геологічної будови Землі.
Гідрометеорологічний і геофізичний моніторинг – розглядає загальну циркуляцію і стан атмосфери, електромагнітних полів, іонізаційного випромінювання, озонового шару, гідрологічних процесів у світовому океані та інші подібні питання глобальних процесів на Земної кулі.
За масштабами територій спостерігання виділяють:
– глобальний моніторинг – охоплює станції спостереження планетарного масштабу. Глобальний моніторинг представлений постійними і тимчасовими (спеціальні науково-дослідні експедиції) станціями (частково автоматично чинними) у космічному просторі, океані, на суші (у тому числі в біосферних заповідниках), Антарктиді і Арктиці, зондуванням атмосфери (метеорологічні зонди і ракети) та ін.
– імпактний (регіональний і локальний) моніторинг – екологічний контроль на території окремих країн, їх регіонів, міст, окремих природних і господарських об‘єктів.
Глобальний та імпактний моніторинг відрізняються площею спостереження, відстанню між пунктами взяття (добору) проб, частотою (години, місяці, роки) спостережень, кількістю компонентів спостереження, точністю і оперативністю подання інформації (таблиця 8.3).
За специфікою методів дослідження виділяють також дистанційний моніторинг. Це спостереження на відстані з допомогою найновішої техніки – аерофотознімки, космічні знімки з супутників.
Для розв‘язання складних екологічних проблем, наприклад, у результаті техногенних і природних катастроф, у випадках, коли потрібно отримати інформацію якомога швидше, організовують екстрений моніторинг.
Отже, екологічний моніторинг здійснюється, переважно, для перевірки попередньо встановлених в результаті екологічних досліджень норм екологічного стану компонентів довкілля. Пріоритетними напрямками існуючої сьогодні системи екологічного моніторингу довкілля є контроль за рівнями забруднення (хімічного, радіаційного, бактеріологічного, теплового та ін.) в компонентах навколишнього природного середовища (атмосферному повітрі, поверхневих водах, джерелах питної води, тощо). Проте головною метою екологічного моніторингу оцінка та передбачення наслідків її багатокомпонентної відповідної реакції для визначення загального стану екологічної безпеки. Взагалі, екологічний моніторинг об’єктів довкілля здійснюється для отримання вибіркових даних, за якими здійснюється установлення чи коригування
