48. Форми екологічної освіти та виховання учнів

Формування морально-екологічних понять є однією з умов ефектив­ності екологічної освіти й виховання. Для цього необхідне залучення учнів до різних видів діяльності: навчально-пізнавальної, науково-дослідницької, туристично-краєзнавчої, пропагандистсько-просвітни­цької, природоохоронної тощо. Слід зазначити, що тільки за органіч­ного поєднання різних видів діяльності можна забезпечити розв'язання всіх завдань екологічної освіти й виховання учнів.

Доцільність будь-якої з форм екологічної освіти й виховання визна­чається дидактичною метою, змістом, методами навчальної діяльності та обсягами конкретної природоохоронної роботи учнів у довкіллі.

За дидактичною метою виокремлюють такі форми позакласної та позашкільної роботи з екологічної освіти й ви­ховання учнів:

• теоретичного навчання (предметні гуртки, факультативи, лекції, бе­ сіди, конференції, семінари, конгреси, симпозіуми, кінолекторії);

• комбінованого навчання (клуби, гуртки, факультативи, колоквіуми, олімпіади, школи юного еколога, учнівські наукові товариства, Ма­ лі академії наук, домашні роботи);

• навчально-практичні (спостереження, лабораторно-практичні ро­ боти, експерименти, практикуми, дослідницька діяльність, рольові ігри, прес-конференції, екскурсії, походи, експедиції, екологічний моніторинг);

• масової роботи (конкурси, виставки, свята, ранки, презентації.

• конкретної природоохоронної роботи («зелені» й «голубі» патрулі, екологічні й лісові варти, сигнальні пости, трудові десанти.

• пізнавальної і дослідницької діяльності та конкретної природоохо­ ронної роботи учнів саме в довкіллі

Ефективність екологічної освіти й виховання школярів залежить не лише від обґрунтованого добору змісту навчального матеріалу, а й від особистісної орієнтації педагогічних технологій, яка досягається таки­ми шляхами:

• зосередження уваги під час вивчення матеріалу екологічного змісту на корекції наявного в учнів екологічного досвіду, та відповідних ціннісних орієнтацій, оскільки вони досить часто мають споживаць­ кий характер;

• розгляд проблем довкілля не в загальному плані, а як таких, що сто­ суються кожного й на які кожен впливає в повсякденному житті;

• використання інформаційного й комунікативного «вибухів», котрі спричиняють духовне потрясіння, емоційне переживання: зістав­ лення кожним учнем свого «Я» з «Я» своїх ровесників. Для цього доцільно зменшити тривалість спілкування вчителя з вихованцями й надати їм можливість частіше спілкуватися між собою та обміню­ ватись інформацією.

• створення ситуацій, за яких екологічна проблема обговорюється всебічно й якомога об'єктивніше, висувається кілька можливих способів її розв'язання, і учень сам приймає якесь рішення. Таким чином, під час розгляду екологічних питань залучається емоційно- почуттєва сфера особистості, виявляються мотиви, ставлення, по­ чуття учнів, завдяки чому посилюється пізнавальний інтерес.

Оскільки компонентами процесу виховання особистості є її свідо­мість, емоційно-почуттєва сфера, навички й звички, то заняття еколо­гічного змісту мають базуватися на реалізації таких психоемоційних властивостей людини, як співпереживання, співчуття, радість, любов, відчуття гармонії тощо. Тому необхідно шукати ефективніші форми екологічного виховання молоді.

Новітні, неординарні й ефективні технології пропонує сучасний екофілософський напрям — «глибинна екологія». Як напрям екологіч­ної освіти й виховання вона почала розвиватися в 1973 р. на базі школи екологічної філософії, заснованої А. Наессом. Глибинна екологія — но­ва парадигма екологічного мислення, яка нині формується в кількох аспектах. Це світогляд, що наголошує на перевазі цілого над частиною. В глибинній екології як філософській течії сформульовано основні по­ложення екологічної етики.