- •1.Основні концепції виду.Охарактерезувати основні біологічні ознаки виду.
- •2.Розкрити еволюційне значення конкуренції у тварин
- •3.Дія ізолюючих механізмів ,їх генетика та роль у природі.Встановити причини порушення ізолюючих механізмів у природі.
- •4.Уплив електромагнітного випромінювання на живі організми
- •5.Особливості орієнтації організмів за магнітним та електричним полем Землі
- •6.Охарактерезуйте типи ареалів.Назвати фактори,які визначають межі ареалу виду
- •7.Особливості біології тварин на переферії ареалу
- •8. Розкрийте різницю у стратегії розмноження птахів у різних частинах ареалу
- •9. Поняття біологічного забруднення, приклади. Причини виникнення біологічного забруднення
- •10. Біологічне забруднення і хвороби людини
- •11. Біологічна безпека харчових продуктів. Мікробіологічна, паразитарна, та власне біологічна безпека харчових продуктів
- •12. Біогенне забруднення їжі. Основний Закон України у сфері безпеки харчових продуктів
- •1 Антибіотики
- •2 Гормональні препарати
- •3 Мікотоксини
- •13. Біоіндикація як прикладний напрям екології
- •14. Поняття про біоіндикатори. Вимоги до біоіндикаторів. Типи чутливості біоіндикаторів. Класифікація біоіндикаторів.
- •15. Фітоіндикація як наукова екологічна проблема
- •Аутфітоіндикацію;
- •Синфітоіндикацію;
- •Симфітоценоіндикацію.
- •16. Індикаторні ознаки рослин. Класифікація геоботанічних індикаторних ознак за б.В.Виноградовим.
- •17. Характеристика методів дендроіндикації.
- •18. Характеристика методів ліхеноіндикації.
- •19. Фітоіндикація грунтів.
- •20. Характеристика методів гідроіндикації.
- •21. Система екологічного моніторингу.
- •22. Поняття інтродукції, акліматизації та натуралізації рослин.
- •23. Основні методи інтродукції та акліматизації рослин
- •26. Стадії та етапи інтродукції деревних рослин
- •27. Інтродукційне районування України
- •29. Еколого-географічні та біологічні аспекти інтродукції рослин
- •30. Історія інтродукції деревних рослин на Україні
- •32. Характеристика найстарших парків Полтавщини
- •33. Причини виникнення глобальної екологічної кризи
- •34. Завдання та основні аспекти інвайроментології
- •35. Глобальні екологічні проблеми людства
- •36. Демографічна ситуація в Україні та Полтавщині
- •37. Проблема енергетичних ресурсів
- •38. Проблема раціонального використання природних ресурсів
- •39. Проблема харчових ресурсів
- •45. Основні угоди та конвенції з охорони природи
- •46.Стратегія й тактика виживання людства
- •48. Форми екологічної освіти та виховання учнів
- •49.Вплив антропогенного фактора на природні екосистеми та їх компоненти:рослинний і тваринний світ,грунти, гідросферу і т.Д.
- •50. Рівні охорони біорізноманітності:індивідуальний, популяційний,ценотичний, ландшафтний,біосферний.
- •51. Шляхи збереження біорізноманітностіНачало формы
- •52. Поняття про природно заповідний фонд.Аналіз природно заповідного фонду України та характеристика категорій.
- •53. Регіональні природно-заповідні мережі.
- •54.Поняття екомережі, її структурні елементи та етапи розбудови.
- •55.Характеристика природно-заповідної мережі Полтавщини: проблеми, актуальні завдання та перспективи.
54.Поняття екомережі, її структурні елементи та етапи розбудови.
Екомережа - єдина територіальна система об'єктів, що перебувають під охороною, з метою збереження всього біотичного і ландшафтного різноманіття, поліпшення стану навколишнього середовища загалом. Наявні нині мережі територій , та об’єктів природно-заповідного фонду мають острівний локалізований характер, а тому не відповідають ідеї цілісності природи, нерозривності й взаємопов’язаності її складових. Як просторова система екомережа передбачає включення природних біотичних і абіотичних елементів, природних геосистем й антропогенізованих ландшафтів, пов’язаних між собою функціонально і територіально, які потребують збереження і відновлення за умови невиснажливого природокористування.
Концепція екомережі є інтегруючою на даному етапі збереження природи, оскільки поєднує в одне ціле наявні концепції та системи охорони природи. Вона випливає з ідеології нерозривної гармонійної єдності природи і людини, коли їхні відносини мають рівноправний невиснажливий характер, що підкреслює універсальність єдиної екомережі та її інтегрованість до стратегії сталого розвитку. Цим визначаються основні принципи побудови екомережі, серед яких найважливішими є:
- цілісність - така взаємопов’язана єдність компонентів, за якої формується якісно нове ціле;
- єдність - територіально-функціональна, ландшафтна;
- ієрархічність - підпорядкованість екомереж нижчого рангу вищим;
- поліфункціональність - виконання природно-екологічних, соціальних і економічних завдань;
- комплементарність - біорізноманіття, функцій, середовища існування, територій;
- відповідність - співмірність наявної природно-антропогенної будови території з ландшафтною структурою території.
Об’єктами перспективної природоохоронної системи (екомережі) є території, багаті на генетичну, видову, ландшафтну різноманітність, до яких належать мережа територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також території під збереженою природною рослинністю - резервні території перспективного заповідання, озера, річки, водно- болотні угіддя, ліси, степи, луки, самобутні культури землеробства та утворені ними ландшафти.
Основні структурні елементи екомережі. Згідно з матеріалами Всеєвропейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіть, базовими елементами перспективної екомережі слугуватимуть: ключові території (природні ядра або осередки), сполучні території (екологічні коридори), буферні території (захисні зони), відновлювані території та території природного розвитку, які у своїй неперервній єдності створюють екомережу.
Ключові природні території (природні ядра, ядра біорізноманіть) - це території збереження біотичного та ландшафтного різноманіття, що переважно належать до складу систем природоохоронної мережі, мають важливе біологічне й екологічне значення. Вони є вузловими елементами екомережі та їхня площа не має бути меншою 500 га (для локальних природних ядер). У природному ядрі розрізняють біоцентри - території найбільшої концентрації біорізноманіття з високим ступенем природності, рідкісності.
Сполучні території (екокоридори) - лінійні елементи екомережі, що зв’язують між собою природні ядра і забезпечують надійні міграційні шляхи. Здебільшого їхні функції можуть виконувати горбогірні заліснені і залужені території, долини річок, смуги збереженої природної рослинності завширшки не менше 500 м (для локальних екокоридорів).
Буферні території (захисні зони) - зовнішнє оточення природних ядер та екокоридорів охоронними смугами для захисту їх від впливу негативних чинників. Вони виконують функцію перехідних ландшафтів між природними і господарсько-освоєними й мають статус територій з регульованим режимом заповідання.
Території відновлення (ренатуралізації) призначені для налагодження цілісних неперервних зв’язків у природних ядрах та екокоридорах. Ці функції здатні виконувати території з деградованою природною рослинністю, але із збереженим середовищем існування.
Території природного розвитку призначені для посилення ефективності екомереж. Здебільшого це природні ландшафти з наявними рідкісними ценозами, які можуть перебувати під охороною, однак не відповідають основним критеріям формування природних ядер, екокоридорів і територіально ізольовані, не приурочені до екомережі.
Залежно від потенційних функціональних особливостей елементи екомереж поділяють на п’ять основних рівнів: біосферний, континентальний, національний, регіональний, локальний.
Основні засади розбудови національної екомережі. Концептуально ідея природоохоронної системи, якою є екомережі різних рангів, пов’язана з поняттями стійкості, стабільності, ємності, збалансованості, цілісності, неперервності, оптимальності, просторового комфорту життєдіяльності, гармонійності.
Ідея екомережі є невід’ємною складовою концепції сталого (збалансованого) розвитку, основні положення якої законодавчо неоформлені в Україні до сьогодні
