8. Розкрийте різницю у стратегії розмноження птахів у різних частинах ареалу

Загалом, ареал поділяють на такі підрозділи:

1. Основа ареалу - швидкість розмноження виду компенсує його природне зменшення.

2. Область розмноження. Частина ареалу, де вид здатний нормально розмножуватися, але швидкість розмноження не компенсує його природне зменшення. Це відбувається через винесення частини популяції течіями і / або недостатньої швидкості розмноження. Популяції області розмноження називають залежними популяціями.

3.Стерильна область виселення. Область, де вид не здатний нормально розмножуватися. Наявність виду в цій області забезпечує безперервне занесення з інших районів. В стерильною області виселення вид зустрічається, хоча і часто або навіть регулярно, але не по власній ініціативі, з неї особини цього виду самостійно не здатні повернутися в область розмноження. Часто в якості основної характерної риси таких ділянок називають нездатність виду досягти статевої зрілості або здійснити повноцінне розмноження. Необхідно підкреслити, що ця нездатність може бути обумовлена і біотичних оточенням.

Хоча теоретично стерильну область не слід включати в ареал виду, на практиці відрізнити стерильну область виселення від власне ареалу виду можна тільки після проведення спеціальних досліджень. Такі дослідження для переважної більшості видів ніколи не будуть зроблені, тому вимога не включати стерильну область виселення в ареал виду дає широкі можливості для різноманітних спекуляцій.

4. Області, де вид регулярно зустрічається, хоча й ніколи не розмножується. Приклади таких областей: місця нагулу риб і безхребетних, місця зимівлі птахів і т. П. Ці області відрізняються від стерильних областей виселення тим, що особини виду переміщаються в них за власною ініціативою і за власною ж ініціативою можуть їх покидати, повертаючись в область розмноження. Очевидно, що ареали з такими частинами можуть бути тільки у видів, здатних до самостійних пересувань на велику відстань.

5. Області, де особини високорухливого виду зустрічаються епізодично: місця зальоту птахів (наприклад, колібрі на Чукотку). Такі області не слід включати в ареал виду, але слід враховувати при оцінці розселення виду і при складанні регіональних визначників.

6. Області, де вид ніколи не мешкав навіть періодично, але де можна знайти залишки його особин. Наприклад, біля підніжжя материкового схилу можна знайти стулки молюсків, знесені туди з шельфу. Такі області не слід включати в ареал виду.

9. Поняття біологічного забруднення, приклади. Причини виникнення біологічного забруднення

Забруднення - внесення в навколишнє середовище або виникнення в ньому нових, зазвичай не характерних фізичних чинників, хімічних і біологічних речовин, які шкодять природним екосистемам та людині.

Розрізняють різні типи забруднення: фізичне, хімічне та біологічне.

Біологічне забруднення - випадкове або пов'язане з діяльністю людини проникнення в екосистеми не притаманних їм рослин, тварин і мікроорганізмів (бактеріологічне); часто справляє негативний вплив при масовому розмноженні нових видів.

Основними джерелами біологічного впливу є стічні води підприємств харчової і шкіряної промисловості, побутові та промислові звалища, каналізаційна мережа, поля зрошування. Також, підприємства, які виробляють антибіотики, ферменти, вакцини, сироватки, кормовий білок, біоконцентрати та ін., тобто підприємства промислового біосинтезу, в викидах якого наявні живі клітини мікроорганізмів. До біологічного забруднення можна віднести надмірну експансію живих організмів. Так, у містах наявність звалищ, несвоєчасне прибирання побутових відходів призвели до значного збільшення синантропних тварин: щурів, комах, голубів, ворон та ін.

З цих джерел різноманітні органічні сполуки і патогенні мікроорганізми потрапляють у ґрунт, гірські породи і підземні води. Особливу небезпеку становить біологічне забруднення середовища збудниками інфекційних і паразитарних хвороб.

Значні зміни навколишнього середовища внаслідок антропогенного впливу призводять до непередбачуваних наслідків у поведінці популяцій збудників і переносників небезпечних для людини і тварин хвороб. Збільшується кількість спалахів класичної чуми у свиней, віспи у овець, кліщового енцефаліту і геморрагічної лихоманки серед людей. Також, прикладом біологічного забруднення є цвітіння води, забур’янення та проникнення або інтродукція в природні екосистеми нових видів, що викликають негативні зміни в біоценозах.

Отримані в останні роки дані дозволяють говорити про актуальність і багатогранність проблеми біобезпеки. Так, нова екологічна небезпека створюється у зв'язку з розвитком біотехнології і генної інженерії. При недотриманні санітарних норм можливе потрапляння з лабораторії або заводу у навколишнє природне середовище мікроорганізмів і біологічних речовин, що дуже шкідливо впливають на біотичні угруповання, здоров'я людини і його генофонд.

Дуже напружена екологічна обстановка склалася навколо великих тваринницьких комплексів (у радіусі кількох кілометрів), де вирощується 30-100 тис. і більше голів худоби: вони щодоби продукують до 2-3 тис. т екскрементів, які в господарстві не встигають переробляти. Внаслідок розкладання й гниття екскрементів виділяються великі маси аміаку, азоту, сірководню, органічних кислот, розвивається патогенна мікрофлора. Стічні води тваринницьких комплексів у радіусі кількох кілометрів забруднюють поверхневі й ґрунтові води, спричинюють загибель риби та інших гідробіонтів. Поблизу цих комплексів складається неблагополучна санітарно-гігієнічна обстановка, спостерігається підвищена концентрація гельмінтів і хвороботворних бактерій. На кілометри від комплексів повітряними потоками розноситься сморід.

З цього можна виділити основні біологічні забруднювачі:

- мікроорганізми (бактерії, мікроби), - цвілеві гриби,- різні представники рослинного походження, - найпростіші, - паразитичні черви (нематоди, аскариди), - комахи (таргани, сарана, кліщі, короладські жуки), - гризуни (миші,криси), - шерсть тварин, білки, які виділяються із слиною тварин та ін.