5.Особливості орієнтації організмів за магнітним та електричним полем Землі

Магнітне поле (МП) Землі існує тому, що внутрішні структури земної кулі мають магнітні властивості. Можна сказати, що Земля являє собою величезний магніт, у якого є північні й південний магнітні полюси. Зовнішніми причинами, які обумовлюють існування МП Землі, є природні системи електричних токовищ в іоносфері. Наприклад,коли бджола пересувається в просторі — вона не може не випробовувати на собі дії магнітного поля Землі. Це повязане з тим, що тіло бджоли має властивості чітко вираженого магнітного диполя, вісь якого збігається з поздовжньою віссю її тіла. При пересуванні бджоли (своєрідного магнітика) у магнітному полі Землі, відповідно до закону електромагнітної індукції, бджола буде випробовувати на своєму тілі сили взаємодії із цим полем (своєрідний «магнітний вітер»). Причому величина й напрямок цих сил взаємодії 6yp,yt залежати від кута, під яким бджола перетинає МП Землі. Якщо бджола летить уздовж магнітних ліній (строго на південь або на північ), то величина цих сил взаємодії близька до нуля. При перетинанні магнітних ліній під кутом 90° (бджола летить строго на схід або на захід) величина сил взаємодії максимальна. Варто мати на увазі також і те, що покриви тіла бджоли несуть на собі невеликий електростатичний заряд. Величина цього заряду змінюється протягом дня в значних межах залежно від складних умов: вертається бджола з медозбору або вилітає з вулика, яка відносна вологість повітря, є чи опади Недвозначна демонстрація використання живими організмами магнітних полів для орієнтації у просторі, проявилася у певного класу бактерій, відомого як магнетотактичні бактерії. Ці мікроорганізми демонструють біхевіоральний феномен, відомий під терміном магнетотаксис, який полягає у тому, що бактерія орієнтується та коригує напрямок свого руху вздовж ліній магнітного поля Землі. Такі бактерії мають магнетосоми — частинки магнетиту або сульфіду заліза, розташовані всередині бактеріальних клітин.^[2] Кожна окрема бактеріальна клітина працює, фактично, як магнітний дипо́ль. Вони поєднуються у ланцюжки, в яких дипольний момент кожної магнетосоми вирівнюється паралельно до всіх інших, тим самим надаючи такій бактерії перманентних магнітних характеристик. Ці ланцюжки формуються симетрично, що дозволяє зберегти кристалічну структуру клітин.^[3] Вважається, що такі бактерії мають перманентну магнітну чутливість.

Яскравим прикладом орієнтації організмів за магнітним та електричним полем Землі-це орієнтація перелітних птахів у просторі

6.Охарактерезуйте типи ареалів.Назвати фактори,які визначають межі ареалу виду

Ареал – область поширення будь-якого виду рослин чи тварин. Кожний ареал має свої границі поширення- Суцільний – ареал, що не переривається ніякими особливими фізико-географічними, біологічними чи іншими перешкодами. Наприклад, благородний олень з давніх-давен мешкав в лісостеповій зоні і вздовж всієї південної смуги лісів – європейських і сибірських, а також у вологих частинах Середньої Азії. Переслідування людьми, освоєння людиною цілинних земель, вирубування лісу - все це привело до того, що більш-менш суцільний ареал олені мають лише в Сибіру. - Переривистий або роз’єднаний (диз’юнктивний) характеризується тим, що простір, який займає вид, розпадається на декілька відокремлених територій, настільки віддалених, що обмін насінням, спорами та рухомими організмами повністю неможливий. Розриви між окремими частинами мають назву диз’юнкції. Їх поява зумовлена зміною клімату чи рельєфу. Приклад: блакитна сорока мешкає на Далекому Сході та на Піренейському півострові. Зараз бурий ведмідь на частині історичного ареалу знищений, а в решті місць його чисельність дуже скоротилась. В Західній Європі ізольовані популяції існують у Піренеях, Альпах, Апеннінах. - Мозаїчний ареал складається з невеличких територій, що за своїми умовами сприятливі для життя організмів. - Мереживний (стрічковий) ареал включає в себе території, що не заселені організмами через несприятливі умови.  Між абсолютно суцільним і роз’єднаним ареалами існують різноманітні перехідні форми. Інколи на окраїні суцільного ареалу певний вид заселяє відокремлені ділянки, які називаються «острівковими місцезнаходженнями», або ексклавами. Незалежно від розмірів ареали можуть мати різні конфігурації. Межі і конфігурації ареалів рослин зумовлюються різними причинами. Основними з них є:  -  Кліматичні, коли вид займає певну територію, оскільки вона за своїми кліматичними умовами відповідає потребам виду в теплі, вологості, світлі тощо. За межами цих умов вид уже рости не може;  - Едафічні, або ґрунтові, коли відсутність відповідного ґрунту не дає можливості розселятися даному виду, наприклад гранітні відслонення, вапнякові і крейдяні схили;  - Механічні – моря, океани, гори;  - Біотичні, коли причиною поширення видів є конкуренція між видами, рослинні ценози, що не дають можливості проникати в них іншим рослинам. Степ – болото чи луг, степ – ліс – степ;  - Історичні, коли рослини виникли за інших кліматичних умов, при іншому розподілі суші і води, тобто в умовах, які тепер не існують;  - Антропічні, спричинені людиною, яка своєю господарською діяльністю заважає природному поширенню виду.  Межі ареалів визначаються конкретним співвідношеннями умов, що регулюють поширення і розселення рослин. Ці умови в кожному конкретному випадку можуть бути різними і змінюватися в часі. Межі ареалів можуть бути рухомими (транзитивними), прогресивними (ті, які розширюються) або регресивними (ті, які звужуються) і стативними (тобто постійними). Рухомі границі спостерігаються в тих випадках, коли вид ще не дійшов до природних границь ареалу, або ж під впливом яких-небудь факторів площа ареалу скорочується. Стативні границі формуються в тих випадках коли вид досягнув природних меж свого ареалу. Їх положення в цих випадках визначається різними причинами. За певних умов границі ареалів можуть бути пульсуючими, якщо спостерігається щорічне звуження або розширення на деякі відстані. Пульсація меж пов’язана із змінами умов існування на території ареалів.   Отже, межі ареалу можуть змінюватись під впливом багатьох факторів. Поширення виду всередині ареалу не обов'язково буває суцільним; вид заселяє лише ті площі, де умови середовища відповідають, його вимогам.