64. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль та право.

Мораль - норми, принципи, правила поведінки людей, почуття. Судження в яких виражається нормативна регуляція відношень людей один з одним і із суспільним цілим (колектив, народ). Мораль регулює поведінку людини в усіх сферах суспільного життя, прідтримуючи суспільний устрій життя, спілкування, або навпаки їх змінює.

Принципи моралі не допускають виключень, вони відображають глибинні шари буття людини, його сутності потреби. Норми М. отримують вираження в заповідях, принципах, проте як повинні поступати. В М. велику роль відіграє індивідуал. свідомість, які дозволяють людині самій контролювати свої дії, виробити свою поведінку у суспільстві, все це зводиться до таких понять як совіть, честь почуття особистої гідності.

Вихідними категоріями моральності є добро і зло. Добро - це моральне вираження того, що сприяє щастю людей. Зло, по Г.Гегелеві, може виступати як форма, у якій виявляється не тільки гальмуюча, але і рушійна сила історії. И.В.Гете відзначав, що зло виступає і як заперечення, сумнів, як необхідний момент зухвалого руху людського розуму до пізнання істини, як іронія над людськими ілюзіями. Совість виявляє собою спроможність особистості здійснювати моральний самоконтроль, самостійно ставити перед собою морально санкціоновані цілі і здійснювати самооцінку що робляться вчинків, випробувати почуття особистої відповідальності за свої дії. Правове регулювання - це регулювання поведінки людей за допомогою системи законів.

63. Духовний фактор в історії. Суспільні ідеали (свобода, соціальна справедливість, солідарність та ін.), ідеології, соціальні міфи та утопії в житті суспільства.

Духовний фактор в історії – специфічний чинник розвитку історії. Постнекласична філософія історії розглядає духовний фактор в якості основної історичної одиниці розгляду людини. Духовність– основа людського буття, котра створює смисли. Це здійснення того , що не знаходить свого прояву природним чином, поєднання ладу світу і буття і саморозбудови людини , що містить цілі існування. Дві сторони духовності об'єктивна: не пов'язана з людиною; суб'єктивна: дух людини. Серед носіїв ідеї первинності духовного начала в суспільному бутті – Платон, Фіхте, Гегель, Сковорода , які говорили, що означальною ознакою людської діяльності є її усвідомленість і одухотвореність. Духовно-практичні форми духовності: світогляд , переконання , вірування, сподівання , а також Істина, Добро, Краса. Свобода – здатність людини діяти у відповідності з своїми інтересами і цілями, спираючись на пізнання обєктивної необхідності. В історії сусп. думки проблема СВ. зводилась до того, чи володіє людина свобою волі, або обумовлені чи необумовлені його наміри і вчинки зовн. обставинами. Справедливість – категорія морально-правової, а також соц.-політ. свідомості. Спр. поняття про відповідні уявлення сутності людини та його права. Включає в собі вимоги між практичною ролю різних індивідів (соц. груп) у житті суспільства і їх соц. становищем, між їх правами і обов’язками, між правами і обов’язками, працею і нагородою. Невідповідність у цих відношеннях оцінюється як несправедливість. В історії значну роль відіграли суспільні ідеали. Негативіст. Дух. Фактори в історії –всі соц. теорії, соц. міфотворчість. Позитивні – ідеологія- позитивний феномен, який сприяє існуванню суспільства. Ідеологія – система концептуально оформлених уявлень та ідей , яка є виразником інтересів та ідеалів суб’єктів політики, а саме класів, націй, політ. партій, рухів.