9. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку. Діалектика Сократа.

Антична філософія - це сукупність філософських вчень, що розвивалися в давньогрецькому суспільстві з кінця 7 ст.до н.є та в давньоримському до початку 6 ст.н.є. Антична філософія створювалася на основі математичних, астрономічних, фізичних знань, перенесених зі Сх та на основі перетвореної давньогрецької міфології. Це обумовило схожість з Східною філософією: споглядальний характер філософських вчень; матеріально - чуттєвий космологізм; пантеїзм в розумінні природи.

До рис античної філософії відносять також синкретичне сприйняття та розуміння світу, ДОЛЯ розглядається як абсолютна необхідність та прообраз вічності.

Основні періоди розвитку античної філософії.

1. 6-5 ст. до н.є. - зародження античної філософії як форми світогляду. Представники: мілетська, атомісти, еліати, піфагорейці.

2. 5 ст. Рух від космосу до людини. (софісти, Сократ, кініки)

3. Становлення логіко-спекулятивної філософії, заснованої на абстрактному мислення. (Платон, Арістотель)

4. Філософія епохи елінізму - філософія суб'єктивності, побудова світу через призму власного "Я"(стоїки, епікурейці, скептики).

Анаксімандр - основа всього сутнього -безкінечний, всеохоплюючий, безмежний початок "апейрон", люди походять від риб. Анаксімен основа всього сутнього повітря, апейрон - властивість повітря, душа - повітряне явище і тому здатна до творчості. Геракліт - загальним законом буття, всесвіту, наук є "ЛОГОС". Парменід ввів в філософію поняття буття. Елеати (Ксенофан, Зенон, Лікіс) - вважали, що всі зміни в світі - ілюзорні, розглядали проблему логічного доказу, суперечливого характеру руху, ідеалісти. Атомісти. Їх вчення будується на основі вчення елеатів, але в центрі - питання про світобудову та трактування людини та людського суспільства. Софісти. Філософія Сократа. Філософія софістів виникає в 5 ст. до н.є. "софістес" - знавець, майстер. Загальне в їх поглядах - відмова від релігії, раціоналістичне світу, явищ природи. Етичний релятивізм. Для софістичної школи характерним є використання спеціальних прийомів в спорі. Представники Протагор Гіппій, Продік, Антифон. Філософія Сократа означала перехід від натурфілософії до ідеалістичної філософії, основним питанням якої є душа людини, мораль, свідомість, естетика, відношення людини та суспільства. Для філософії Сократа характерними є пошук формулювань загальних понять Краса, Добро, Благо; метод майевтики; раціоналізм. Ціль знання - знати як жити, а світ пізнати неможливо. Вищим критерієм поведінки є розум. Філософія Сократа стала джерелом філософії Платона та Арістотеля, стоїцизм), гедонізму.

10.Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу.

Платон (427-347 рр. до н.е.) - родоначальник філософії об'єктивного ідеалізму. Його погляди склалися під впливом Сократа. Серцевину платонівської філософії становить теорія ідей. Світу чуттєвих предметів і явищ Платон протиставив особливий світ ідей, або загальних понять, які нібито існують десь за межами неба. Безтілесні ідеї вічні і незмінні, їм притаманне справжнє буття. Наш світ, пояснював Платон, займає як би середнє положення між "справжнім буттям" і світом небуття. Точно так само і людина: до того як вселитися в тілесну оболонку, його душа перебувала в царстві ідей. Знання людини про навколишнє природі, згідно Платону, не можуть бути істинними. Політико-правових питань присвячені найбільші діалоги Платона - "Держава" і "Закони". У "Держава" ідеальний державний лад Платон розглядав за аналогією з космосом і людською душею. в державі повинні бути три стани. Розумному початку душі в ідеальній державі відповідають правителі-філософи, лютому початку - воїни, хтивому - землероби і ремісники (нижча верства). Станове розподіл суспільства Платон оголосив умовою міцності держави як спільного поселення громадян. Самовільний перехід з нижчого стану у стан вартою або філософів недопустимий і є великим злочином, тому що кожна людина має займатися тією справою, до якої він призначений від природи. "Займатися своєю справою і не втручатися в чужі - це і є справедливість". На чолі держави необхідно поставити філософів, причетних до вічного блага і здатних втілити небесний світ ідей в земного життя. Основна увага тут приділяється проблемам виховання і способу життя громадян. Характеризуючи збочені форми держави, Платон мав їх в порядку зростаючої деградації у порівнянні з ідеалом. Виродження аристократії мудрих, за його словами, тягне за собою утвердження приватної власності і обіг у рабів вільних хліборобів з третього стану. Так виникає критско-спартанський тип держави, або тимократія, панування найсильніших воїнів. Держава з тимократическим правлінням буде вічно воювати. Наступний вид державного устрою - олігархія - з'являється в результаті скупчення багатства в приватних осіб. Цей лад заснований на майновому цензі. Владу захоплюють деякі багаті, тоді як бідняки не беруть участь в управлінні. Перемога бідняків призводить до встановлення демократії - влади народу. В демократії панують свавілля і безначалие. Тиранічний лад - це найбільш важке захворювання держави, повна відсутність у ньому яких би то ні було чеснот.