12.Філлософія Середньовіччя. Філософія с-ччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.

Философское знание средних веков принято условно разделять на несколько периодов, самые крупные из которых патристика и схоластика. Патристика (II-VIвек н.э.) это период христианских отцов церкви, которые заложили основы христианской, а, следовательно, и средневековой философии. Наиболее известные деятели: Григорий Богослов, Афанасий Александрийский, Иоанн Златоуст Аврелий Августин, Амвросий Медиоланский, Иероним. Основные проблемы патристики: формирование символов веры, проблема трех ипостасей, христология, креационизм и другие. Схоластика(VII-XIV)

схоластики использовали рациональные пути познания Бога. В схоластике существовало три основных направления: реализм, номинализм и концептуализм. Реализм: учение, согласно которому подлинной реальностью обладают только общие понятия, или универсалии, а не единичные предметы. Реалисты, разделяя идеи Платона, считали, что общие понятия есть форма сущностного бытия. Наиболее известные: Аврелий Августин, Ансельм Кентерберийский, Номинализм: общие понятия - только имена; они не обладают никаким самостоятельным существованием и образуются нашим умом путем абстрагирования некоторых признаков, общих для целого ряда вещей. Например, понятие "человек" получается откидыванием всех признаков, характерных для каждого человека в отдельности, и концентрации того, что является общим для всех: человек - это живое существо, наделенное разумом больше, чем кто либо из животных. Пьер Абеляр

Теоцентризм: центром всего является Бог. Бог является источником всякого бытия, блага, высшую цель жизни видят в служении Богу.

14. Особливості ф-фії Нового ч.: емпіризм та раціоналізм. Проблема м-ду пізнання.

Ф. Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв’язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя.

Головне своє завдання Ф.НЧ часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання та гносеології. На цій основі формуються два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб’єкта. Раціональне пізнання, розум не привносить ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує данні чуттєво-сенситивного досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуіції, а чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм так і раціоналізм вважали математику, а основними рисами істиного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість.

Засновником емпіризму був Ф. Бекон (1561-1626), який основні свої ідеї висловив у працях “Новий органон” і “Про гідність та примноження наук“. Головне завдання Ф. - пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно оріентував пізнавальну і практичну діяльнисть людини, існуе чотири види помилкових суджень, “примар”, від яких слід звільнитися перед тим, як починати пізнання. “Примари Роду” “Примари Печери” “Примари Площі” “Примари Театру. Метою пізнання є збагачення життя справжніми відкриттями і влада людини над силами природи; об’єктом пізнання є природа, а основними методами – індукція та експеримент. В „Новий Органон” Бекон сформулював основні принципи англійського матеріалізму і емпіричні методології нової науки. Складається з двох частин: “Афоризми про тлумачення природи або царства людини” і друга “Велике встановлення наук”.

Основ. протилежного раціоналіст. Напрям-ку був Декарт. Основні погляди викладені у працях: “Міркування про метод”, “Роздуми про першу філософію”, “Начала філософії”, “Пристрасті душі”. Д. підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу. Проте свою методологію він будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання, що має підпорядкуватись раціон.-математ. Мислен-ню. Суть свого дедуктивного методу Декарт сформолював у відомих чотирьох правилах. Декарт доходить висновку, що в основі їх лежить положення: “Я мислю”. Декарт робить другий крок: “Мислю, отже існую”. Ці ідеї Декарт розглядав як втілення природного світлого розуму.