17. Філософія г.-в.Ф. Гегеля: принцип тотожності мислення та буття, діалектика.

Вчення Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831) є вищим досягненням німецької класичної філософії. виступив проти субєктивізму Канта. Выдкинув непізнання річчі у собі. За Г., знання абсолютне. Наука відкрила відносні істини. Абс. істина - це сума відносних істин. Гегель створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення в синтезі. Вихідний пункт філософ. концепції Гегеля - тотожність буття та мислення.  Панлогізм- доктрина про тотожність буття і мислення, згідно якої увесь розвиток природи і суспільства є здійсненням логічної діяльності ідеї. Разом з тим у панлогізмі проходить думка про доступність усього існуючого раціональному, логічному пізнанню. Гегель розглядає мислення не як нерухому, незмінну першоступінь, а як процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Три етапи філософської системи Гегеля: логіка, філософія природи, філософія руху.

Гегель сформулював основні принципи діалектики:- принцип переходу кількісних змін у якісні і, навпаки; - принцип тотожності протилежностей; - принцип заперечення заперечення.

Головні форми природного буття: механіка, фізика, органіка. В цілому в філософії природи окреслено шляхи загальної класифікації природних наук та основних форм руху в матеріальному світі, здійснено спробу показати реальні закономірності розвитку природи. Філософія духу включає в себе вчення про суб’єктивний дух, вчення про об’єктивний дух, вчення про абсолютний дух. В основі гегелівського розуміння історії лежить поняття світового духу. Гегель визначив всесвітню історію так: “всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес, який мають пізнати в його необхідності”.

18. Філософія л.Фейєрбаха: атропологічний принцип та вчення про релігію.

Філософська система Феєрбаха (1804- 1872) закінчує період німецької класичної філософії. два періоди: перший, коли він певною мірою дотримувався філософських поглядів Гегеля і його послідовників, та другий, коли перейшов на позиції філософського матеріалізму. Головною справою життя і філософії Л.Фейєрбаха була критика релігії. Фейєрбах розглядав філософію та релігію як світорозуміння, що взаємно виключають одне одного. філософія є наукою, вираженням ідеї науки, втіленням духу науки, як такої, незалежно від будь-якого конкретно визначеного її предмета. А релігія завжди переслідувала філософію, оскільки остання підносить людину до рівня Всесвіту. Антропологія є прихованим смислом релігії. Фейєрбах пропонує такі основні принципи пояснення релігії: людина вірить у богів не лише тому, що має фантазію та почуття, а також і тому, що їй притаманне прагнення бути щасливою; вона вірить у досконалу істоту тому, що сама хоче бути досконалою; людина вірить у безсмертну істоту тому, що сама не бажає помирати.

Класична релігія, на думку Фейєрбаха, паралізує прагнення людини до кращого життя у реальному світі. І він пропонує людству "нову релігію", засновану на почутті, сердечному ставленні людини до людини, яке досі шукало свою істину у фантастичному відображенні дійсності через посередництво одного чи кількох богів, а тепер знаходить її у любові. Антропологічний принцип Фейєрбаха в теорії пізнання виражається у тому. що він по новому інтерпретує поняття "об'єкт". Першим об'єктом для будь-якої людини є завжди інша людина. Реальний світ є дійсністю, що чуттєво сприймається, і саме завдяки чуттєвому сприйманню лише і можливе його пізнання. Незважаючи на всі недоліки властиві філософії Фейєрбаха, безперечним досягненням її є те, що вона відтворила матеріалістичні принципи і тим самим справила значний вплив на розвиток філософської думки, стала вихідним пунктом формування і становлення марксистської філософії.