Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
всі відповіді.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
213 Кб
Скачать
☆

43.Форми реалізації права

Форми реалізації права залежно від суб'єктного складу:

1) індивідуальна. Правові норми реалізуються в про­цесі односторонніх правомірних дій індивідів (наприклад, виступ на мітингу);

2) колективна. Правові норми реалізуються постійними або тимчасовими колективами індивідів (наприклад, укла­дення колективного трудового договору).

Форми реалізації права залежно від участі в правовід­носинах:

1) поза правовідносинами. Таким шляхом утілюються в житті норми, які встановлюють правовий статус і компе­ тенцію суб'єктів права, а також норми, що фіксують при­ родні права людини і громадянина. Наприклад, реалізація права на свободу совісті або права на недоторканність особи може відбуватися без вступу до яких-небудь відносин з іншими особами;

2) у правовідносинах. Правовідносини — найбільш по­ ширений варіант реалізації норми права. В такому випадку суб'єкти реалізують норми права шляхом використання (управомочений суб'єкт) і виконання (зобов'язаний су­ б'єкт).

Форми реалізації права залежно від ступеня активності суб'єктів:

1) активні позитивні дїі. Таким шляхом відбувається використання права або виконання обов'язку. Ця форма правореалізації залежить безпосередньо від активних дій суб'єкта

2) пасивна форма (бездіяльність суб'єкта). У такий спосіб — шляхом утримання від дій — реалізуються право­ ві заборони

За характером і спрямованістю дій суб'єктів виділяють такі форми реалізації права:

1) дотримання норм права. Ця форма реалізації права має місце тоді, коли суб'єкти утримуються від здійснення дій, заборонених правом. 

2) виконання норм права. Воно відбувається, коли суб'єк­ ти здійснюють покладені на них юридичні обов'язки

3) використання норм права. Ця форма реалізації пра­ ва полягає в тому, що суб'єкти на свій розсуд,

44. Розяснення норм права .

Залежно від юридичних наслідків, до яких призводить роз'яснення правових норм, можна виділити два основні його види: офіційне і неофіційне.

Офіційне тлумачення проводиться уповноваженим на це органом, формулюється у спеціальному акті і формально обов'язкове для певного кола виконавців норми, що тлумачиться. Іншими словами, це офіційна директива як вірно розуміти конкретну норму. Офіційне тлумачення, у свою чергу, поділяється на нормативне і казуальне.

Нормативне тлумачення — це офіційне роз'яснення, яке обов'язкове для всіх осіб і органів, підпорядкованих органу, що тлумачить, і розповсюджується на всі випадки, передбачені нормою, яка тлумачиться, що необхідно для вірного втілення у життя її приписів. Дія нормативного тлумачення залежить від повноважень органу, що видав таке роз'яснення, від юридичної сили актів, у яких воно втілюється.

Офіційне нормативне тлумачення може даватися у формі інструкцій, роз'яснень певних органів внаслідок наданих їм спеціальних, постійних чи разових повноважень (легальне тлумачення). Воно повинно проводитися у рамках роз'яснення. Його обов'язкова сила розповсюджується на тих суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення.

Казуальним тлумаченням називається офіційне роз'яснення змісту норми, яке дається судовим чи іншим компетентним органом у зв'язку з вирішенням конкретної справи і формально обов'язкове лише для її розгляду. Казуальне тлумачення має місце там, де у процесі правозастосування виникає спеціальна мета роз'яснити норму (наприклад, роз'яснення вищестоящого суду з приводу і у зв'язку зі справою, яка розглядається, якщо рішення нижчих судів в ній є не вірними, такими, що не відповідають закону).

Особливість адміністративного тлумачення полягає у тому, що воно не обмежується рамками конкретної справи, а містить вказівки відповідним органам. Наприклад, такі вказівки можуть знаходитися у акті про скасування вищестоящим органом незаконного акта, у рішенні контрольних органів, спеціальних інспекцій та ін.

Неофіційне тлумачення здійснюється громадянами, організаціями, науковими і навчальними установами, практичними працівниками та іншими особами у формі рекомендацій і порад. Цей вид тлумачення не має обов'язкового характеру, його рекомендації не тягнуть за собою формально-юридичних наслідків.