- •1 Питання.
- •2 Питання.
- •3 Питання.
- •4 Питання.
- •5 Питання.
- •6 Питання.
- •7 Питання.
- •8 Питання.
- •10 Питання.
- •9 Питання.
- •11 Питання.
- •12 Питання
- •13 Питання
- •14 Питання
- •15 Питання
- •16 Питання
- •17 Питання
- •18 Питання
- •19 Питання
- •20 Питання
- •21 Питання
- •22 Питання
- •23 Питання
- •24 Питання
- •25 Питання
- •26 Питання
- •27 Питання
- •27. Принципи діяльності державного апарату
- •28 Питання
- •29 Питання
- •30 Питання
- •31. Розподіл влади як принцип правової держави
- •40. Закон поняття та структура .
- •41. Юридичний прецедент як джерело права.
- •42. Співідношення права та моралі
- •43.Форми реалізації права
- •44. Розяснення норм права .
- •45. Юридична відповідальність та державаний примус.
- •46. Ефективність правового регулювання.
- •48. Поняття та види форм права
- •49. Склад правопорушення
- •50. Дія нпа за часом у просторі і за колом осіб .
- •51. Поняття, ознаки, види протиправної поведінки .
- •52. Поняття та сутність юридичної відповідальності
- •53. Юридичні колізії та способи їх усунення.
- •54.Способи тлумачення норм права
- •55. Поняття та елементи правової поведінки .
- •56. Поняття та види правопорушення .
- •57. Методи та стадії правотворчості
- •58. Поняття та форми реалізації норм права
- •59. Способи викладення правових нарм .
- •60. Обєкти правовідносин
- •67. Субєкти права та юридичні обов’язки : поняття та структура
- •68. Поняття та необхідність тлумачення норм права
- •69. Підстави винекнення правовідносин
- •70.Поняття та класифікація функцій права
- •71. Співідношення систем права і законодавства
- •72. Поняття ознаки та види злочинів
- •73.Види юридичної відповідальності
- •Відмінність нормативних актів від актів застосування норм права
- •Галузь права: поняття та характеристика основних галузей права
- •79. Поняття законодавства поняття та структура
- •80. Інститут права поняття та види
- •81 Поняття та класифікація юридичних фактів.
- •82 Види правотворчості
- •83. Предмет та метод правового регулювання як підстава кваліфікації норм права глузі
- •84. Поняття ознаки та види правомірної поведінки
- •85 Правове виховання: поняття, форми, методи
- •86. Поняття та структурні елементи системи права
- •89. Правові системи світу поняття та класифікація
- •90 Класифікація правових норм
- •91. Акти офіційного тлумачення: поняття, ознаки та види.
- •93 Поняття та структура норми права
- •94 Поняття та форми реалізації права
- •96.Поняття та ознаки правовідносин
- •96. Поняття і місце нпа в системі джерел права .
- •97. Систематизація нормативних актів: поняття і види.
- •98. Поняття, ознаки і сутність права.
- •99. Прогалини в праві та способи їх усунення
- •100. Поняття та види нормативно-правових актів.
- •Основні теорії виникнення права.
- •Поняття права в об’єктивному і суб’єктивному розумінні.
- •103 Поняття структура та види правосвідомості
- •104 Способи тлумачення норм права
100. Поняття та види нормативно-правових актів.
Нормативно-правовий акт — цеофіційний акт-документ компетентнихсуб'єктівправотворчості, якийміститьнорми права, щозабезпечуються державою. Він є однією з форм існування та вираження норм права, є основною формою права для багатьохправових систем сучасності.
Нормативно-правовіактикласифікуються за різнимикритеріями:
1. За юридичною силою: закони та підзаконнінормативніакти.
2. За сферою дії: загальні, спеціальні та локальні.
3. За часом дії: постійні і тимчасові.
4. За характером волевиявлення: активстановлення норм права, актизміни норм права та актискасування норм права.
5. За суб'єктамиухвалення: актиорганівдержави; акти, прийняті народом у процесі референдуму; спільніактиорганівдержави і недержавнихутворень.
6. За галузевоюналежністю: цивільні; кримінальні; адміністративні; кримінально-процесуальні та ін.
7. За зовнішньою формою вираження: закони; укази; постанови; рішення; розпорядження; наказитощо.
Білет 101
Основні теорії виникнення права.
Праворозуміння - це наукова категорія, яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, яка вміщує в собі пізнання права, його оцінку і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.
Наслідком праворозуміння є теорії.
Основні теорії права:
1. Природно-правова. Бере свій початок ще в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Вони пов'язані з іменами Демокріта, Сократа, Платона і відображають спроби виявлення моральних, справедливих засад у праві, що закладені самою природою людини. Ця теорія була пов'язана з бажанням людей змінити своє життя на краще - це і епоха Відродження, і епоха буржуазних революцій, і сучасна епоха переходу до правової держави. Позитивне значення теорії: вона стверджує ідею природних, невід'ємних прав людини; завдяки цій теорії почали відрізняти право і закон, природне і позитивне право; вона поєднує право і мораль. Критичні зауваження щодо теорії: не завжди уяалення про право як справедливе чи несправедливе можна об'єктивно розглянути правовій дійсності. До природних прав відносять: право на життя, честь, гідність, право на приватну власність, на протидію тиранові, право на насильницьку зміну тоталітарної влади.
2. Теорія "відродження природного права". Представники цієї теорії є: Фуллер, Дворкін, Кауфман, Ролс, Фінніс. Ця теорія є етапом розвитку теорії природного права. Залежно від джерела формування природного права людини розрізняють доктрини:
1. Неотомімзм, неопротистанцизм - природне право одержано від Бога;
2. Неогегельянство - природне право виникає з гармонії об'єктивного розуму і самої ідеї права;
3. Неокантіонство-природне право виникає з самої ідеї;
4. Феноменологічна доктрина обгрунтовує, що природне право виникає з правових цінностей;
5. Екзистенціоналістична - обгрунтовує виникнення природного права із самого існування абстрактної людини;
6. Герменевтика - характеризує виникнення природного права з історичного праворозуміння.
3. Позитивістська теорія. Представники: Берг, Коркунов, Остін, Шершневич. На відміну від природно-правової теорії, для якої основні права і свободи первинні стосовно законодавства , позитивізм вводить поняття "суб'єктивне право", як таке, що походить від об'єктивного права і встановлюється державою. Держава делегує суб'єктивні права і встановлює юридичні обов'язки в нормах права, які складають закриту удосконалену систему. Позитивним тут є: можливість встановлення правопорядку, детального вивчення догми правоструктури, норми права, підстав юридичної відповідальності, класифікації норм і нормативних актів, видів інтерпретацій. Негативні моменти: штучна відокремленність права як системи від фактичних суспільних відносин, відсутність можливості моральної оцінки правових явищ, відмова віж досліджень змісту права, його цілей.
4. Нормативістська теорія. Заснована на тому, що право - це сукупність норм, зовнішньо виражених у законах та інших нормативних актах. Автором цієї концепції вважають Кельзена, на думку якого, право- це злагоджена з логічно взаємопов'язаними елементами ієрархічна піраміда, основою якої є правова норма. Юридична сила і законність кожної норми зплежить від вищої в піраміді норми, яка наділена вищою юридичною силою. Сучасне розуміння права в рамках цієї теорії можна виразити наступною схемою:
1. Право - це система взаємопов'язаних і взаємодіючих норм, які викладені в нормативних актах;
2. Норми видаються державою, і в них виражена воля держави;
3. Саме право і його реалізація забезпечується в необхідних випадках примусовою силою держави;
4. Від норм залежить виникнення правовідносин, формування правосвідомості, правова поведінка суб'єктів.
Недоліки нормативного підходу: він заперечує обумовленість права потребами суспільного розвитку, ігнорує природні й моральні засади в праві, роль правосвідомості в реалізації юридичних норм, абсолютизації державногл впливу на правову систему.
5. Теорія інституціоналізму.
Одним із її засновників був французький учений-юрист Моріс Оріу . Ця теорія оформилась у самостійну течію і посідає панівне місце в сучасній юриспруденції Франції. Виникнення концепції інституціоналізму зумовлюється такими факторами: наприкінці ХІХ ст. Франція переживала кризу всіх напрямів державно-правової думки; Оріу поставив перед собою завдання перебудувати методологічні засади правознавства; він розробив інституційну концепцію суспільства, держави і права. Інституція – це юридично здійснювана ідея. Згідно з концепцією Оріу, існує два типи інститутів, а саме: персоніфіковані і не персоніфіковані. До персоніфікованих інститутів він відносить фізичні особи і корпорації; до інститутів корпорацій включає державу та держави і й громадські організації, кожен з яких здійснює певну ідею. Неперсоніфіковані інститути він характеризує як «інститути-речі» (наприклад юридичні норми та ін.)
6. Психологічна теорія.
Представники: Петражицький, Тард, Кнапп, визнає правом конкретну психологічну реальність – правові емоції людини. Останні носять імперативно-атрибутивний характер і поділяються на: переживання позитивного права, яке встановлено державою; переживання інтуїтивного, особливого права. Інтуїтивне право виступає виступає регулятором поведінки людини, тому розглядається як реальне, дієве право. Позивтиним тут є те, що теорія звертає увагу на одну з важливих сторін правової системи - психологічну. І це відповідає дійсності, адже неможливо готувати і видавати закони, не враховуючи психологічні особливості індивіда. Недоліками цієї теорії є однобічний характер, відрив від об’єктивної реальності, неможливість у її рамках структурувати право, відрізняти його від інших соціально-регулятивних явищ.
7. Соціологічна теорія.
Представники: Дюгі, Муромцев, Ерліх, Гурвіч, Паунд. Основний аргумент її полягає в тому, що «право слід шукати не в нормі чи в психіці, а в реальному житті». В основу права покладені суспільні відносини, захищені державою. Норми закону і правосвідомість не заперечуються, проте і не визнаються правом. Вони є ознаками права, а само право – це порядок к суспільних відносинах, у діях людей. Позитивним тут є: суспільство і право розглядається як цілісні, взаємопов’язані явища; теорія доводить те, що вивчати потрібно не тільки норми права , які встановлюються державою, а й усю сукупність відносин, що склались у суспільстві; вчення підкреслює роль права як засобу соціального контролю і досягнення соціальної рівноваги; підвищує роль судової влади. Критично слід сприймати заперечення щодо моральності як досить важливої властивості права, недооцінку в праві морально-гуманних засад, зміщування одного з факторів утворення права – зацікавленості – з самим правом.
Білет 102
