39. Монетарна політика: зміст, значення та інструменти. Політика дорогих і дешевих грошей. Особливості поведінки центрального банку на грошовому ринку.

Монетарна політика полягає у контролюванні ЦБ пропозиції грошей, % ставок і ринків капіталу. Це може здійснюватись через часткове резер­вування депозитів, що збільшує пропозицію грошей 1) надання позик створює гроші (обмежене величиною резервів, які банки збе­рігають); 2) банки вразливі для банківської паніки (коли власники вкладів масово одночасно вилучають свої вклади).

Баланс банку — це перелік активів та вимог, які відображають фінан­совий стан банку на певний момент часу. Містить два підрозділи: активи - те, що володіє екон. вартістю, та ви­моги на ці активи. Вимоги поділяють на 2 групи: 1) вимоги власників банку щодо його акти­вів (власний капітал); 2) вимоги інших осіб (зобов'язання). Активи = пасиви + власний капітал.

Основні пасиви: поточні чекові депозити, неопераційні вклади, отримані позики та капітал банків. Чекові вклади є платежами на вимогу. Неопераційні вклади - строкові вклади, заощаджувальні рахунки. Банки отримують також кошти за рахунок позик у ЦБ (дисконтні позики) та інших банків. Останньою статтею пасивів є власний капітал банку - чисті активи банку (дорівнюють різниці між сумою активів і пасивів).

Активи - це напрями використання коштів банку. Основними статтями активів банку є резерви, цінні папери, надання позик та інші ак­тиви. Резерви - частина депозитів, яку банки зберігають у ЦБ у вигляді обов'язкових резервів. Частину обов'язкових резервів банк фізично може зберігати у своїх сейфах: у вигляді готівки, що назива­ють готівкою у касі. Крім того, бик створює додаткові, або понаднорма­тивні, резерви, які використовуються тоді, коли вкладники вилучають свої кошти.

Процес створення депозитів. Припустимо, що власний капітал = 0, пасиви містять лише вклади населення, банки надають позики д/г, норма резервування 20%.

У 1ий банк особа зробила вклад 1000 грн. (створено статтю пасивів «чекові вклади»). Баланс у вихідній позиції: (1) і в кінцевій (2)

Активи	Пасиви
(1) Резерви 1000	Безстрокові вклади 1000
(2) Резерви 200 Надані кредити 800	Безстрокові вклади 1000

Якби банк не надавав позик, а зберігав вклад як резерви, то пропозиція грошей в економіці не змінювалася би. Але банки функціонують з метою вилучення прибутку, тому вони надають депозити у позику своїм клієнтам. Банк з 1000 грн депозитів мусить тримати 200 грн у вигля­ді обов'язкових резервів у ЦБ, а решту може надати у позику (надлишкові резерви). Фактичні резерви - обов'язкові резерви = надлишкові резерви.

1ий банк збільшує пропозицію грошей на 800 грн, коли надає позики. Після надання позик пропозиція грошей становить 1800 грн. Вкладник все ще має на своєму рахункові 1000 грн і тепер позичальник має ще 800 грн. Отже, за системи часткового резервування банки створюють гроші.

Припустімо, що позичальник використав ці гроші для оплати послуг певної особи, яка, отримавши гроші, вносить їх у 2ий банк. Баланс 2го банку у вихідній позиції: (1)

Активи	Пасиви
(1) Резерви 800	Безстрокові вклади 800
(2) Резерви 160 Надані кредити 640	Безстрокові вклади 800

2ий банк з 800 грн вкладів триматиме у вигляді обов'язкових ре­зервів 160 грн і може надати у позику 640 грн. Баланс в кінцевій позиції: (2) і т.д. Якщо записати, що сума початкового вкладу , позика надана 1им банком , а 2им банком – , то пропозиція грошей . Вираз у дужках є нескінченною геометр. прогресією. Сума членів про­гресії становитиме . Знайдену величину називають простим мультиплікатором банківських грошей. Він є оберненою величиною до норми резерв.: .

Грошова база – коеф. депонування грошей, коефіцієнт фактичного резервування депозитів. В складається з грошей, які перебувають у вигляді готівки на руках у населення (C) та банківських резервів (R), які зберігаються у ЦБ: . Коефіцієнт депонування cr - відношення готівки до поточ­них чекових депозитів . Коефіцієнт фактичного резервування депозитів, rr — відсоток де­позитів, який банки зберігають як резерви .

Відношення пропозиції грошей (С + D) до грошової бази називають повним грошовим мультипліка­тором: . Звідси пропозиція грошей .

ЦБ є центром грошово-кредитної с-ми НЕ, головною ф-цією якого є контроль та ре­гулювання пропозиції грошей у країні. ЦБ виконує низку інших функцій — випускає в обіг нац. валюту, зберігає золотовалютні резерви країни та обов'язкові резерви комер­ційних банків, виступає міжбанківським розрахунковим центром, здій­снює касове обслуговування уряду тощо. Крім того, центральний банк може бути покупцем і продавцем на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків. Ще одна фун­кція "кредитора останньої надії" — полягає в тому, що ЦБ забезпечує резервами банківську с-му, коли масові банкрутства банків можуть спричинити банківську і фінансову па­ніку, що веде до банківської кризи.

У різних країнах існують різні моделі побудови ЦБ та їхньої організаційної структури. У більшості країн ЦБ є державними. В окремих випадках ЦБ не на­лежить державі (наприклад ФРС США, НБ Швейцарії) або держава володіє лише частиною капіталу (наприклад у Банку Японії — 55%). ЦБ країни, незалежно від того, в чиїй власності він перебуває, керує грошовим обігом та кредитною системою країни.

ЦБ України є НБУ. Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядо­ві, а належить до безпосереднього відання ВРУ.

Баланс ЦБ складається з активів і пасивів. Основними видами активів є цінні папери, позики комерційними банкам, золотовалютні резерви та ін. У підрозділі "Пасиви" основними є такі статті: резерви комерцій­них банків, депозити скарбниці (казначейства), банкноти центрально­го банку та інші його зобов'язання.

ЦБ проводить монетарну політику за допомогою знарядь прямого та непрямого регулювання. Основними знаряддями прямого регулювання пропозиції грошей є обме­ження обсягів кредитів, що надаються певним галузям; пряме регулю­вання процентної ставки; обмеження величини кредитів для окремих банків. Ці знаряддя ефективно спрацьовують лише у короткостроко­вому періоді: вони дають змогу не допускати надмірного створення банками грошей.

У розвинутій рин­ковій ек. застосовують знаряддя непрямого регулю­вання пропозиції грошей: операції на відкритому ринку, зміна облікової процентної ставки, зміна норми резервування.

Операції на відкритому ринку — це купівля ЦБ державних цінних паперів (облігацій) у населення, фірм чи банків або продаж їм цих паперів, щоб змінити величину або структуру резервів комерційних банків і, отже, пропо­зицію грошей.

Коли ЦБ купує цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки надаватимуть у позику більше грошей, то пропозиція грошей у національній економіці зросте. Коли ЦБ продає цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків зменшуються. Зменшен­ня резервів комерційних банків спричиняє зменшення пропозиції грошей у національній економіці.

Облікова ставка. Процентну ставку, за якою ЦБ надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною. Позики ЦБ комерційним банкам називають дисконтними позиками. Ці позики надаються ко­мерційним банкам на короткий період часу: по-перше, для підтри­мання їхніх обов'язкових резервів на необхідному рівні, по-друге — для підтримання ліквідності комерційних банків в ситуації "навали на банк". Також це збільшує їхні резерви та здатність до кредитування.

Зниження облікової ставки заохочує комерційні банки до отримання додаткових резер­вів через позики у ЦБ. Кредити комерційних банків на основі цих позик збільшують пропозицію грошей. Підвищення облікової ставки знеохочує дисконтні позики і, отже, стримує збіль­шення пропозиції грошей у національній економіці.

Норма резервування впливає на здатність банківської систе­ми створювати гроші за двома напрямами. По-перше, вона змінює ве­личину надлишкових резервів комерційних банків. По-друге, вона змінює розмір грошового мультиплікатора.

ЦБ використовує знаряддя монетарної політики для стабілізації НЕ, зокрема для досягнення таких цілей: 1) економічне зростання; 2) високий рівень зайнятості; 3) стабільний рівень цін; 4) стабіль­ність на фінансових ринках; 5) стабільність процентних ставок; 6) стабільний курс національної валюти.

Залежно від характеру впливу на основні макроекономічні змінні — обсяг національного виробництва, рівні інфляції та безробіття — еко­номісти розрізняють два види мо­нетарної політики — стимулювальну і стримувальну.

Політику, що спрямована на об­меження зростання цін у національ­ній економіці, називають стриму­вальною монетарною політикою, або політикою "дорогих грошей". Цю по­літику ЦБ може про­водити, продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збіль­шуючи норму резервування та під­вищуючи облікову ставку. Ці захо­ди, як відомо, зменшують резерви комерційних банків або розмір грошового мультиплікатора, а отже пропозицію грошей, а відтак су­купні видатки, що стримує темпи зростання цін. За стримувальної монетарної політики крива пропозиції грошей вертикальна або дуже крута.

Політику, що спрямована на підвищення рівня зайнятості, і, відповідно, на прискорення економічного зростання, називають стимулювальною монетарною політикою, або політикою "дешевих грошей". Для збільшення сукупних видатків, щоб залучити незайняті ресур­си, ЦБ повинен збільшити пропозицію грошей. Цьо­го він може досягти через купівлю цінних паперів на відкритому ринку, зниження облікової ставки або зменшення норми резерву­вання. За стимулювальної монетарної політики крива пропозиції грошей є положистою, або висхідною.