42.Процес споживання та динаміка зміни загальної і граничної корисності. Рівновага споживача, її економічний зміст та способи визначення.
Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю. Математично гранична корисність блага при незмінній кількості усіх інших благ є частинною похідною функції корисності:
Граничну корисність можна визначити через нахил кривої загальної корисності.
Середня корисність (АU) – це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару.
Відношення граничної корисності блага до його ціни має назву зваженої граничної корисності:
Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г. Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена):
Величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.
Крива сукупної корисності (рис. 3а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 3 б) представлений гістограмою та спадною кривою.
Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:
· сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;
· величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності
· за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.
Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, доход і ціни на товари. Для наочної демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обмежень якогось споживача (рис. 2.7). як бачимо, лінія бюджетних обмежень перетинає Риву байдужості, що відповідає корисності Z7j в точ-
Ках A1 і A2. Це означає, що доход споживача при максимальному використанні дає змогу придбати які перший, так і другий набір. Чи буде це означати, що
в точках А1 і А2 споживач отримає максимальну корисність, яка доступна йому при існуючих бюджетних |
обмеженнях? Очевидно, що ні. Адже будь-яка точка, що лежить на відрізку А1А2 буде доступна споживачеві і матиме корисність більшу, ніж U1 оскільки більш віддалена від початку координат. Максимальна корисність, яка доступна при заданому бюджеті, досягається тоді, коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості.
Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при; заданому бюджетному обмеженні. Як тільки спожи- вач отримує такий набір, у нього зникають стимули) замінювати його на інший.
Рівновазі споживача можна дати геометричне лумачення. Якщо рівновага досягається у точці дотику лінії бюджетних обмежень I1 до кривої байдужості U2, то це означає, що у точці А3 нахил цих двох ліній збігається (довідково: нахил кривої у будь-якій точці відповідає нахилу дотичної, проведеної до неї у цій точці). Тоді
або
Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме два види товару таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю піни були рівні. Цей підхід називається еквімаржи-кальним принципом
Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, називається внутрішньою. Однак може статися, що споживач буде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару. Така рівновага називається кутовою. Наприклад, хтось із студентів вирішив обмежити споживання борошняних виробів, тоді кут нахилу кривої байдужості значно зросте, і в жодному місці лінія бюджетних обмежень не зможе бути дотичною. Рівновага буде досягатися в точці, яка відповідає максимально можливій кількості котлет, що може придбати студент залежно від його бюджета (рис. 2.8).
У наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у внутрішню, коли ціни значно знизяться на пиріжки чи значно зростуть на котлети. Якщо споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від котлет заради пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий.
Виключно кутовою рівновага споживача буде і тоді, коли один з товарів є антиблагом, тобто таким, що має від'ємне значення корисності для споживача. У цьому разі зміниться сам характер кривої байдужості: замість спадної вона стане зростаючою. Наприклад, через якесь захворювання споживач взагалі не може вживати м'ясо, тоді його приваблюватиме той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізація корисності) досягатиметься у точці, що відповідає максимальній кількості пиріжків, яку він може придбати, виходячи з бюджету. Адже споживач ніколи добровільно не придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожен товар може перетворитися на антиблаго, коли він доступний у такій кількості, що повністю задовольняє потреби споживача. Точка, в якій споживач перестає
розглядати додаткове споживання як таке, що прино-сить йому користь, називається точкою насичення. Треба звернути особливу увагу на споживання товарів, що ідеально доповнюють один одного, тобто, коли ефективне споживання одного товару без певної кількості іншого взагалі неможливе (автомобілі та номерні знаки, черевики та шнурки до них тощо). У цьому випадку ні зміна співвідношення цін, ні доход споживача не впливатимуть на співвідношення цих товарів у наборі, який обирає споживач (рис. 2.9).
Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження. Прогнозування поведінки споживача, розуміння механізму прийняття ним рішення про вибір того чи іншого набору товарів дають змогу опрацьовувати ефективнішу стратегію фірми та приймати більш обгрунтовані економічні рішення.