59. Кейнсіанська революція в економічній науці і виникнення дирижизму. Економічне вчення Дж.М.Кейнса.

Свою видатну книгу «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», в якій викладено революційну економічну концепцію кейнсіанства, Дж. М. Кейнс видав в 1936 р., однак основні її ідеї визрівали раніше, під впливом бурхливих подій в розвитку ринкової економіки кінця 20-х - початку 30-х років. За визнанням багатьох сучасних економістів, ця книга багато в чому визначає економічну політику ринкових країн і сьогодні — на початку ІІІ тисячоліття.

Головна ідея кейнсіанства полягає в тому, що ринкова система зовсім не є досконалою і саморегульованою і що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити тільки активне втручання держави а економіку.

Новаторство економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані проявилось насамперед в двох основних моментах:

по-перше, в наданні переваги макроекономічному аналізу перед мікроекономічним;

по-друге, в обгрунтуванні концепції так званого «ефективного попиту», тобто потенційно можливого і стимульованого державою сукупного попиту.

В докейнсіанській економічній теорії безроздільно панував мікро-економічний підхід до аналізу господарських явищ і процесів. Зокрема, в центрі досліджень маржиналізму (ранньої неокласичної теорії) знаходився раціональний суб'єкт, окрема фірма, проблеми максимізації її прибутку якджерела нагромадження капіталу, мінімізації витрат.

Такому підходу Кейнс протиставив свій макроекономічний метод, тобто дослідження взаємозв'язків і пропорцій між сукупними народногосподарськими величинами — національним доходом, інвестиціями, заощадженнями, споживанням тощо. Макроекономічний підхід передбачає, що умови процвітання окремої фірми зовсім не є умовами процвітання всієї економіки в цілому. Між економічними цілями фірми і економіки виникають суперечності, вирішення яких потрібно шукати на шляху відновлення макроекономічної рівноваги, загальнонаціональних пропорцій, насамперед відповідності сукупного попиту сукупній пропозиції, обсягу заощаджень чистим сукупним інвестиціям, досягнення повної зайнятості.

Кейнс погоджувався з думкою неокласиків, що ринкові ціни сприяють зростанню продуктивності праці і капіталу, зменшенню витрат виробництва і раціональному розподілові доходів між власниками виробничих факторів. Однак, на відміну від неокласиків, він прийшов до висновку, що вирішення всіх найважливіших проблем економіки, включаючи й проблему зайнятості, потрібно шукати не в пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, продуктивності тощо), а в сукупному попиті на товари, який забезпечує реалізацію виробленого продукту і виробничих ресурсів.

Цей новий підхід особливо чітко виявився стосовно заощаджень. Вся попередня економічна наука — від класиків до неокласиків — одностайно доводила, що основою економічного зростання є ощадливість, утримання від споживання, збільшення заощаджень. Кейнс повністю відкинув це твердження. Він зробив акцент на тому, що «ощадливість не може існувати без підприємливості», що, «як тільки ощадливість випереджує підприємливість, вона грунтовно заважає пожвавленню останньої і створює безвихідь завдяки своєму шкідливому впливові на прибуток».

Рівень зайнятості, за Кейнсом, визначається динамікою «ефективного попиту», який формується з очікуваних затрат на споживання домашніх господарств (населення) і передбачуваних інвестицій (витрат фірм). Саме «ефективний попит», а не пропозиція ресурсів і зміна їх відносних цін, підкреслював реформатор економічної науки, зумовлює рівень зайнятостіі національного доходу. Спроби визначити закономірності руху сукупного попиту і приросту національного доходу складають центральну ідею кейнсіанського вчення. Саме вона стала справжнім відкриттям для економічної теорії, несподіваним для більшості сучасників Дж. М. Кейнса.

Особливого значення в кейнсіанській теорії відводиться питанню про державне регулювання ринкової економіки. Дж. М. Кейнс обгрунтовано стверджував, що закономірності мікроекономіки — сфери функціонування окремого господарюючого суб'єкта, тобто підприємства — не співпадають із закономірностями макроекономіки — економіки як цілого, а тому виникає потреба активного втручання держави в процеси відтворення, щоб узгодити інтереси суспільства з інтересами фірм.

Заклик до активного втручання держави в економічні процеси з часів Дж. М. Кейнса став однією із характерних особливостей сучасної економічної думки. Він був настільки сильним і переконливим, що з ідеєю державного економічного регулювання сьогодні погоджуються, хоча й частково, навіть активні опоненти кейнсіанства, представники сучасного економічного лібералізму— неокласики, неоліберали і монетаристи.

Дж. М. Кейнс змінив уявлення про предмет економічної теорії, під яким він розумів кількісні функціональні залежності в ринковій економіці, взаємозв'язки макроекономічних показників. В цьому відношенні Кейнс мав попередників (зокрема, економістів тієї ж стокгольмської школи), які теж вивчали ті чи інші функціональні зв'язки процесу суспільного відтворення, однак саме він найбільш повно сформулював новий напрям досліджень — державне регулювання ринкової економіки.

Економічні явища, кількісні зв'язки між якими з'ясовував Кейнс, поділялись ним на дві групи:

1) незалежні змінні (сукупна пропозиція, інвестиції, норма процента, гранична схильність до споживання чи заощаджень);

2) залежні змінні (зайнятість, сукупний попит, національний дохід).

«Нашою остаточною метою, — зауважував Кейнс, — є вибір таких змінних величин, які піддаються свідомому контролю чи управлінню з боку центральної влади в рамках тієї економічної системи, в якій ми живемо».

З предметом досліджень тісно пов'язаний і метод Кейнса. Дослідник абстрагувався від якісних змін в розвитку способу виробництва. Економічні явища він розглядав, як правило, в загальному плані, у вигляді агрегатних (сукупних) категорій. Такий метод дозволив виявити загальні функціональні зв'язки в ринковій економічній системі.