15. Цензурні обмеження і заборони українського друкованого слова. Основні антиукраїнські цензурні циркуляри та їхній вплив на друкарство.

Цензура – нагляд за друком з метою попередження шкідливих в розумінні уряду друкованих творів. 1695 р. – до друків книг які виходили в Лаврській друкарні російський патріархат ставить вимогу – зазначати на друках що друкарня залежить від моськовського патріархату. Друкарня не виконувала цих вимог. 1720 р. – Петро І видає антицензурний акт : заборона друку укр. Мовою;не друкувати ніяких книг крім церковних і виправляти їх за російським зразком;перед друколм усі книги відправлялися до російського синоду. 1722 р. – вимоги жорстокіші. 1796 р. – Катерина 2 заборонила усі вільні друкарні в Україні. Валуєвський циркуляр (1863) — таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, учбових і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури. Дію Валуєвського циркуляру було закріплено і розширено шляхом видання Емського указу. Емський указ (1876)  — розпорядження російського імператора Олександра II (1876), спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком. Указ забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою, видавати нею оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публічні читання. Заборонено навчання українською.

Припинити подальший ви­пуск газети "Київський телеграф".Емський указ не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням так званого "Манiфеста громадянських свобод" імператором Миколою II.

16. Предмет, мета і завдання дисципліни «Текстознавство». Місце текстознавства серед інших наук гуманітарного циклу та зв’язок з ними.

Курс «Текстознавство» займає одне з провідних місць у фаховій підготовці студентів спеціальностей «Видавнича справа та редагування» і «Журналітика». Значимість інформаційних технологій у всіх галузях суспільного життя робить актуальною проблему вивчення теоретичних засад комунікативних параметрів тексту. Тож метою вивчення дисципліни є отримання студентами теоретичних знань про текст а також вироблення практичних навичок редакторської роботи з текстом.

Завдання дисципліни: • допомогти студентам зрозуміти сутність тексту, його понять і категорій; • ознайомити із типологією текстів та їх компонентів; • дослідити текст в аспекті проблеми взаємодії “автор — текст”; • визначити специфіку жанрової природи тексту; • вивчати структурно-семіотичні характеристики тексту та його комунікативні властивості; • досліджувати семантичні інтенції тексту як однієї з найширших і найрепрезентативніших одиниць інформації; • сформувати у студентів навички теоретично обґрунтованогоаналізу текстів та їх компонентів. Міждисциплінарні зв’язки. Для вивчення «Текстознавства» студентам потрібно оволодіти рядом дисциплін: основи мовної комунікації, риторика, літературознавство, текстологія, лінгвістика тексту, теорія тексту, історія української літератури, аналізи художнього твору.

Місце текстознавства серед інших галузей знань і навчальних дисциплін.

Текстологія — сукупність прийомів (основні з них — критика, атрибуція, інтерпретація текстів рукописів, видань) для вивчення історії тексту (літературної пам'ятки чи історичного документа), встановлення основного тексту та його варіантів (списків, редакцій), авторства та часу написання, підготовки тексту відповідно до типу видання. Практичним результатом текстологічних пошуків є публікація пам'яток. При текстологічному аналізі лінгвістичні особливості залишаються поза увагою дослідника — це зумовило розвиток лінгвістичного джерелознавства. Предмет лінгвістичного джерелознавства — виявлення, анотування та систематизація джерел з погляду їх лінгвістичної змістовності, інформативності та розробка принципів їх відтворення. Текстологія — сучасний термін, раніше вживалися такі, як філологічна критика, археографія, екзегетика, герменевтика.

Герменевтика— міжнаукова галузь, яка вивчає тлумачення, розуміння й інтерпретацію текстів. Герменевтичний підхід використовують у процесі лінгвістичного дослідження тексту, що включає дві операції: інтерпретацію, яка породжує нові смисли тексту, та герменевтичні процедури тлумачення і розуміння цих смислів. Текстознавство використовує для аналізу своїх об'єктів теоретичні і практичні здобутки низки суміжних лінгвістичних дисциплін та інших галузей знань. У мовознавстві тексти досліджує лінгвостилістика, на основі якої виникла лінгвістика тексту. До сфери лінгвостилістики належить опис типів текстів. Текстологія вивчає класифікацію текстів друкованих ЗМІ та видавничих.

Текстознавство пов'язане з синтаксисом. Цей розділ граматики вивчає будову та значення словосполу­чень і речень, їхні функції й умови вживання, способи зв'язку слів у словосполученнях, речень у тексті. Об'ємно-прагматичне членування тексту, темо-рематичний зв'язок, виділення складових тексту є об'єктом вивчення у синтаксичній теорії та текстознавстві.

Поняття підтексту, проспекції, ретроспекції запозичено текстознавством з літературознавства. Зв'язок текстознавства з логікою, яка вивчає форми вираження одиниць мислення — понять, суджень, умовиводів — полягає у тому, що процес мислення можливий тільки через мову, з іншого боку, змістом мови є думка особи. Текстознавство пов'язане з психолінгвістикою. Накопичення інформації та зберігання її у пам'яті, можливість вилучення необхідних для певної ситуації фактів із тезаурусу індивіда — важливі при описі підкате-горій тексту — ретроспекції та проспекції.

Отже, текст — це об'єкт, що пов'язує багато галузей діяльності, які спеціально спрямовані на вивчення тексту, та суміжні, які використовують його як метод і спосіб професійної діяльності. Інтеграція наук дає змогу глибше зрозуміти багато теоретичних і практичних проблем.