29. Телевізійні повідомлення. Специфіка знімального, монтувального, підсумкового етапів.

Телевізійне повідомлення – це вид інформації у ЗМІ, яка передається аудіо-зоровим шляхом.

Знімальний етап. Знімання здійснюють або в стаціонарних (у студії), або у виїзних (за місцем перебування “героїв”) умовах. Організацією сцен та їх зніманням керує режисер. Тому основне завдання редактора на цьому етапі – по-перше, виявити й усунути режисерські помилки, а, по-друге, допомогти режисерові вдосконалити зйомки сюжетів. Крім того, редактор має виявити помилки звукозапису (звукорежисерські) та знімальні (операторські).Після завершення зйомок редактор за участю відеоінженера і за допомогою відео редактора виконує редагування робочого матеріалу. Аудіозапис. На телебаченні виділяють текстові, музичні та шумові аудіозаписи.

Монтувальний етап. Основні завдання цього етапу полягають у тому, щоби, по-перше, відібрати серед знятих фрагментів кращі, а, по-друге, зробити з відібраних ефектний монтаж. Монтаж, загалом, належить до завдань режисера. Особливо редакторові необхідно сприяти створенню засобами монтажу в глядача позитивного образу ведучого. Для цього редакторові слід виправляти недоліки, якщо під час запису ведучий їх допустив. Після завершення відеомонтажу виділяють і фіксують усі ті епізоди, які вимагають озвучування.

Озвучувальний етап. На цьому етапі відбувається озвучування залишку несинхронних сюжетів, а також того, що не вдалось озвучити на попередніх етапах.

Після завершення озвучування редактор разом зі звукорежисером повинен повторно проконтролювати, щоби характеристики звуку голосів дикторів, героїв, музики, шумів, зокрема сила звуку, упродовж усієї предачі були однаковими.

Після завершення озвучування редакторові потрібно проглянути всю змонтовану передачу від початку до кінця ще раз.

Передавальний етап. На цьому етапі роль редактора зводиться до мінімуму, оскільки записані передачі вже відредаговано, а для передач, що йтимуть у прямому ефірі, на репетиціях усі зауваження вже зроблено. На прямих ефірах редактор може здійснювати редагування лише за кадром (підказки ведучим “у вухо”, спілкування з учасниками передачі мовою жестів, допомога режисерові при відборі кращих епізодів тощо).

Підсумковий етап. Редактор має проконтролювати, щоби критикованим особам й організаціям було надано право на відповідь у тій самійпередачі в той самий час, коли вона була трансльована в ефір.Після транслювання передач, що йшли в прямому ефірі, редактор повинен проглянути передачу від початку докінця і проаналізувати.

Редакторові треба відчувати, коли передача себе вичерпала і її необхідно закривати, хоча в принципі вона могла б ще йти в ефірі й кілька місяців.

Оскільки в складі телепередач наявні одночасно чотири види інформації, то норми їх редагування досліджено значно менше, ніж норми опрацювання друкованих ЗМІ та радіопередач.

30. Типові логічні помилки в науковому тексті (помилки у визначенні та доведенні; вторинні логічні порушення).

У науковому тексті досить поширені і первинні, і вторинні логічні помилки. Щодо перших, то варто зупинитися на типі помилки, яка стосується визначення і його доведення. Зазвичай, виникнення такої типу помилки (алогізм) пов’язане із авторськими помилками у мисленні, які виникають через неповне розуміння предмета дослідження, з помилковими висновками про нього.Вторинні логічні помилки виникають на базі лінгвістичних. У наукових текстах вважаються найпоширенішими такі, як:

-суржик (тезиси (потрібно тези), на кінець (отже), опреділити (визначити), примінити (застосувати), вияснити (з’ясувати), основні публікації по роботі (потрібно: основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях) тощо;

-плеоназм, тавтологія, надлишковість (вносити внесок, значить, так сказать, на початку конференції ми почали говорити, це питання досліджувалося в кількох дослідженнях; Третій розділ присвячено математичній постановці та розв’язку нестаціонарної задачі теплопровідності та зв’язаної з цим контактної задачі термопружності);

-уживання слова в невластивому йому значенні (результати дослідження запроваджені (потрібно впроваджені) у практику;

-зловживання іноземною термінологією й поняттями, що ускладнюють сприйняття головної думки.

Дослідник, який готує текст наукового стилю, має дотримуватися нормативних морфологічних норм. Їх незнання призводить до таких помилок, зокрема:

-неправильного визначення граматичного роду іменників (наприклад, кандидатська ступінь (ж. р) – потрібно кандидатський ступінь (ч. р.);

-неправильного утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників (найбільш ефективніше – потрібно найбільш ефективно);

-неправильної словозміни числівників (від пятидесяти до шестидесяти відсотків – потрібно від пятдесяти до шістдесяти відсотків); порушення закономірностей сполучуваності дробових числівників з іменниками (отримали 5,2 бали замість отримали 5,2 бала);

-відхилення від морфологічних норм у межах лексико-граматичного класу займенників (саме завдяки ньому замість саме завдяки йому);

-неправильного утворення дієслівних форм (починаючий дослідник - потрібно дослідник-початківець) тощо.

Варто зауважити, що досить часто виникають помилки при непрофесійному перекладі з однієї мови на іншу, зокрема з російської на українську.