9. Найдавніші осередки раннього українського друкарства (ху-хуіі ст.). Видавнича діяльність Києво-Печерської друкарні ху – хуіі століть. Чернігово-сіверський видавничий осередок ху – хуіі століть.

Серед найголовніших осередків раннього українського друкарства можна виділити такі: 1) галицько-волинське; 2) києво-печерське; 3) чернігівське.

1.Острозька друкарня, де 1581 р. була надрукована І. Федоровим Острозька Біблія. За час, коли друкарнею опіковувався Костянтин Острозький вийшло 25 назв книжок., крім Біблії, Новий Заповіт з Псалтирем, Листи Патріарха Єремії, Ключ Царства Небесного, Часослов, Молитвослов. Почаївська друкарня заснована до грамоти Анни Гойської 1597 р. Першим виданням було «Зерцело Богословія». Почаївська друкарня почала постійно працювати з 1730 р., відновлюючи діяльність своєї друкарні, було надруковано 190 книг. Києво-Печерська друкарня. Офіційна дата заснування 1648р., хоча існують різні версії заснування. Але 1648 р. це була справжня доба розквіту цього видавництва, книги стрімко поширювалися, завойовували свої позиції в Росії. Першими друками були Часослов, Служебник, повне видання Анфологіона, книга світського призначення «Вірші на жалостний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного» автор Касіян Сакович, не можна й оминути «Києво-Печерський патерик». Єлисей Плетеницький на час свого настоятельства у лаврі обладнав всю друкарню, забезпечував друкарню папіром з Радомишля. Після смерті Єлисея, друкарня випустила книжку «Казання на честном погребе Є. Плетеницького» автором є Захарій Копистнтський, заступник архімандрита.

Після доби розквіту настав час руйнування друкарні. Після приєднання України до Росії, з Москви щоразу надходили заяви до друкарів Києво-Печерської лаври щодо обмеження своєї діяльності, потрібно було щоразу мати дозвіл на друк. Ця тиха війна тривала до 1720 р., поки указ Петра І не заборонив друк українського слова, можна вважати першим антиукраїнським цензурним актом.

Чернігівсько-сіверський друкарський осередок. Перша друкарня в Чернігові пов’язана з іменем Кирила (Транквіліона) Ставровецького. Перша та єдина книга цієї друкарні є збірка повчань і настанов богословсько-педагогічного призначення Ставровецького «Перло многоцветное». (1646). Друкарня Лазаря Барановича:новгород-сіверський період. Дата заснування 1671 р., однак з організацією роботи в друкарні почалися великі клопоти. Крім того, Лазаря Баранови переїхав до Чернігова. Тим часом, Ялинський видає Граматики, Часословця, Псалтиря. Це не сподобалось Барановичу і він перевозить друкарню в Чернігів 1679 р. Вже через рік тут виходить «Псалтир», «Буквар». Побачили світ і праці Барановича «Меч духовний» та інші. Вийшов ряд творів Галятовського, Дмитра Туптала. Обмеження в діяльності стало після указу Петра І, і почала занепадати.

10. Текст як результат і одиниця комунікації. Текст і дискурс.

Текст(від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст виступає обов'язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію у просторі й часі.

Комунікація - це процес обміну інформацією (фактами,ідеями, поглядами, емоціями)

тощо) між двома або більше особами.

Дискурс (від фр. discours – “мовлення”) − зв’язаний текст у єдності з позамовними, зокрема прагматичними, соціокультурними, психологічними й іншими чинниками, або текст в аспекті подій чи мовлення як цілеспрямована соціальна дія або компонент взаємодії людей і механізмів їхньої свідомості.

Увага до тексту, дослідження його структури, зв’язності його одиниць, характеру інформації в ньому визначили формування нової галузі науки про мову, яка отримала назву "лінгвістика тексту" або "теорія тексту". Ця наука є одним з перспективних напрямів сучасних лінгвістичних досліджень. Обов´язковою умовою мовної комунікації є наявність дискурсу, тобто вербалізованої, мовленнєво-мисленнєвої діяльності як сукупності процесу і результату (В. Красних). Беручи участь у процесах комунікації і у такий спосіб формуючи різноманітні типи дискурсів, адресант і адресат (чи учасники полілогу) створюють текст.

Дискурс (фр. discours, від лат. Discursus - міркування, довід) - одне із складних і важко піддаються визначенню понять сучасної лінгвістики, семіотики та філософії, що отримало широке розповсюдження в англо-і особливо франкомовних культурах. Значення слова - мова, виступ, роздум. У російській мові, як і в багатьох європейських, цьому слову немає еквівалента. Воно перекладається як дискурс, дискурсія, мова, слово, текст, роздум. Предметом теоретичного вивчення дискурс став відносно недавно.

М. Стаббс виділяє три основні характеристики дискурсу: 1) у формальному відношенні - це одиниця мови, що перевершує за обсягом пропозицію, 2) у змістовному плані дискурс пов'язаний з використанням мови в соціальному контексті, 3) за своєю організацією дискурс інтерактивний, тобто диалогічний.

Структура комунікації містить взаємопов'язані складові, що знаходяться в постійній взаємодії і взаємовпливі: інтровертивності фігуру - текст, екстравертівний фігуру – дискурс.

Дискурс — це мова, занурена в життя. Тому термін «дискурс», на відміну від терміна текст, не застосовують до стародавніх та інших текстів, зв’язки яких із живою дійсністю не відновлюються безпосередньо. Поняття дискурсу пов’язане з поняттям тексту як процесу між учасниками комунікативної події. Поняття тексту пов’язане з відрізком мови як продуктом комунікації.