17. Цінні папери як об’єкти цивільних прав.

Ст. 194 ЦК „Поняття цінного паперу”

- Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Вимоги до цінного паперу:

- Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінного паперу та інші необхідні вимоги встановлюються законом.

- Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.

- До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.

- Групи цінних паперів (ст. 195 ЦК)

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

• Форми цінних паперів

Цінні папери можуть випускатися в:

1. документарній;

2. бездокументарній формі відповідно до закону.

- Види цінних паперів за визначеністю володільця:

1) цінний папір на пред'явника (права, посвідчені цінним папером належать пред'явникові цінного паперу;

2) іменний цінний папір (права, посвідчені цінним папером належать особі, названій у цінному папері);

3) ордерний цінний папір (права, посвідчені цінним папером належать особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу).

- Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.

- Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання.

- Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). Індосант відповідає за існування та здійснення цього права.

18. Поняття і види правочинів.

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є правочин. На підставі правочину цивільні права та обов’язки можуть також змінюватися або припинятися.

- Правочин як юридичний факт

- Термін правочин походить від слів: „право” і „чинити”:

1) відображає правомірність цього юридичного факту (ст. 204 презумпція „правомірності правочину”);

2) передбачає можливість вчинення цього юридичного факту не лише двома або більше особами, але й однією.

- Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочин визначатьсяяк дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Ознаки правочину:

1) є вольовим актом (дією), що відрізняє його від подій;

2) є дією цілеспрямованою, тобто спрямований на досягнення певного правового результату, що відрізняє його від юридичних вчинікв, які не є цілеспрямованими діями (знахідка, виявлення безхазяйної речі ін.);

3) лише спрямовується на настання певного правового результату, однак не завжди його породжує:

за співвідношенням із настанням правового результату правочин може

- безпосередньо в момент вчинення створювати правовий результат;

- створювати правовий результат через якийсь час після вчинення;

- не створити правового результату на який він спрямовувався.

4) є завжди правомірною дією, що відрізняє його від правопорушень;

5) має мету та мотиви вчинення.

- Метою правочину є той правовий результат, на досягнення якого спрямований правочин. Мета завжди має правове значення, оскільки має бути законною.

- Мотив- це внутрішній психічний стан особи, який спонукає її до вчинення правочину. Як правило правового значення не має, за винятком окремих випадків (наприклад, ст. 233 ЦК правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини).