21. Види недійсних правочинів.

Недійсним є правочин, який хоч і спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, але не створює цих наслідків внаслідок невідповідність цих дій вимогам актів цивільного законодавства.

- Підстави недійсності правочинуподіляються на загальну та спеціальні:

- загальною є підстава, встановлена у ст. 215 ЦК України, тобто недодержання в момент вчинення право чину стороною (сторонами) вимог, які всиановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України;

- спеціальними є всі інші підстави.

За характером порушення закону та правовими наслідками недійсні право чини поділяються на:

1. нікчемні;

2. оспорювані.

• Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Будь-яка заінтересована особа може звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Суд може застосувати наслідки нікчемного право чину з власної ініціативи (ч.5 ст. 216 ЦК України). На нікчемність вказує словосполучення „є нікчемним”.

• Оспорюваним є правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом (ч.3 ст. 215 ЦК України). На оспорюваність вказує словосполучення „може бути визнаний недійсним”.

- До нікчемних правочинів, зокрема, належать:

1) право чин, вчинений з порушенням письмової форми у випадках встановлених законом (договір дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому- ч.3 ст. 719 ЦК; договір банківського вкладу- ч.2 ст 1059 ЦК та ін.);

2) правочин, вчинений з порушенням вимоги щодо його нотаріального посвідчення (ст. 219 та 220 ЦК);

3) правочин, вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 221 ЦК);

4) правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК);

5) правочин, вчинений недієздатною особою (ст. 226 ЦК);

6) правочин, який порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК);

• До оспорюваних правочинів належать:

1) правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК);

2) правочин, вчинений особою, обмеженою в цивільній дієздатності, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК);

3) правочин, вчинений дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними (ст. 225 ЦК);

4) правочин, вчинений юридичною особою, без відповідного дозволу (ліцензії) (ст. 227 ЦК);

5) правочин, вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК);

6) правочин, вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК);

7) правочин, вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК);

8) правочин, вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК);

9) правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК);

10) фіктивний правочин (ст. 234 ЦК).

- Правові наслідки недійсності окремих частин правочину (ст. 217 ЦК- якщо можна припустити, що право чин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини).